Й та, й інша проблема, на думку спікера, мають вирішуватися в рамках законодавства і передбаченої Конституцією процедури. Олександр Ткаченко дав зрозуміти, що, на його думку, законодавство не на боці виконавчої влади. Не висловивши прямо свого ставлення до ідей адміністрації, Ткаченко дав зрозуміти, яке воно насправді. Чого, наприклад, вартий заклик до відновлення недоторканності депутатів місцевих рад у відповідь на ідею про позбавлення депутатського імунітету членів парламенту!
Таким чином, можна говорити про те, що протистояння гілок влади, характерне для України (і не тільки для неї), поновилося знову після певного перемир’я. Звісно, такий поворот подій не є несподіванкою. Більшість спостерігачів відразу після закінчення спікеріади говорили про те, що конфлікт влади в нашій країні має радше системну, ніж особову або ідеологічну природу і тому його розвиток мало залежить від того, хто саме очолює ВР (задля справедливості зазначимо, що обрання не без допомоги АП амбіційного і примхливого Ткаченка лише посилило закладені в законодавстві передумови протистояння).
Виступ спікера аж ніяк не означає негайного «оголошення війни» або навіть зміни лінії поведінки адміністрації щодо нього. Демонстрація єдності й взаєморозуміння може зберегтися, але вже в принципово іншій ситуації.
Новизна ситуації полягає в тому, що Олександр Ткаченко висловився не щодо незначних (для АП) ідеологічних питань на кшталт ставлення до НАТО, приватної власності на землю або відновлення СРСР, а щодо проблем, якi мають принципове значення для правлячого режиму, причому зробив це публічно, і виступ його виглядав як позиція ВР.
Крім констатації очевидного факту — початку нового витка боротьби влади — історія з референдумом дозволяє зробити деякі висновки і прогнози. Найочевидніший iз них — прогнозована зміна ставлення адміністрації до Олександра Миколайовича. Можливо, в АП вважають, що «зам’ята» історія з асоціацією «Земля і люди», яку завжди можна витягнути на світло Боже, і подачки агропромисловому комплексу дозволять утримати Ткаченка від «необдуманих» кроків, але, чесно кажучи, весь попередній політичний досвід зрощення «собі на голову» політичних суперників мав би застерегти президентських аналітиків від подібних ілюзій. Висновок другий. Замір із референдумом не такий простий, як здається. Звісно, скасування депутатської недоторканності та кампанія навколо цього має передусім пропагандистські цілі — підняти акції Кучми, але в разі успіху хвилюватися повинна не опозиція, а «свої»: наявність недоторканності дозволяла б їм утекти з корабля Президента (що ближче до виборів, то це бажання буде сильніше) в будь-який момент, її ліквідація зробила б їх «кріпаками». І останнє. Організація референдуму досить туманна в правовому сенсі. Додамо сюди спроби лівих внести зміни до Конституції й стане ясно, що найближчим часом центр ваги політичного життя зосередиться в Конституційному суді, що, звичайно ж, додасть нових фарб до вітчизняної політичної палітри.
На прохання кореспондента «Дня» В’ячеслава ЯКУБЕНКА, виступ голови ВР із приводу ініціативи адміністрації Президента прокоментували народні депутати:
Олександр РЯБЧЕНКО (ПЗУ):
— Незрозуміло, про протистояння кого з ким вести мову. Сам Президент заперечує, що ця ініціатива йде від нього. Кучма сказав Ткаченку, що заборонив би цю справу, якби знав, хто її ініціював. Думаю, це адміністрація Президента. Навіть не листами розіслали, а десь на нараді роздали головам обладміністрацій. Це не протистояння двох особистостей, а боротьба за вплив органів влади: нової «ткаченківської» Верховної Ради та політичних кіл адміністрації Президента. Мені здається, ніякого референдуму не буде. Буде збір підписів. Потім заявлять, що, наприклад, 20 млн. громадян виступили за скасування депутатської недоторканності, то нехай парламент визначиться, чи він піде проти волі 20 мільйонів. Сам же референдум, безумовно, був би антиконституційним. Якби його й проводили, інші сили причепили б до нього й свої питання. Наприклад, державний статус російської мови або економічний союз із Росією.
Ярослав ФЕДОРИН (НРУ):
— Протистояння як такого я не бачу. Думаю, що Ткаченко хоче зберегти за собою підтримку лівих сил у той час коли в парламенті збираються підписи про його відставку. Тому він і робить такі реверанси на всі боки. Одночасно в Москві висловлює проросійські погляди, а в Києві після прийняття бюджету виступає з прямо державницькою позицією. Головне для нього — зберегти своє становище, він нарощує свою базу.
Володимир ФIЛЕНКО (НДП):
— Протистояння було давно. Існувало просто певне перемир’я. Протистояння і міжособистісне, і між двома гілками влади нікуди не зникало. Можливо, це буде певним поштовхом до напруженості у стосунках. Але це просто нова фаза відносин.
Олександр МОРОЗ (СПУ):
— Мені здається, це просто оцінка конкретного кроку конкретних людей. Я б не ставив питання про протистояння. Як інакше можна оцінювати таку ситуацію, коли в місцеві адміністрації без підпису потрапляє анонімний документ? Ніхто не знає, звідки він прийшов, але всі разом його виконують. Це щось дивне в організації державного життя.
Віктор ПОНЕДIЛКО (КПУ):
— Коли обласні адміністрації примушують створювати ініціативні групи для збору підписів за референдум, це вже за межами здорового глузду. Тон Олександра Миколайовича взагалі завжди досить різкий, а за змістом він не сказав нічого такого, що б не відповідало Конституції чи законам України. Він правий. Тож я не бачу якихось логічних підстав для протистояння. Певні кола, які стоять за Президентом, чіпляються за владу й намагаються будь-якою ціною та за допомогою будь-яких жертв утриматися в своїх кріслах. Вони цілком можуть розкручувати, провокувати конфлікт між Президентом і Ткаченком чи Верховною Радою загалом. Такі спроби відбуваються впродовж всіх чотирьох з половиною рокiв президентства Л. Кучми.
