Франц Бржезицький за свої майже 87 років пройшов стільки випробувань, що їх вистачило б не на одну долю. Корінний житомирянин, поляк за походженням, він є останній в Україні в’язень нацистського концтабору Майданек, який живе серед нас. Принаймні, інших даних немає. Документальну повість про те, що довелось йому пережити, названу «Остання війна», житомирський журналіст Олександр Гуцалюк писав кілька років. І ось вона побачила світ, а днями представлена в Житомирі. В роки незалежності України частина (значно менша) спогадів пана Франтішека була надрукована в різних місцевих і центральних газетах, в тому числі в «Дні», а також за кордоном, насамперед у Польщі. Однак у такому повному і впорядкованому вигляді вони опубліковані вперше. У книзі три частини, які складаються з 30 глав, часові межі, які охоплює повість — від 1930-х років і майже до наших днів. В роки масових репресій його батька заарештували і стратили. Будучи по суті «зеленим» хлопчиськом, Франц Бржезицький у роки нацистської окупації Житомира встиг побувати і в польському підпіллі, і в комуністичному. Ніде правди діти — бачив на власні очі, як йшли служити в поліцію і житомиряни, і прибулі члени націоналістичних організацій. Кілька разів заарештовувався німцями, побував у гестапівських катівнях (вони були влаштовані в колишніх підвалах НКВС), мав бути розстріляний (мати навіть отримала відповідне повідомлення), але на початку 1943 року його відправили до нацистського табору Майданек. Каторжна праця, приниження, життя на межі зі смертю (із житомирського етапу, який налічував 1240 чоловік, вижило всього сім ), переміщення в інші концтабори, звільнення у 1945-му — все це пройшов Франц Бржезицький. Повернувся до Житомира і невдовзі як член підпілля польської Армії Крайової був заарештований органами НКВС, сидів у тій же камері, що і за німців, а потім на п’ять років потрапив до радянського концтабору під Омськом. Вже за років незалежності він неодноразово бував у Майданеку, в музеї, що там створений, влаштували спеціальну, присвячену йому експозицію. Але краще прочитати книгу, бо живі свідчення жодним переказом не заміниш.
Вийшла книга у видавництві «Полісся» (наклад 1920 примірників) за сприяння Житомирської облдержадміністрації, кошти виділила Житомирська облрада в рамках підтримки соціально значущих видань.
Свою мету сам Ф.Бржезицький на презентації висловив просто — ця книга написана, щоб люди не забували жахіття ні нацистського режиму, ні комуністичного, бо вони можуть повторитися. Хто сумнівається в справедливості відомої сентенції, хай подивиться повідомлення про розстріл норвезьким неонацистом Андерсом Брейвіком майже сотні юнаків, дівчат і підлітків, які втілювали терпиме ставлення до людей інших рас і культур.
