Будь-яка справа, зроблена добре, сприймається як норма. Будь-яка справа, зроблена з недоліками, породжує масу тлумачень саме цих недоліків, навіть якщо вони і не переважають. Так і з нашим першим переписом. Мало хто говорить про те, що це перший млинець, який, цілком природно, міг би бути і глевким, але всі кажуть про його недоліки, забуваючи про позитиви, які, власне, сприймаються як норма. Помилки, недоліки, спотворення — все говорить про те, що саме ці чинники стануть ледве чи не головними визначальними ознаками першого українського перепису населення, який щойно закінчився. Частина вини за це лежить, безумовно, на його організаторах, але частина — на ідеологах, як своїх, так і чужих.
Україна — загальновизнана держава, але Україна — це ще не усталене суспільство. І вистачить маленької частинки «дріжджів», щоб воно почало бродити, сперечатися, з’ясовувати, хто правий. Можна передбачити, що в організаторів перепису не було жодних «задніх» думок, коли вони, не мудруючи лукаво, вносили до проекту переписного листа питання про мови (про рідну мову), про національність — просто ці питання завжди присутні при переписах. Про що тут сперечатися. Але організатори перепису не мали права хоч би частково не передбачити, що з цього вийде, зважаючи на ту політичну ситуацію, яка існує в країні. Коли під прапором російської мови і під прапором відданості свiй нації існує маса політичних течій, то, як мінімум, над формулюванням цих питань у переписному листі треба було подумати. Друге питання — тим більше ретельно треба було підготувати самих виконавців перепису — переписувачів, обробників, статистиків. На жаль, сьогодні ми повинні констатувати, що допущені при цьому помилки, як мінімум, ставлять під сумнів достовірність даних перепису у цілих регіонах.
По-перше, не треба було проводити його у період передвиборчої кампанії, коли «дріжджів» і так у суспільстві вистачає. По- друге, підготувати, перевірити і проекзаменувати переписувачів таким чином, щоб вони і думати перестали про яку-небудь агітацію або тенденційність. По-третє, необхідно було однаково, точно і зрозуміло пояснити не тільки переписувачам, але й масово у всіх ЗМІ — що таке «етнічне походження», «рідна мова», «інша мова» і так далі. Цього не зробили. І тепер, коли перепис завершено, питань і сумнівів щодо нього ще більше, ніж раніше. І не дивно — ось як він відбувався, наприклад, у Криму.
Переписувачі були настільки не підготованими до виконання своїх обов’язків, що цілком по-різному розуміли і заповнювали графу про рідну мову: чи то це мова тієї народності, до якої ти належиш, чи то це мова, якою ти спілкуєшся (працюєш, вчишся і т.д.) більшу частину свого часу. Тому ця графа у переписних листах заповнена не однаково: у одних випадках туди вносилася мова (переважно з наполягання респондента), яку людина вважає рідною, в інших — якою вона переважно спілкується. Так у більшості випадків наполягали переписувачі. Адже зрозуміло, що якби ми поїхали у Францію, то спілкувалися б там переважно французькою мовою, але це не зробило б французьку нашою рідною. Так і ми: перебуваючи у Криму, спілкуємося переважно російською, що не робить її нашою рідною. А наші діти (українці, німці, кримські татари, вірмени, болгари, чехи, поляки, білоруси — і так далі…) вимушені вчитися у школах і вузах також російською мовою (через відсутність інших шкіл та вузів), що також не робить її нашою рідною мовою. У всіх цих випадках переписувачі (до речі, на ці «посади» підбирали людей, які не володіють українською мовою — надійний спосіб знайти тих, хто «правильно» заповнить усі графи!) наполягали на відповіді: рідна мова — російська. А багато хто взагалі ставив тільки «навідні» запитання, наприклад: яку мову вивчали в школі? А куди його записували — тільки переписувачам відомо, адже у переписному листі такого питання немає взагалі. Та й яку мову можна було вивчати у школі в Криму, якщо тут і зараз 95 відсотків шкіл — російських? Наприклад, навіть у переписному листі редактора україномовної газети «Кримська світлиця» Віктора Качули переписувач записала: національність — українець, рідна мова — російська, незважаючи на його протести.
А коли він добився, щоб вона закреслила неправильний запис, до нього додому прийшли загрозливого вигляду «начальники» розбиратися — чому бланк зіпсували? І популярно пояснили Віктору, що немає жодної України та її мови, а є «російська Малоросія». Чи не є все це планомірним і організованим розпалюванням національної ворожнечі у Криму? Тому коли будуть підраховані підсумкові результати за 7-ю графою переписного листа, їх треба, як мінімум, анулювати, тому що вони істотно (наклади газет, плюс наклади листівок, плюс ефективність усної агітації — все це дає цифру в сотні тисяч!) спотворюють весь результат перепису.
