Нова українська опозиція починає набувати певних форм. Планується, що віднині головною діючою силою стануть не стільки деморалізовані парламентські фракції, скільки здорова, в тому числі організована, громадськість. Спрямувати її активність у потрібне русло взявся не хто інший, як перший президент України Леонід Кравчук. У суботу в столичному Будинку вчителя пройшла презентація задуманого ним суспільного форуму «Об’єднаймо Україну!»
Головне його завдання — «перемогти тенденції до розколу країни, що стали результатом останніх президентських виборів».
Мабуть, уперше за весь час, що минув від часу цих виборів, критика нової влади була такою жорсткою. Характер риторики Л. Кравчука, який зазвичай уникає різких оцінок, справляв враження людини, котра дуже довго мовчала.
«У мене, як і в багатьох із вас, також була надія на зміни на краще», — чесно зiзнався на самому початку народний депутат. «Але вже перші кроки нової влади змусили серйозно замислитися над тим, куди ж насправді йде Україна під головуванням революційних вождів. Чому в нас замість економічного дива — економічна криза, замість демократії — політичні репресії, замість торжества закону — цинічне порушення Конституції?» — задався риторичним запитанням Л. Кравчук. На його думку, чесний діалог із суспільством ще хоч якось виправдав би нинішніх управлінців, тоді як постійні їхні апеляції на злісні підступи попередників просто недоречні.
Те, що ті самі економічні показники не лише не покращилися і навіть не залишилися на колишньому рівні, а просто стрімко погіршилися, — свідчення кричущого «непрофесіоналізму та безвідповідальності» членів «помаранчевої команди». «Вони якісь несолідні, легковажні, їхній загальний рівень набагато нижчий, ніж він повинен бути у влади взагалі», — сказав Кравчук. Ситуація посилюється ще й тим, що влада змушена «вести боротьбу одразу на два фронти: всередині себе та з представниками опозиції. Усе просто: Ющенко прагне затвердити одноосібну владу, яку раніше він так активно критикував», — резюмував Леонід Макарович.
Ситуація критична, але ще не патова: «Я не можу сидіти та спокійно спостерігати, як країну продовжують розколювати надвоє, ділити за берегами Дніпра, та ще й із непритаманними їй кольорами», — пояснив свою позицію Леонід Макарович. «Свого часу на мою долю випала велика честь: при народженні України приймати її на руки, мов немовля, тож я маю право так говорити! Навіть мої опоненти підтверджують: за термін мого президентства вдалося закласти підмурок демократії й зміцнити суспільство. Що ж зараз роблять?». «Але, крім права, — продовжував Л. Кравчук, — є в мене висока відповідальність: неможливо бездіяти, коли твою країну ведуть у глухий кут».
Це, власне, й спонукало його до створення форуму «Об’єднаймо Україну!». У нинішньому своєму форматі ідея виглядає вельми нейтрально. Проте, якщо ближче придивитися, стає очевидно: стартував проект, який цілком здатен у разі потреби трансформуватися у формат виборчого блоку. Скажімо, він міг би носити ім’я першого президента.
Чутки про це активно циркулювали напередодні прес-конференції, і ця новина, власне, й очікувалася як основна. Такий хід цілком відповідає духу часу, фахівці відзначають: однією з показових характеристик майбутньої кампанії стане наявність у політичному просторі країни великої кількості іменних блоків. «Блок Юлії Тимошенко» існує давно, «Блок Віктора Ющенка» сьогодні, у зв’язку з прийняттям поправок до профільного законодавства, що не дозволяють називати об’єднання іменем людини, яка в них не бере участі, виявився під питанням. «Блок Володимира Литвина», як і «Блок Віктора Януковича» — уже майже даність. Безсумнівно, на їхньому тлі «Блок Леоніда Кравчука» виглядав би принаймні не менш гідно.
