У бетонному багатоповерховому бункері неможливо мати справжнього усамітнення і сусіди через стіну - хочуть чи не хочуть - знають багато подробиць життя і побуту іноді зовсім незнайомих людей.
Поряд зі мною живе подружжя - Галя і Гриць. Обидва пенсіонери, колись колгоспники, потім робітники київських заводів. Грицеві вже за 70, він встиг стати інвалідом в останній війні; Галя на 2-3 роки молодша. Дядя Гриць має звичку іноді заходити до мене з візитом; стоячи, попри всі запрошення, у передпокої, він соромливо читає свої нові вірші, здебільшого присвячені "таємничій" Г. На свята він колядує чи щедрує під дверима сусідів, зазвичай на свої власні слова, хоча знає багато сільських старовинних обрядових пісень.
Галя заходить тільки в особливих випадках - після страшних тайфунів, що періодично вирують у їхній маленькій квартирі і лунають на весь дім. Причина завжди одна - ревнощі дяді Гриця. Достатньо найменшого приводу, наприклад, чемного привітання сусіда чи якогось телефонного дзвінка, щоб він запідозрив дружину у безсоромній зраді. І тоді тихий, маленький і худенький, наче хлопчик, Гриць перетворюється на несамовитого Отелло. Він виголошує нескінченні звинувачення, плаче, б'є посуд, навіть вживає "слова". І з горя починає пити "по чорному".
Буря звичайно триває кілька днів і поступово вщухає. Гриць від сорому перестає вітатися з сусідами і ще ретельніше, ніж завжди, миє, прибирає й ремонтує спільний коридор (чим займається тільки він один). Саме тоді до мене приходить Галя - виправдовуватися. 70-літня жінка довго переконує мене, що "вона не така", що вона й не глянула на того чи іншого. Ремствує на долю, на свій хрест; і "що люди скажуть?". Особливо турбує її думка "села", з яким не пориває подружжя і яке залишається для них головним суспільним авторитетом і суддею. Галі соромно також перед дітьми та дорослими внуками. Її, вже не дуже гладенькими щоками течуть рясні сльози. І лице жінки - колись безперечно дуже красиве - не те щоб молодшає, а перетворюється на обличчя маленької скривдженої дівчинки.
У наших розмовах з'ясувалося, на мій подив, що у молодому віці Гриць і гадки не мав про ревнощі. З роками, однак, у нього в голові "щось таке перекрутилося" - йому стало здаватися, що старішає тільки він один, а Галя залишається незмінно принадливою. З'явилася невпевненість, потім підозри, а далі вже пішло...
Однак, найчастіше за стіною тиша і мир. Іноді звідти чути спів дуетом - Гриць "виводить" високим слабким, але дуже музикальним голосом, Галя підтягує красивим контральто. Спів свідчить не тільки про мир, а й про те, що дядя Гриць записав ще одну нову пісню. Справа у тому, що однією з глибоких пристрастей Гриця є збирання народних пісень. Він не знає нотної грамоти і не має магнітофону, тому "записує" власне тексти пісень, мелодію ж йому достатньо прослухати один раз, щоб запам'ятати назавжди. У Грицевому зібранні кілька десятків зошитів, де записано 1357 (!) пісень. Спів за стінкою іноді переривається - Гриць підказує Галі слова; вони повторюють пісню вдруге, втретє. Іноді я виходжу в коридор і довго слухаю.
Мої сусіди досить бідні люди, живуть на пенсію та на нерегулярні щедроти села. Діти майже не допомагають - ні з чого. Не дуже добре в обох також із здоров'ям. Гриць часто лікує старі рани у шпиталі, а Галя потерпає від звичного вікового асортименту хвороб, про що я дізналася, випадково зустрівши її в аптеці. Саме тоді до моєї свідомості дійшла одна особливість наших розмов із сусідами: я не пригадала жодного разу, коли б хтось з них пожалівся на ціни, на пенсію чи здоров'я. Вочевидь, почуття одне до одного посідають таке місце у їхньому житті, що витісняють на периферію буття всі інші проблеми. Ці старі люди ще раз "відкрили" для мене одну просту істину - від матеріальних негараздів найбільше страждають люди, яких ніщо не відволікає від грубої дійсності, які носять у собі емоційний чи інтелектуальний вакуум. Але як ставитися до бурхливих ревнощів Гриця, до остраху Галі за свою жіночу честь? Що це - друге дитинство чи знайдений ними секрет молодості?
