Вікторина для любителів історії: двадцять років тому — 4 червня 1989 року — сталися три події, які зробили той рік фатальним. Яка з подій запам’яталася вам найбільш яскраво, і яка з них сильніше за інші змінила світ?
1. Криваве придушення протестів на майдані Тяньаньмень.
2. Смерть іранського революційного клерикала, аятоли Рухолли Хомейні.
3. Вибори в Польщі.
Лише небагато хто вибере третю відповідь. Перемогу знаменитого опозиційного профспілкового руху «Солідарність» на перших вільних виборах у Східній Європі з 1946 року затьмарили жорстоке придушення опору в Пекіні й бучливу кончину Хомейні. І все ж, жодна інша подія не зробила більшого внеску у падіння комунізму в Європі і, таким чином, не змінила повоєнний міжнародний порядок.
У подальші декілька місяців виявилися всілякі симптоми кінця комунізму, особливо падіння Берлінської стіни в листопаді 1989 року. Для багатьох людей це був великий момент, який символізує перемогу Заходу в холодній війні, яка, здавалося б, прийшла абсолютно несподівано. Але якби ви стежили за розпадом Східного блоку з самого початку, ви б знали, що даний процес був набагато більш тривалим і більш складним, ніж передбачали більшість людей.
Польські вибори стали фатальною межею, моментом, коли сили змін набули безповоротного характеру. Вони посилилися після цілого літа трудових страйків, коли комуністичний керівник Польщі, генерал Войцех Ярузельський, дійшов висновку, що економічні проблеми країни були дуже похмурими, щоб протистояти їм самостійно. Чому б не вдатися до допомоги польської опозиції, міркував він, якщо не для того, щоб вирішити проблеми, то, принаймні, щоб покласти на них частину провини?
Отже, після шести місяців переговорів було досягнуто історичної згоди. Польща домовилася про проведення вільних і справедливих парламентських виборів, а «Солідарність» повинна була взяти в них участь. Правлячим комуністам (як і «Солідарності») ніколи не спадало на думку, що вони можуть програти. Ніколи, навіть у своїх найстрашніших снах вони не могли уявити собі, що будуть повністю відчужені від влади. Проте саме це й сталося.
Озираючись назад, сьогодні можна лише здивуватися існуючим на той час сумнівам. Кампанія «Солідарності» була досить зухвалою. Мальовничий плакат кампанії заволодів громадським настроєм: зображення Гері Купера в ролі шерифа, який кидає зброю, в класичному вестерні «Рівно опівдні». 4 червня став днем Східного Додж Сіті. Того сонячного недільного ранку, коли весна перетворюється на літо, у виборців не пішло багато часу на те, щоб відправити польських комуністів на смітник.
У день своєї кончини компартії Польщі вдалося востаннє виявити норовливість, заключний і мимовільний акт повного самоприниження. Партійці змінили виборчу систему таким чином, що поляки не могли проголосувати за тих кандидатів, яких вони хотіли б обрати, але виборці стали викреслювати тих, хто їм не подобався — і, потрібно зазначити, всі вони були комуністами.
Куди б ви не кинули свій погляд, скрізь люди глибоко ненавиділи автократів. У кінцевому результаті, в цьому полягало довгоочікуване народне повстання Польщі, яке було помстою за грудень 1980 року, коли Ярузельський оголосив воєнний стан, заборонив «Солідарність» і ув’язнив її лідерів. Революція через знищення! Звичайна ручка, нарешті, набула більшої сили, ніж шпага, і стала зброєю великої відплати, якою володіли з витонченістю. Деякі виборці сміливо рвали свої виборчі бюлетені, хоробрими зусиллями обезголовлюючи старий режим. Інші насолоджувалися моментом, можливо, затягуючись сигаретою в міру того, як вони раділи тому чи іншому знищенню. «О, так! Він ув’язнив мого двоюрідного брата». Пффф! «О, цей паразит-апаратник, який живе в розкошах за рахунок нашої бідності». Пффф! Пффф!
На відміну від цього, кампанія комуністів була практично непомітною. У всій Варшаві лише тільки пара кандидатів від уряду спромоглася розклеїти плакати. Більшість із них розраховували на монополію партії в ЗМІ, щоб донести свою ідейну позицію, на зразок такої: «Голосуйте за Лезека, доброго комуніста».
До їх честі, режим прийняв свій неминучий програш із дивовижною витонченістю. О третій годині наступного дня після голосування Ярузельський викликав до себе головних партійних чиновників. «Наша поразка беззастережна», — сказав він їм. «Необхідно знайти політичне рішення». Під цим він не мав на увазі ніякого насильства і жодних фальсифікацій із результатами підрахунку виборчих бюлетенів. Комуністам потрібно було змиритися з результатами.
Через двадцять років ці події все ще здаються мені містичними. Ті з нас, хто писав про Східну Європу, знали, що переможе «Солідарність». Ми також розуміли, що її мирна перемога стане уроком для інших членів блоку. Польські вибори надзвичайно надихнули антикомуністів у всьому світі. Завдяки Польщі, те, що в минулому здавалося неможливим, стало раптово можливим.
Були й інші ознаки. У травні угорські реформатори почали ламати огорожу на кордоні з Австрією, проробляючи дірку в «залізній завісі». У Москві Михайло Горбачов говорив про «Спільний європейський дім» і анулював інтервентську доктрину Брежнєва. І все ж таки, коли впала Стіна, експерти та світові лідери були одностайні. «Ми ніколи не вірили в те, що це може статися»,— признавалися вони. «Холодна війна» тривала так довго, що зміни здавалися неймовірними доти, доки не стався вибух свободи.
Майкл МЕЄР — шеф бюро Newsweek з питань Німеччини та Східної Європи 1989 року, автор книги, яка виходить, «Рік який змінив світ».
