Здійснилося: уперше в історії вітчизняного кіно український фільм завоював Золоту пальмову гілку на найпрестижнішому Канському фестивалі. Усупереч, як і раніше, байдужій державній культурній політиці. Найкращою короткометражною стрічкою фестивалю визнана чорно-біла десятихвилинка «Подорожні». Ім’я автора сенсації — Ігор Стрембицький, 32-річний студент — а вже фактично випускник — кінофакультету Університету кіно, театру й телебачення імені Карпенка- Карого, вчився режисерської майстерності в одного з найкращих на сьогодні українських документалістів, Сергія Буковського.
За всієї унікальності події шлях Стрембицького до цього успіху, на жаль, був цілком традиційним для наших антикінематографічних просторів. Ігор працював над «Подорожніми» три роки. І не лише тому, що так ретельно шліфував кожний епізод, кожний кадр, це вже саме собою. А й тому, що наш чудовий, а точніше убогий кіно-теле-університет ніяк не міг виділити молодому режисерові на його перший, до речі, фільм, якусь більш-менш нормальну кіноплівку. У результаті після численних прохань розщедрилися аж на кілька недогризків плівки, причому кожний із цих дарів альма-матер мав різні технологічні характеристики, тобто склеїти з них стрічку було вельми проблематично. На додаток до всього виникли труднощі з оператором. Але талант пробивається і в немислимих умовах, і Ігор, сам взявшись за камеру, зробив-таки свій вишуканий, філософськи насичений фільм. Після чого вже починається історія в дусі американських фільмів про миттєву кар’єру — дружина Ігоря і за сумісництвом продюсер і автор сценарію «Подорожніх» просто пішла на Головпоштамт і, заплативши 20 гривень, відіслала коробку зі стрічкою до Канн.
Проте на цьому колізії не закінчилися. Уже на фестивалі виявилося, що «щедрість» нашого університету дійсно не має меж, і у фільму через якість плівки — проблеми зі звуком. Тут уже треба віддати належне організаторам і працівникам форуму — фестивальні кіномеханіки ворожили над стрічкою мало не цілу ніч і добилися-таки якісного відтворення. Результат усіх цих перипетій, на щастя, відомий.
Журналіст — професія шкідлива… Чомусь пригадується рефрен з пісні гурту «Тартак» «Я не хочу бути Героєм України, не цінує героїв моя країна». Іншими словами, дуже хочеться сподіватися, що тепер Ігорю на наступний фільм дадуть і достатньо грошей, і плівку нормальної якості, і наші численні культутрегери та кіночиновники разом з меценатами на кожне його прохання відгукуватимуться миттєво, дієво й щедро. А якщо наші своєї звичної (себто наплювацької) лінії поведінки не змінять, то Євросоюз яких-небудь грантів підкине. Дуже хочеться сподіватися. Дуже.
Але це потім, усе потім, а зараз — вітаємо, Ігоре, й дуже дякуємо!
P.S. Перемога нашого режисера поміж усього іншого охарактеризувалася вельми цікавим інцидентом, уже розтиражованим російськими ЗМІ. Ігор, вийшовши отримувати нагороду, свою вдячність фестивалю висловив рідною мовою. А перекладач цю фразу перекладати не став, пославшись на своє незнання української, й попросив повторити російською, що Ігор відмовився зробити, резонно зауваживши, що він — українець і говоритиме своєю мовою. Те, що розповіли згадані російські ЗМІ про цей випадок, цитувати не будемо: просто нецікаво повторювати вже багаторазово чуті шовіністичні банальності. Однак «День» обов’язково повернеться до цієї теми найближчими днями.
ДОВІДКА «Дня»
Переможцем 58-го Канського фестивалю став бельгійський фільм «Дитина» братів-режисерів Жана-П’єра і Люка Дарденнів. Він отримав найвищу нагороду фестивалю — Золоту пальмову гілку. «Дитина» розповідає про історію молодої міської сім’ї — 20-річного Бруно і 18-річну Соні, в яких народжується син Джіммі. Завдяки цій події життя Бруно, який займався дрібними крадіжками і торгівлею, та життя всієї сім’ї починається змінюватися. Фільм знято в стилі неореалізму.
Присудження братам Дарденнам найвищої нагороди стало їхнім особистим тріумфом, оскільки вони ввійшли до невеликої групи з чотирьох режисерів, які змогли двічі здобути Золоту пальмову гілку. У 1999 році Жан-П’єр і Люк Дарденни отримали найвищу нагороду Канського фестивалю за фільм «Розетта».
Одночасно на урочистій церемонії, що відбувалася в Палаці Люм’єр було присуджено й інші головні призи фестивалю. Гран-прі Канського кінофоруму удостоївся американський режисер Джим Джармуш за «Зламані квіти».
Приз за найкращу жіночу роль присуджено Хані Ласло за ізраїльський фільм «Вільна зона». Приз за найкращу чоловічу роль отримав відомий американський актор Томі Лі Джонс. Він зіграв у власному фільмі «Три похорони Мелкіадес Естрада».
Кращою постановкою визнано картину «Таємниця» австрійського режисера Міхаела Ханеке. Йому вручили приз за режисуру. Премію за найкращий сценарій отримав мексиканський письменник Гієрмо Арріага за фільм «Три похорони Мелкіадес Естрада», знятий американським режисером Томі Лі Джонсом. Усього в головному офіційному конкурсі нинішнього Канського фестивалю брав участь 21 фільм, що представляв 13 країн.
