Мабуть, сьогодні тільки батьки зв'язують усіх нас із недавнім - радянським - минулим. Вони - як ниточка ностальгії за тією добою, коли нас усіх об'єднували однакові зарплати та проблеми, однакові розмови на кухні, однаковий салат "олів'є" на свята й одна на всіх "розкіш людського спілкування".
Тепер у нас і в наших дітей усе різне. Якщо, скажімо, хтось уже став "новим українцем", то хтось у "ранзі" медсестри, шахтаря, робітника, вченого по півроку не отримує зарплату, а хтось цілими днями стоїть на свіжому повітрі ринків, "оздоровлюючи" в такий спосіб і підростаюче покоління...
А наші старенькі, незалежно від ступеня матеріальної забезпеченості своїх дітей, їхньої удачливості чи животіння, знаменитості чи безвісності, живуть, як і раніше, - скромно й незаможно, у клопотах про онуків і правнуків, відкладаючи копійку на "чорний день", доношуючи старі речі... Для наших стареньких, як і раніше, немає нічого дорожчого від власного будинку, який, переважно, зовсім не хороми. Вони, як і раніше, закохані у свій сад, чи посаджене років ...надцять тому дерево під вікном. Вони так само не мислять себе без звичних "виходів у світ" на сільську вулицю, у найближчий гастроном чи в гості до сусідів...
Ви впізнаєте найрідніших для вас людей? Напевне таке саме відчуття виникне у вас і при прочитанні гірких і світлих зізнань у любові до батьків із вуст "зірок" українського театру, кіно й музики.