Тим більше, сам Леонід Макарович передвиборних рокіровок у тому чи іншому форматі не виключає, зазначаючи, щоправда, таке: форум ініційований без прив’язки до кольору свого партквитка, а також загальної стратегії есдеків на виборах 2006-го. У лавах свого об’єднання він був би радий бачити всіх, у тому числі Віктора Януковича, якщо той, звісно, висловить бажання. Утім, лідерам різнокаліберних політичних об’єднань в умовах, коли «влада перебуває в стані феодального мислення, а опозиція — первіснообщинного», діватися особливо нікуди. Тим паче, що саме остання «сьогодні ще недостатньо зріла та смілива. Отже, щоб стати ефективними, треба створити єдиний опозиційний фронт. Разовими акціями на майданах не обійтися, потрібна системна робота, масштабний суспільний рух, який я й засновую».
Форум займатиметься цілком конкретними справами, заявив перший президент. Зокрема формуванням адекватної законодавчої бази з розробкою необхідних законопроектів широким колом фахівців; противленням злу політичних репресій і насильству люстрації; здійсненням політичної реформи й іншими соціально значущими та суспільно корисними справами. Причому їхні темпи від термінів кампанії, за запевненням Леоніда Макаровича, аж ніяк не залежатимуть. Процес, ініційований першим президентом, узятий під його особистий контроль, відповідно, підстави не вірити йому відсутні. Тим паче, особистісних владних амбіцій, як і претензій на роль «третьої сили», запевнив Кравчук, він не має: «Моя посада першого президента почесна, зайняти її більше не вдасться нікому та ніколи», — з мудрою усмішкою сказав він. «У мене одна амбіція — об’єднати Україну».
КОМЕНТАР
Своїми враженнями від виступу першого президента з кореспондентом «Дня» поділився присутній на прес-конференції директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир МАЛИНКОВИЧ:
— Я вважаю, що це вкрай необхідна ініціатива Кравчука, тому що у нашому політичному спектрі існує величезна прогалина. З одного боку, є блок «помаранчевих» — вони хоч між собою й сваряться, але поки ще зберігають видимість єдності. З іншого боку, крім лівих, є блок Януковича. А між цими флангами — пустота. Дуже багато людей (за моїми підрахунками, їх не менше 7—10%), не підтримували на виборах ні перших, ні других, або робили вибір лише тому, що його треба було зробити. Зараз, коли є можливість вибирати між різними партіями, і коли проявляється розчарування прихильників «помаранчевих», ці виборці починають зміщуватися від В. Ющенка та Ю. Тимошенко. Але далі їм іти нікуди, оскільки підтримувати «донецький клан» та Януковича вони теж не хочуть. І ось цю нішу необхідно зайняти. «Блок Кравчука», якщо такий буде, якщо він розкрутиться до осені і буде готовий іти самостійно на вибори, може об’єднати центристські та лівоцентристські сили, які й заповнять цю нішу.
Хотілося б також відзначити, що підтримую заяву Л. Кравчука про політичні репресії в Україні. Більше того, я підготував звернення, яке підписав Леонід Макарович до Парламентської асамблеї Ради Європи із закликом звернути увагу на це негативне явище. Десятки тисяч людей позбавилися роботи не лише на адміністративних посадах, а й у лікарнях, школах, вузах. Сотні вже заарештовані. Але найпоказовіше — це грубий, чисто радянський політичний процес проти Кушнарьова та Тихонова. Їх звинувачують у сепаратизмі, хоч вони ніде прямо не висловлювалися за відділення їхніх областей від України, вони завжди підкреслювали те, що вони борються за посилення місцевої влади. Можна сказати, що вони виступають за федералізацію, за розширення прав регіонів, але не можна говорити, що вони сепаратисти.
На мій погляд, у виступі Кравчука не вистачало самокритичності. А мені здається, важливо було б визнати, що колишня влада працювала далеко не кращим чином. Без визнання своїх помилок опозиційні сили не зможуть відновитися.
