У театральному світі — чергове підбиття підсумків і роздача сезонних почестей. На сцені Національного театру імені І. Франка удванадцяте вручали премію «Київська пектораль».
«Пектораль» — премія з суперечливою історією і, відповідно, репутацією. Якщо тут вирішують професіонали театру, переважно — критики, то заохочуватися повинні насамперед немасові вистави, зроблені для більш-менш вимогливого глядача, з акцентом на новації, на експеримент. У перші роки існування премії так і було. Потім почався небажаний процес офіціалізації «Пекторалі», який перетворив, наприклад, ювілейну десяту церемонію в передвиборне шоу однієї з політичних сил. Та й сама церемонія за своїм жанром набула до болю знайомих рис масивного, розтягнутого у часі звітно-виборного концерту, в якому виконавці були, що називається, звідусіль потрошку, — з оперними співаками сусідствувала малозрозуміла попса, фокусників змінювали танцюристи, акробатів — хорові співаки. А в паузах цієї «збірної солянки», власне, і оголошують переможців у різних категоріях. Не була винятком і нинішня «Пектораль».
Проте форма формою, однак важливі й показові результати.
Очевидна тенденція сезону — триваючий занепад великих театрів, увінчаних важкою короною звання «Національний академічний». Російська драма імені Лесі Українки не потрапила навіть до числа номінантів у жодній із позицій. Від Театру імені І.Франка був присутній свіжий «Едіп», але отримав лише одну премію, звичайно ж, безперечну: за кращу музичну концепцію — живому грузинському класикові, світовій величині композиторського цеху Гії Канчелі. А всі основні нагороди розділили між собою Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра (який однаково люблять як глядачі, так і критики, збирач призів і компліментів, особливо наприкінці 1990-х), Молодий театр і Театр на Подолі, що вже досить давно перебуває начебто в напівзабутті.
Ще одна приємна несподіванка — в категорії «Краща вистава камерного театру» був, нарешті, більш ніж один претендент. Переміг «Парнас дыбом» (режисер — Ігор Славінський) театру «Сузір’я», який зумів не лише вижити за умов декількарічного ремонту, але й випустити помітні постановки. Ще одна новина — вперше за всю історію премії в номінантах був мюзикл («Екватор» у Театрі оперети). А несподіванка, скоріше, антиієрархічна — приз за кращу жіночу роль, який здобула Олеся Власова за роль Гелі у «Варшавській мелодії-2»; прем’єру здійснено абсолютно невідомим театром, який не має навіть свого приміщення.
Театр на Лівому березі було представлено відразу двома виставами — «Веселiться, все добре» («Пектораль» режисерові Андрію Бєлоусу за кращий дебют) і «Море, ніч, свічки» (Лев Сомов визнаний кращим виконавцем другого плану).
Однак найцікавішим є, мабуть, те, що боротьба в найбільш вагомих категоріях розгорнулася між двома інтерпретаціями однієї і тієї ж п’єси Чехова «Дядя Ваня». У театральному житті простих збігів не буває; очевидно, драма невпорядкованого життя, дрібних щоденних поразок під небом без хрестоматійних «алмазів» — нині запитана. Абсолютна перевага залишилася на боці «Дяді Вані» Театру на Подолі — краща дебютантка — Олена Сквирська (роль Соні), краща чоловіча роль — Сергій Бойко (Астров), режисер — Віталій Малахов; нарешті, вистава сезону — «подольський» «Дядя Ваня». Молодому театрові відійшла лише «Пектораль» за сценографію (Андрій Олександрович).
Отже, на нинішній «Пекторалі» вистачало несподіванок. Прогнози тут недоречні; але, хочеться сподіватися, що ці, переважно довгождані сюрпризи свідчать про те, що процес зміни поколінь у нашому театрі остаточно завершено, що, можливо, почався рух у бік нових, неординарних вирішень. Одним словом, — що українська сцена знову стає цікавою.
