Економічна криза, що вибухнула у світі й Україні, позначилася на вітчизняній вугледобувній промисловості як криза перевиробництва. У центрі Києва, як і в далекі 1990-ті, стукотять об асфальт каски. Це гірники трьох вугледобувних підприємств Донбасу, що прибули вчора зранку до столиці на 22 автобусах, почали пікетувати Верховну Раду та Кабінет Міністрів, вимагаючи відновлення своїх конституційних прав. Шахтарі оспорюють і опротестовують дії держкомпанії «Вугілля України», яка, ігноруючи конституційну норму про рівність усіх форм власності, відмовляється приймати, отже, оплачувати вугілля, видобуте приватизованими або орендними шахтами.
В акції беруть участь 900 гірників орендних підприємств «Шахтоуправління імені В.І. Чапаєва», «Шахта «Ждановська» і «Шахта «Світанок». Пікетники не приховують, що ініціатором і організатором нового походу гірників на Київ є Профспілка працівників вугільної промисловості (ППВП нараховує півмільйона членів), що входить до Федерації профспілок України. На думку голови ЦК вугільників Віктора Турманова, своєчасно сплачуючи податки, кожна з цих шахт щомісяця вносить до держбюджету від 750 до 900 тисяч гривень. Проте «Вугілля України» проводить стосовно шахт недержавної форми власності дискримінаційну політику, що може призвести до їхнього закриття й залишити без грошей понад 4,5 тисячі шахтарів, їхніх дружин і дітей.
Як розповів журналістам Турманов, «лише для того, аби виплатити заробітну плату, розрахуватися з комунальними боргами, сплатити за оренду і провести податкові платежі й обов’язкові відрахування цим шахтам, необхідно щомісяця реалізовувати по 60 тисяч тонн вугілля. Але, наприклад, від Шахтоуправління імені Чапаєва «Вугілля України» згідно з діючою квотою сьогодні приймає не більш як 2,5 тисячі тонн продукції. Виручених від продажу цієї кількості вугілля грошей вистачає лише на оплату спожитої за місяць електроенергії», — стверджує народний депутат і профспілковий функціонер. Він також говорить, що гірники вимагають, аби їм збільшили квоту на відвантаження свого палива на адресу «Вугілля України».
Тим часом, зростає потік експортного вугілля, що йде до України. Як повідомив днями голова Мінвуглепрому Віктор Полтавець, попри явний надлишок вугільної продукції, що видобувається, в першому кварталі імпортовано 1,25 мільйона тонн коксівного вугілля, тоді як наш експорт, за оцінкою міністра, «знизився до мінімуму». Мінвуглепром не спрогнозував цієї ситуації, й лише тепер замислився над тим, як збільшити експорт України. А провину за ситуацію, що склалася, найзручніше перекинути на металургів, які, мовляв, «тиснуть імпортом, аби ще більше збити ціну, встановлену урядом». «А ми не можемо цього зробити, оскільки покриття знижки знову ляже на бюджет і вимагатиме збільшення дотацій вугільникам», — пояснює міністр.
Схоже, криза неквапно, але непереборно вповзає в лави, забої та на вугільні склади. Не знаходячи збуту для своєї продукції, підприємства прагнуть знизити витрати виробництва та насамперед знижують видобуток вугілля. У січні-квітні він скоротився на 12,8% проти цих самих місяців 2008 року (коксівного вугілля — на 16,9%, енергетичного — на 10,5%). Проте НАК «Енергетична компанія України» повідомила, що в травні вона планує купити лише 1,069 мільйона тонн вугілля, тоді як держпідприємство «Вугілля України» (оператор Оптового ринку вугільної продукції України) готове поставити на теплові електростанції понад 1,8 мільйона тонн. І це лише вугілля, видобуте на державних шахтах. Квота недержавних шахт просто мізерна — 194 тисячі тонн.
Не бере вугілля й Держкомрезерв. Мінвуглепром констатує, що через недостатній попит склади вугільних підприємств переповнені й перевищують 3,8 мільйона тонн. Запаси вугілля на складах ТЕС «Енергокомпанії України» до травня становили 3,2 мільйона тонн і в подальші два місяці зможуть прийняти додатково не більше півмільйона тонн. Вугільники звинувачують енергетиків у небажанні закуповувати вугілля, а ті виправдовуються обмеженими об’ємами складів. Міністр палива й енергетики Юрій Продан пояснює, що проект збільшення потужності складів коштує близько 200 мільйонів гривень. «Розширювати склади — це дуже дорого: треба будувати під’їзні шляхи, крани... І головне — навіщо?» — питає він. Адже запасів вугілля, як вважає міністр, енергетикам цілком достатньо для забезпечення опалювального сезону. Але хіба життя на цьому закінчується? Хіба Україна не має наміру зменшити споживання газу? Хіба наші міністри не бачать десь там, у дуже близькій перспективі, закінчення кризи, коли вугілля знову бракуватиме й енергетикам, і металургам?
