Передзимова жертва України

    Напередодні неофіційного саміту глав держав СНД,
що відкривається в п’ятницю в Криму, політична гра на просторі екс-СРСР
перетворюється на певну подібність шахового турніру, в якому одного з гравців
не влаштовує запропонована формула й він, не рахуючись з думкою організатора,
пропонує свою: один проти всіх, тобто сеанс одночасної гри.

Лише в цьому світлі стає зрозумілою заява Президента Леоніда
Кучми німецькому журналу «Шпігель», що викликала в українських навколоурядових
і газових колах ефект бомби, що розірвалася. Президент не лише визнав факт
щорічної «відкачки» мільярда кубометрів російського газу з експортної труби,
що йде в Європу, а й фактично поклав відповідальність за це на український
уряд.

Схоже, жертву було прийнято або, висловлюючись мовою рибалок,
щука клюнула на живця. У вівторок голова комітету з міжнародних справ Держдуми
РФ Дмитро Рогозін заявив, що у Росії є всі підстави звернутися до міжнародного
суду у зв’язку з тим, що керівництво України санкціонувало незаконне розкрадання
російського газу. Цікаво, що Д. Рогозін посилається на експертний висновок,
дані якого відповідають цифрі, наведеній Л. Кучмою, тоді як, за свідченнями,
в ВАТ «Газпром» вважають, що Україна щороку «краде» не 1 млрд. куб. метрів
газу, а в сім разів більше. Для розуміння того, що відбувається, важливо
оцінити й те, що «Газпром» останнім часом було фактично усунуто від газових
переговорів з Україною.

Звідси випливає така версія. Під тиском низки тяжких обставин,
що істотно звужують для України поле газового маневру в рамках СНД (відмова
президента Туркменістану Сапармурада Ніязова прибути в Крим і, можливо,
від запланованого візиту Л. Кучми в Ашгабат), Президент України обрав найменше
лихо, сподіваючись таким чином: а) нейтралізувати радикалів з «Газпрому»;
б) залучити до розгляду міжнародні організації; в) дати поштовх поки що
не дуже добре сприйнятому в Москві проекту створення газотранспортного
консорціуму, який, на думку прем’єр-міністра України Віктора Ющенка, має
ув’язати в один вузол і українські газові борги, і питання транзиту російського
газу, і забезпечення газом України, таким чином втіливши в життя мрію українського
керівництва (узгоджену і з намірами Росії) про створення енергетичного
балансу двох країн.

Коментуючи останні події, народний депутат Ігор КИРЮШИН
сказав
«Дню»: «В Україні багато підприємств металургійного та хімічного циклу,
прямо підключених до експортної труби. Їхнє відключення від газової магістралі
рівнозначне закриттю. Та й будь-якого іншого потужного промислового неплатника
відключити дуже не просто. Відразу втручаються губернатори, великі регіональні
інтереси, в столицю відряджаються високопосадові ходоки. Тому центр не
міг використати кулак як аргумент для регіональних еліт... Не вдалося збудувати
жорстку вертикаль, закладену ще Валерієм Пустовойтенком, який намагався
примусити губернаторів рахуватися із загальнодержавними інтересами. Але
Пустовойтенко в газові справи не втручався, надавши свободу «Нафтогазу
України», в якого, звичайно, багато недоробок. Біда в тому, що ми несамодостатня
держава й дуже залежні від Росії, її енергоресурсів і ринку взагалі. Зрозуміло,
що, користуючись цим, нас намагаються змусити рахуватися з думкою Росії,
як в економіці, так і в політиці. І, треба бути реалістами, в нас немає
іншого виходу, особливо цього року. Путін зайняв досить жорстку позицію
стосовно України, й нам слід це зрозуміти. Якщо вже Ющенко, виступаючи
захисником панукраїнських національних інтересів, готовий піти на те, щоб
передати в концесію Росії газотранспортну систему України, то це означає,
що інші можливості повністю вичерпані. Росія вимагає поступок і підтримки
в зовнішній політиці. І в неї є для цього гарний молоток: нафта й газ».