Учора парламентарії займалися звичною для себе справою — байдикували. Добре, що у вівторок вдалося відвести від Ради загрозу «30 днів».
З ранку в залі було приблизно 200 народних депутатів. Хтось гаяв час читанням газет, хтось спілкувався. Трибуна, як завжди, була заблокована. Спікера Арсенія Яценюка не було. Соломонове рішення, яке напередодні анонсувала Ганна Герман, напевно, відклали до кращих часів. Кулуари теж були напівпорожніми. «Сьогодні й далі парламент не працюватиме», — пообіцяв журналістам Нестор Шуфрич.
Коли ж регіонали дадуть можливість головному законодавчому органу розпочати роботу? Схоже, відповіді на це запитання не знає й сам Віктор Янукович.
Так зване конструктивне крило Партії регіонів уже давно хотіло б зняти цю блокаду й працювати. Але от біда, як при цьому зберегти обличчя? Як зняти блокаду, щоб це не виглядало капітуляцією? Мабуть, у цьому головна проблема.
Регіонали чудово розуміють, що ніхто не відмовиться від своїх підписів. Це смішно. Це ганьба на весь світ — підписати такий серйозний документ, а потім відкликати свій підпис. Такого прецеденту ще не було. Очевидно, що це вже питання не Яценюка як людини, а питання престижу держави.
За великим рахунком, Віктору Януковичу ця затяжна блокада теж невигідна, бо для нього, як для головного опозиціонера, Верховна Рада — це головна трибуна.
Чимало депутатів, причому з різних таборів, вважають, що в ситуацію мусить втрутитися Президент. Інакше знову доведеться відраховувати 30 днів.
Коли цей матеріал готувався до друку, депутат фракції НУ НС Павло Жебрівський повідомив, що заплановано зустріч лідерів парламентських фракцій з Віктором Ющенком, «Час її проведення уточнюється», — сказав він.
А поки ми попросили регіональних експертів «Дня» поставити діагноз цьому парламенту й дати свій рецепт розв’язання проблеми.
Микола ВАСЬКІВ, професор Кам’янець-Подільського національного університету:
— Наразі у парламенті традиційна для українського політикуму ситуація: одні ніби «за», інші — ніби «проти». Це нагадує рольові ігри, коли аудиторію ділять на дві частини й кожна з оцих частин, незалежно від особистих переконань, повинна захищати ту чи іншу позицію.
У четвертому скликанні регіоналам була відведена роль великих прихильників Євроатлантичного блоку, у двох наступних — непримиренних противників НАТО («ета же совсєм другая, агрєсівная арганізація»). Тому важко повірити в те, що представники Партії регіонів аж надто щиро перейнялися антинатовськими настроями. Бо ж хтось із них не має уявлення щодо того, що це за організація, чого вона хоче і чого Україна від неї хоче. А «ляльководи» з цієї фракції прекрасно знають про неї значно більше, ніж прихильники Альянсу, але наполегливо розповідають страшилки про загрозу загибелі наших юнаків у Афганістані, Іраку тощо. Така роль їм, бачте, випала на цей момент. Якщо завтра вигіднішою буде якась інша роль, то вони переконливо аргументуватимуть, чому саме зараз НАТО стало таким привабливим і чому не потрібно проводити референдум.
Свою роль із нібито розблокування парламенту грають і коаліціянти. Бо різні варіанти можна було б уже давно задіяти: чи то зібратися в іншому приміщенні Верховної Ради (не за її межами), чи то голосувати з голосу і підняттям руки, як обирали прем’єра (тоді це було потрібно — кров з носа). Ще можна було б швидше за всіх зранку прийти не лише А. Яценюку, але й антиблокувальникам трибуни та президії...
Багато що можна було б. Але фрази про крайню потребу законотворчості залишаються тільки фразами. Треба ж було нібито «докорінно» змінити закон про державні закупівлі — й раптом на дві години парламент запрацював. Якби це потрібно було для НУ- НС, а не для «регіоналів», було б яскраве видовище з мордобоєм із розблокування трибуни. На цьому тлі дивно, що чомусь так і не проголосували питання про позбавлення депутатів пільг, недоторканності. Мабуть, зараз це теж усім парламентаріям не конче потрібно. От, якби завтра дійсно вибори...
