Що таке вільна торгівля і з ким вільна торгівля — ці питання в Україні доки залишаються без однозначної відповіді, хоча зрозуміло, що наша країна, яка володіє потужною промисловістю й родючими землями, хотіла б вільно торгувати з усім світом. Для цього Україна вступила до Світової організації торгівлі й веде переговори, як то кажуть, направо й наліво, тобто і зі Сходом, й із Заходом.
Конкретних домовленостей поки, на жаль, небагато. Єдиним реальним досягненням можна назвати підписану менш як місяць тому в Рейк’явіку угоду про вільну торгівлю між Україною та Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ), а також три двосторонні угоди з Ісландією, Норвегією і Швейцарією.
Отже, реальний прогрес у гонці за вільною торгівлею поки що в Заходу. Але ситуація може швидко змінитися. На Україну насувається така глиба, як новий єдиний договір чи то із сімома, чи то із шістьма країнами СНД. Мито в торгівлі з ними було здебільшого скасоване ще в середині 90-х років минулого сторіччя в рамках двосторонніх відносин. Але залишилися чисельні вилучення, які псували кров експортерам. «Новий договір про вільну торгівлю укріпить і розвине відповідні зобов’язання й замінить старі двосторонні договори», — повідомив днями директор департаменту торговельних переговорів Мінекономрозвитку РФ Максим Медведков.
Власне, сьогодні договір про вільну торгівлю в СНД — це terra incognita не лише для пересічних громадян цих країн і, звісно, України, а й для керівництва нашої країни. Щось знають про цей договір лише президенти Росії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії та Казахстану, які домовилися нещодавно в Ялті продовжити роботу над новим договором і розглянути цю тему на черговому засіданні Ради голов держав СНД.
На початку липня перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв на 46-му засіданні Економічної ради СНД говорив про активізацію неіснуючого спільного ринку Співдружності та про його перетворення в середньостроковій перспективі на зону вільної торгівлі без вилучень і обмежень. Він стверджував, що Україна підтримує ініціативу Російської Федерації про завершення до кінця 2010 року розробки проекту нового договору. Клюєв навіть назвав розробку нової редакції цієї угоди пріоритетом СНД.
Тим часом Україна, як виглядає, одночасно й цілком серйозно веде переговори про зону вільної торгівлі й із Євросоюзом та домовиться з ним, ймовірно, як повідомив міністр економіки України Василь Цушко, лише 2011 року, тоді як раніше допускалося підписання відповідних угод 2010 року. Політик, схоже, ажніяк не квапиться, а винний, як завжди, хтось інший. За словами Цушка, «наші партнери не готові до тієї швидкості, яку взяла Україна. Причина не в нас — наші партнери сторопіли...». І це було сказано тоді, коли безпосередні учасники переговорів, що називається, сповнені оптимізму. Голова української делегації, заступник міністра економіки Валерій П’ятницький після закінчення 12-го раунду переговорів заявив: «Ми виходимо на той етап, коли багато що в принциповому плані вже погоджено й уже потрібна технологічна робота. Я не можу сказати, що на цьому раунді ми підійшли до того, щоб розставляти крапки, але в кожному розділі ми дійшли до того моменту, коли можемо все зібрати в єдину картину, й це може статися вже найближчим часом, особливо у деяких напрямках». Чи дійсно прогрес настільки великий, що керівника української делегації можна було відправити у відпустку (про неї «День» повідомили в приймальні П’ятницького)?
Що ж відбувається? Чи правда, що Україна віддає перевагу вільній торгівлі з країнами СНД, а не торгівлі з Європою? Вичерпний коментар на цю тему дав президент близького до уряду Всеукраїнського союзу вчених-економістів Олександр Кендюхов: «Україна вступила до СОТ, але особливо позитивного результату поки не помітно. І це свідчить, що дорога України лежить спочатку до зони вільної торгівлі СНД, а вже потім до європейської зони вільної торгівлі. Я думаю, що така послідовність у наших інтересах. Якщо ми орієнтуватимемося не на сировинну модель, якої від нас чекають у Європі, а на виробництво високодохідного кінцевого продукту, то на сьогоднішній технологічній базі нам у Європі робити нічого. У найближчі п’ять років наш кінцевий продукт може бути орієнтований лише на ринок СНД, а не на європейський. Якщо в Україні будуть збудовані нові високотехнологічні підприємства, орієнтовані на експорт (за всі роки незалежності їх ніхто не будував), тоді нам треба буде думати, і це буде виходом для країни, про створення зони вільної торгівлі з постіндустріальними економіками. А сьогодні це нічого Україні не дасть».
