Отже, день Незалежності цьогоріч ми відзначили військовим парадом. До цього було багато розмов: а чи потрібен він? Адже дата не кругла. Чи варто витрачати такі великі гроші на святкування, коли на Західній Україні — стихійне лихо? І, врешті, останній аргумент скептиків — Хрещатик не витримає важкої військової техніки, танки можуть провалитися у Метроград, прямо на бутіки... Проте, як бачимо, обійшлося. Хіба що асфальт трохи постраждав. Судячи і з ажіотажу, і з кількості людей, які прийшли на Майдан (приблизно 40 тисяч), парад усе ж був потрібен. Народ засумував за військовими видовищами.
Щоправда, киянам підготували неприємний сюрприз — до найближчих секторів, де краще видно, людей пускали за запрошеннями. Місць на узбіччі катастрофічно бракувало. Підлітки залізали на стовпи, дерева та смітники. Особливо настирливі намагалися пробитися через міліцейський кордон.
— Ми спеціально приїхали з Черкас, а нас не пускають, — обурювалася немолода жінка у гарній вишиванці.
Всі розмови затихли, коли Віктор Ющенко почав урочисту промову. Надто вже тихо говорили гучномовці, тож кожне слово треба було ловити.
— Україна засуджує будь-які спроби підірвати нинішній світовий порядок і його демократичні цінності. Ми засуджуємо акти силових втручань і агресії. Події у Грузії не лишили Україну байдужою. Я виражаю слова співпереживання з усіма без винятку потерпілими людьми неподільної грузинської землі, — сказав Президент.
Ці слова гаранта викликали схвальний гомін у натовпі.
Сам парад розпочався з об’їзду колон військових міністром оборони. Підготовка до парадного розрахунку тривала півтора місяці, були дві нічні репетиції та тренування на заводі Антонова о шостій ранку. І, слід віддати належне, численні репетиції та безсонні ночі пройшли не даремно — попри спеку наші хлопці йшли легко й рівно, жваво відбиваючи крок.
Особливо потішила киян і гостей столиці військова техніка. Глядачі кинулися фотографувати на мобільні телефони ракетні установки і танки.
— Ось це установка «Град». Ними грузини Цхінвал вигладжували, — просвітив свою подругу молодий чоловік.
А ось з авіацією сталася затримка. Винищувачів довелося чекати аж десять хвилин. Невибачна перерва для параду, де все має бути розписано по хвилинах. Міністр оборони позиркував на годинник, помітно нервував. Але на загальну втіху літаки все ж прилетіли. Щоправда, летіли не прямо над Хрещатиком, а під кутом. Тож люди, які стояли під Головпоштамтом, практично нічого не побачили. До того ж, летіли літаки доволі високо. Та все одно фотоапарати й мобільні безупинно клацали.
А ось хто на Майдані так і не з’явився, то це прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Юлія Володимирівна вирушила до села Хотів Київської області на ювілей до Левка Лук’яненка. І це, мабуть, той рідкісний випадок, коли можна погодитися з головою Секретаріату Віктором Балогою.
— Не було жодної причини, яка могла б зашкодити прем’єр-міністру бути разом з іншими керівниками держави на Майдані. Державним протоколом передбачена участь керівника уряду на заході такого значення, відповідні запрошення їй були завчасно надіслані. Однак Тимошенко, вочевидь, ще погано розрізняє, коли вона є одним із багатьох політиків, а коли — посадовою особою високого рангу, яка має виконувати, в тому числі, і представницькі функції, — поширила президентська канцелярія заяву Балоги.
Звісно, можна задля виправдання пригадати, що Тимошенко спочатку була проти проведення параду. Хотіла ці кошти перенаправляти на Західну Україна. Можна пригадати і нещодавні заяви Секретаріату про нібито «зраду». Та все одно, якими б не були відносини Юлії Володимирівни та Віктора Андрійовича, прем’єр-міністр — це друга людина у країні. І неприсутність на параді можна розцінювати як неповагу до української армії та до українського народу. До того ж, як досвідчений політик Тимошенко мала розуміти, що цим дає козирі в руки своїх опонентів.
Утім, не було також на параді й лідера опозиції Віктора Януковича. Та на відміну від ситуації з Тимошенко, відсутність пана Януковича зовсім нікого не здивувала і не занепокоїла.