Запрацювати Верховна Рада на сьогоднішній момент приречена. Соціологія стверджує, що абсолютна більшість виборців проти її блокування, рейтинги блокувальників падають, зрештою, навіть кількість прихильників НАТО поважно зростає. До речі, зараз дуже зручний момент для ахметовської частини Партії регіонів заявити про незгоду з деструктивними діями «партайгеноссе» і потребу виділитися в окрему партію, що спричинить значну електоральну їх підтримку. Тоді й парламент, можливо, таки дійсно, а не буцімто, запрацює в інтересах пересічного громадянина і значно менше займатиметься перерозподілом громадського пирога.
Володимир ПРИТУЛА, голова громадського комітету з моніторингу свободи слова в Криму:
— Зрозуміло, що український парламент сьогодні виявився заручником політичної боротьби за владу, в першу чергу, з боку Партії регіонів. Якщо з комуністами там все зрозуміло, бо це люди, яким за будь-якої ситуації сьогодні чим гірше — тим краще, то позиція Партії регіонів тут мало зрозуміла. Адже ясно, що найближчим часом нових парламентських виборів в Україні не буде і Партії регіонів просто ні на що сподіватися, тож така затята поведінка може пояснюватися лише тим, що вони фактично загнані в кут, з якого не бачать виходу. Тим не менше, я сподіваюся, що нових виборів поки не буде, бо для цього в нинішній ситуації потрібна не просто криза коаліції, а загальна криза держави, до чого, маю надію, наші політики, які люблять Україну, не доведуть.
З другого боку, зрозуміло, що перед Президентом України стоїть спокуса досить легко посилити владу, і він може піти на дискредитацію такого парламенту, й тому очевидно, що Партія регіонів, хоч вона вважає, що є опонентом Президента, об’єктивно підіграє в цьому саме Президенту здобути досить легку перемогу. Очевидно, що сьогодні перед українським політикумом є тільки два шляхи: або повна дискредитація парламентаризму і розвал партійної політичної системи, або ж ужиття кроків для розблокування парламенту. Оскільки видно, що саме Віктор Ющенко — це людина і політик, яка, може, найбільше вболіває за долю України, й тому з двох варіантів він, скоріше за все, вибере другий, і як найбільш впливовий політик вживе заходів для відновлення роботи парламенту.
А відновлення його роботи в даному випадку — це справа техніки. Це може бути й інше приміщення для роботи, і вжиття заходів для антиблокування, а політологи чи політтехнологи, я думаю, можуть запропонувати й інші шляхи чи методи. В будь-якому випадку, це справа технічна.
Микола КОЗЛОВЕЦЬ, докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Житомир:
— Ці розборки у парламенті більшості нашого народу набридли, люди від них вже втомилися. Там засідають в основному олігархи або їхні представники. Їм байдуже до потреб основної частини українських громадян, яких головним чином цікавить, щоб була робота і хороша зарплата. У нас йде формування олігархічної форми правління, і я не бачу перспективи для України. Народ вимирає, нікому він не потрібен. Інтелігенція викинута на узбіччя суспільства та політичного життя, ніхто не рахується з її думкою. Хіба ті, хто у парламенті, це політична еліта? Більш-менш порядною, інтелігентною людиною виглядає Арсеній Яценюк, який вирізняється також демократичністю і врівноваженістю. Але йому не дають працювати. І багатьом депутатам-регіоналам не місце у Верховній Раді. Партія регіонів ставить питання руба: інший формат коаліції або нові вибори в надії, що перевибори дадуть їм шанс повернутися до влади. Проте третій раз входити в одну ріку, тобто Віктора Януковича побачити прем’єр-міністром — це вже занадто. Думаю, що на сході та півдні більшість виборців не буде так масово голосувати за «регіони», як раніше. Вони ще більше програють. Програють також «Наша Україна» і «Народна самооборона». Можливо, Юлія Тимошенко виграє за рахунок популізму і не завжди продуманих чи виважених дій. У цьому зв’язку нам, вочевидь, не вистачає спокійної, врівноваженої, перспективної політики, не вистачає стратегічного мислення. В той же час я думаю, що ніяких дострокових виборів не буде. Бо немає юридичних підстав. І навряд чи в них так уже зацікавлені регіонали — їм краще, щоб три— п’ять місяців попрацювала ця правляча коаліція. Але зараз в ній не видно узгодженості в плані спільного голосування тих чи інших рішень, внесення важливих законопроектів і таке інше.