Природно, технологічно у проведення перепису ніхто, крім працівників управлінь статистики, втручатися не повинен. Але тут ми маємо цілий спектр «добровольців», починаючи від преси, що підказувала та інструктувала читачів, як треба відповідати на те чи інше питання, і закінчуючи політичними партіями і різними об’єднаннями, що не мають до перепису і статистики взагалі жодного відношення. Насамперед, це стосується російськомовної преси Криму, партій, які розкидали по поштових скриньках листівки з інструкціями, депутатів різного рівня, які просто вводили людей в оману, лякаючи то позбавленням міфічних привілеїв, то покаранням, то заохоченням за «неправильне» заповнення графи про національність і мову. Зрозуміло, що такі зусилля також істотно скоректували дані перепису, тому й підсумкові результати за графою 6 треба сприйняти критично, якщо не анулювати взагалі. Таким чином, виходить, що, як мінімум, у двох питаннях переписного листа, незважаючи на величезні фінансові витрати, ми так і не будемо мати точних даних — ми і далі не будемо достовірно знати, скільки людей i яких національностей живе в Україні, якими мовами вони розмовляють і у якій мірі володіють ними? Навіщо ж тоді все затівалося?
Але в інших питаннях переписного листа ми можемо бути впевнені? І тут, на жаль, виникає велике питання. Справа в тому, що у Криму в більшості випадків переписувачі записували відповіді очманілих респондентів не у готові переписні листи, а у зошити. У якому виді за такого політичного натиску на переписувачів вони будуть перенесені в остаточні переписні листи — цього 98—99 відсотків респондентів, які полінувалися піти на дільниці та перевірити свої дані, і цим, швидше всього, зіпсувавши собі настрій на декілька днів, так і не дізнаються. Друге запитання: куди потім потраплять ці зошити — виборчим штабам, політичним партіям, будуть спалені, замкнені у сейфах? — цього ніхто не знає. Тому внаслідок цього багато кримчан вже зараз цілком не довіряють тим даним, які колись ще будуть опубліковані, і впевнені, що вони будуть фальсифіковані. Таким чином, виходить: і результатам перепису за усіма іншими пунктами переписного листа у жителів є великі підстави не довіряти і піддавати їх сумніву.
P.S.
З листа Всекримського товариства «Просвіта» Президенту України Леоніду Кучмі: «Під час перепису населення в Автономній Республіці Крим відбуваються масові порушення Конституції України. Переписувачі здійснюють записи в офіційних україномовних бланках російською мовою. Брутально ігноруються вимоги громадян про внесення інформації про них українською мовою.
Ось декілька конкретних прикладів по м. Феодосія:. Свідчать — Хижняк Григорій, Сивун Віталій (с. Приморське), Білий Микола (с. Приморське), Осадча Алла (с. Орджонікідзе).
Посадові особи, які здійснюють керівництво переписом у м. Феодосія Бандікас Поліна Сергіївна (голова феодосійського центру статистики) та представниця із Сімферополя Цимбалюк Людмила Миколаївна на спробу Хижняка Г.І. добитися забезпечення його конституційного права щодо використання української мови почали звинувачувати його у протидії проведенню перепису. Ці посадові особи також намагалися посилатися на конституцію АРК. Але посадовим персонам має бути відомо, що конституція Криму, по перше, не може суперечити Конституції та Законам України, а, по-друге, у ній також зазначається державність тільки української мови на території АРК.
По радіо у м. Феодосії оголосили про запрошення до перепису громадян, які володіють українською мовою, але коли Осадча А.М. запропонувала свою кандидатуру, то їй відмовили.
На запитання Хижняка Г.І. по телефону заступнику феодосійського міського голови Крицькому А.Ф. про те, хто віддав наказ проводити перепис російською мовою, той відповів, що такого наказу не може бути.
Крім того, переважна більшість переписувачів заносить відомості не у бланки, а у зошити, що не дозволяє перевірити правильність внесеної до бланків інформації.
Тож виникає два запитання:
— Хто у Криму віддав наказ проводити перепис виключно російською мовою?
— Чи можна довіряти результатам перепису, особливо в частині національного та мовного складу населення, при такій негативній, щоб не сказати, ворожій налаштованості місцевих (на рівні міста) керівників, які здійснюють перепис населення?..»