Вважаю, що для припинення блокування парламенту потрібно, щоб лідери п’яти депутатських фракцій разом з Президентом порадилися про перспективи Верховної Ради — вона має працювати. Скільки можне тягнутися виборча кампанія? Перед Україною сьогодні стоїть низка нагальних проблем стратегічного плану: хоча б ратифікація угоди зі Світовою організацією торгівлі, щоб повністю вступити до неї раніше Росії, а потім налагоджувати з цією країною рівноправні стосунки і запроваджувати зону вільної торгівлі. У парламенті треба домовлятися і бути господарями свого слова. Нові вибори не є виходом із ситуації, бо виборчий процес гальмує законодавчі ініціативи. Для припинення роботи парламенту ще слід знайти юридичні підстави, але у нас часто неможливе стає можливим і навпаки. Тому не все можна чітко спрогнозувати. Але з точки зору інтересів держави нові вибори не потрібні. До того ж, треба спочатку змінити виборче законодавство, щоб ліквідувати тотальну залежність депутатів, обраних за партійними списками.
А нинішня опозиція має навчитися працювати в умовах демократичного суспільства, розробляти й відстоювати свої законопроекти. У нас же зараз все відбувається під знаком майбутніх президентських виборів. Віктор Ющенко та його команда в Секретаріаті Президента часто намагається блокувати дії уряду. Хоча складається враження, що не глава держави приймає основні рішення.
Ігор БАЛІНСЬКИЙ, політолог, викладач Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— На мою думку, ситуація в парламенті є наслідком хиткого становища двох учасників конфлікту — і коаліції, і Партії регіонів. Проблема ж коаліції у тому, що попри хитку перевагу, вона має такі ж непомірні бізнес-інтереси, як і в Партії регіонів після втрати влади. «Донецькі» це дуже добре відчувають, і тому під приводом абсурдних гасел боротьби із НАТО завдають по коаліції найпідступнішого удару — гальмують розвиток їхніх бізнес-апетитів.
Бізнес-середовище БЮТу досить добре усвідомлює, що перебування Тимошенко при владі буде, можливо, недовгим, тому втрачені можливості парламентських засідань перетворюють реальну владу у формальну. Це один із прагматичних аспектів існування конфлікту. Інший я назвав би психологічним. Так, Партія регіонів дуже болісно переносить утрату влади, а з іншого боку, Регіони чітко розуміють, що час є їхнім ситуативним союзником, вивести опонентів з рівноваги — це тактична перемога. Стратегічна — намагання створити у виборця ілюзію недієздатності коаліції. Чи зможе така позиція витворити для «донецьких» можливість переформувати коаліцію, поки що під запитанням. Їхнім єдиним шансом можуть стати помилки самої Тимошенко, скажімо, збільшення інфляції чи загострення соціальних проблем.
Сьогодні кожен з учасників трикутника Ющенко — Тимошенко — Янукович ніби розуміють, що вдруге «протиснути» дострокові вибори без реальних на це підстав неможливо. Водночас тема ще одних дострокових виборів перетворюється на предмет інформаційного шантажу. Дуже добрий приклад — дві взаємовиключні заяви Романа Зварича. Спочатку він заявляє, що Президент не розпускає парламент, а визнає Верховну Раду неповноважною. Через декілька днів він категорично заявляє, що жодних підстав для ще одних дострокових виборів немає. Зварич вже давно став своєрідним «озвучувачем» певних інформаційних атак, планованих оточенням Ющенка. Ці речі, на перший погляд — суперечливі і несуттєві, насправді ж засвідчують, що можливість чергової парламентської кризи і розв’язання через розпуск не виключається. Головна проблема — питання політичної волі.
Виглядає, що всі ключові гравці на сьогодні не вважають такий крок ефективним, але підтримують напругу, яка дозволяє зберігати певну невизначеність. На мій погляд, дострокові виборі будуть лише тоді реальними, якщо їхні ініціатори матимуть після них шанс суттєво знизити вагу та рейтинг Тимошенко. Нині ж це виглядає і неможливим, і недоцільним.
Звичайно, рано чи пізно існуюче протистояння вирішиться у досить прагматичний спосіб — створенням так званої широкої коаліції, основу якої складуть виключно прагматики з «Нашої України», Партії регіонів та БЮТу. Допоки у трьох цих політичних силах вагому роль відіграватимуть групи так званих популістів, широка коаліція є неможливою. І ще один чи не найголовніший момент — проблема широкої коаліції є не в ідеологічних чи ментальних розбіжностях. (Вони насправді відсутні в усіх названих партіях та блоках.) Головною перешкодою є чинник Тимошенко, для якої ситуація жорсткого протистояння й поділу на дві України є вкрай зручною в розрізі майбутні президентських виборів. Допоки ці амбіції та шанси лідера БЮТу будуть високими, очікувати прагматичних намірів в парламенті немає підстав.
Тому мій рецепт — це покладання надій на Юлію Тимошенко. Або вона здобуде абсолютну владу і більше в Україні не існуватимуть рівнозначні за вагою поняття: влада і опозиція. Або Тимошенко зазнає політичного фіаско, після чого в парламенті в прямому розумінні зникнуть існуючі тепер недоречні конфлікти поміж цілком адекватними і прагматичними політиками.
ДО РЕЧI
Народний депутат від фракції «Наша Україна — Народна самооборона» Тарас Стецьків вважає, що парламент може зібратися на пленарне засідання не раніше вівторка, 19 лютого, повідомляє «Українська правда» з посиланням на УНІАН.
За його словами, члени НУ-НС говорили Арсенію Яценюку, що він як голова ВР «повинен був безпосередньо виконувати свої обов’язки, тобто кожного ранку о 10 годині він повинен хоча б робити спробу зайти в сесійну залу і робити спробу відкрити сесійне засідання». «А така поведінка робить ситуацію незрозумілою», — додав він.
Стецьків зауважив, що «ні сьогодні, ні завтра сесії не буде, і зустріч з Президентом України Віктором Ющенком також під питанням, оскільки опозиція не відмовляється від своїх вимог щодо відкликання підпису, референдуму в цьому році». Він наголосив, що за такої ситуації «відпадає й сенс у зустрічі (керівників парламентських фракцій) з Президентом, бо сторони в черговий раз повторять свої помилки».
Стецьків вважає, що до вівторка Партія регіонів має чітко осмислити свою поведінку й «або продовжувати цю деструктивну діяльність і продовжувати закопувати себе далі політично, електорально, або погоджуватись на компроміс».
На його думку, коаліція може піти тільки на компроміс щодо прийняття постанови, у якій передбачається проведення референдуму безпосередньо перед вступом України до НАТО. За його словами, інших компромісів бути не може. Стецьків не виключає, що в нинішньому блокуванні роботи ВР «є елементи гри». «Є певні фігури досить великого масштабу, які все-таки пробують грати закулісну гру, спрямовану на розвал демократичної коаліції», — зауважив він. Стецьків наголосив, що ця гра не може мати жодних наслідків, оскільки коаліція проявить досить витримки, «щоб не дати себе розхитати зсередини». Він стверджує, що створення широкої коаліції є неможливим. «В них ні за яких обставин не набирається варіант на широку коаліцію», — сказав Стецьків, додавши, що «це — безперспективна гра». За його словами, уряд має достатньо важелів для роботи, й мінімум 2—4 місяці може працювати в такому режимі.
Депутат переконаний, що з кожним днем у Партії регіонів буде «наростати критична маса поміркованої частини депутатів, які шукатимуть компроміс для того, щоб вийти з цього блокування (парламенту)».
Ірина ЄГОРОВА, «День»; Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь
