Наприкінці минулого тижня працівники Служби безпеки затримали «за низку зловживань в економічній сфері» екс-заступника глави НАК «Нафтогаз України» Ігоря Діденка. Він став «підозрюваним» і другою після екс-глави Держмитслужби Анатолія Макаренка «жертвою» скандалу довкола 11 мільярдів кубометрів газу, «запозиченого» минулого року екс-прем’єром Юлією Тимошенко у ненависного їй глави «РосУкрЕнерго» Дмитра Фірташа.
Нинішній етап цього скандалу розпочався з того, що глава СБУ Валерій Хорошковський повідомив про порушення справи за фактом завдання збитків державі у зв’язку з рішенням Стокгольмського арбітражу, відповідно до якого «РосУкрЕнерго» має отримати від «Нафтобазу» 5,4 мільярда доларів. За даними ЗМІ, головним фігурантом у справі став вищезазначений Діденко, запобіжним заходом для якого раніше було обрано підписку про невиїзд. Це, як повідомили деякі ЗМІ, може пояснюватися тим, що він домагався і, можливо, отримав посвідку на проживання в Іспанії. Чим зумовлений жорсткіший захід? Відповіді на це запитання поки немає. Можливо, доправлений раніше до Лук’янівського СІЗО Макаренко почав співпрацювати зі слідством? Саме так вчинив колись сам Діденко у справі керівника «Градобанку» Віктора Жердицького, якого підозрювали в тому, що він зазіхнув на гроші українських «остарбайтерів», надані Німеччиною як компенсацію за рабську працю в роки війни. Тепер у нього (Діденка), звісно, є навіть довідка про те, що він не судимий... А щодо решти, то в нього абсолютно нормальна для України біографія. Після комітету комсомолу великого київського заводу очолив фірму «Хорда» (дочірнє підприємство «Градобанку»), що володіла низкою цементних заводів. А вони, як відомо, є великими споживачами газу. Так наш герой стає діячем нафтогазового ринку, одним з керівників НАК «Нафтогаз України» й заступником її засновника, першого та єдиного президента цієї компанії Ігоря Бакая. 1997 року колишній комсомолець вступає до партії Віктора Пинзеника «Реформи і порядок». У березні-червні 2000 року Діденко виконує обов’язки президента НАК. Під час останнього прем’єрства Юлії Тимошенко призначається першим заступником глави «Нафтобазу».
Тимошенко вважає затримання Діденка цілеспрямованим тиском на опозицію з боку влади. «І пан Макаренко, і пан Діденко, якого сьогодні затримали, захищали національні інтереси України й прибирали цю велику компанію «РосУкрЕнерго» з газового ринку...» — вкотре виступила проти посередника екс-прем’єр-міністр, хоча ще ніколи не пояснювала, чим він поганий, якщо забезпечував найнижчу в Європі ціну газу, і чим стало краще, коли без нього ця ціна в Україні істотно зросла.
Підтримує колишнього однопартійця екс-міністр фінансів та екс-голова «Реформ і порядку» Віктор Пинзеник. Він запевняє, що за газ в обсязі 11 мільярдів кубометрів, який за рішенням Стокгольмського арбітражу «Нафтобаз» має повернути компанії «РосУкрЕнерго», було повністю сплачено держхолдингом. За інформацією Пинзеника, суть домовленості від 19 січня 2009 року полягала в тому, що всі права постачальника газу від ВАТ «Газпром» перейшли до НАК «Нафтогаз України». «РосУкрЕнерго», як вважає Віктор Михайлович, не сплатило «Газпрому» за 11 мільярдів кубометрів газу, а «Нафтогаз» забрав цей газ і сплатив за нього «Газпрому». На думку Пинзеника, отримувати згоду «РосУкрЕнерго» на поступку-вимогу за українським законодавством не треба. Та все ж таки законослухняний екс-міністр розуміє, що «в межах домовленостей про поступку прав вимоги «Нафтогаз України» має подати позов про стягнення заборгованості з «РосУкрЕнерго». Але чи не запізно? Як виглядає, таке звернення до суду було б дуже доречним раніше, щойно «Газпром» поступився «Нафтогазу» правом вимагати сплату боргу «РосУкрЕнерго». Але тоді люди Тимошенко до суду не пішли, вважаючи за краще експропріювати газ Фірташа. А тепер залишається пред’являти в Стокгольмі судове рішення, ухвалене заднім числом. Але сьогодні на це ніхто не піде. Та й арбітраж, гадаю, не ухвалить такий, вибачте на слові, липовий документ.
Найважче в нинішній ситуації, певна річ, українському уряду. Справжнього винуватця цього скандалу йому небезпечно карати з політичних міркувань, хоч усі чудово розуміють, хто він. Навіть сам Діденко, якого вважали не лише людиною Бакая, а й Тимошенко, раніше в одному з інтерв’ю наголошував на надто великій її схильності до ручного управління...
І який сенс у покараннях, якщо ні Макаренко, ні Діденко, ні екс-прем’єр грошей все одно не повернуть. Платити рано чи пізно доведеться українцям. А уряд, виходить, сидить між двох стільців. З одного боку, запевняє, що не збирається платити «РосУкрЕнерго», але, з іншого, голосами коаліції завалює законопроекти, що створюють для цього законодавчу базу й забороняють погашати борг компанії «Нафтогаз України» перед компанією «РосУкрЕнерго» як газом, так і з будь-яких можливих фінансових джерел, включаючи кредити міжнародних фінансових організацій.
Опозиція наполягає на тому, що рішення Стокгольмського арбітражу не є чинними в Україні доти, доки не підтверджені рішенням місцевого суду. Правильно. Зате за кордоном українські кораблі, літаки та інше рухоме й нерухоме майно буде за стокгольмською вказівкою легко і просто арештовуватися в рахунок сплати боргу. Чи варто доводити наших дипломатів за кордоном до статусу бомжів? А високих представників країни пересаджувати на рейсові літаки через те, що урядові лайнери раптово конфісковують?
На жаль, наша влада ще не має своєї думки щодо цього питання. Поки що її зусилля спрямовані здебільшого на те, щоб не допустити втрати репутації. «Уся істерія довкола рішення Стокгольмського арбітражу свідчить про спробу представників минулої влади уникнути відповідальності за свої вчинки», — йдеться в заяві прес-служби Мінпаливнерго. У ній викладається позиція міністра Юрія Бойка: влада шукатиме рішення, що дало б змогу зберегти газовий баланс країни. Що це означає? Однозначно відповісти важко, але дещо нагадує відому позу страуса, причому саме тоді, коли треба щось робити, як сказали б в Одесі... Але що саме? Та ж уже є певний досвід переговорів про мирову угоду з потерпілими від ручного управління компаніями. Наприклад, з американською Vanko Прикерченська. Чом би не поширити його й на відносини зі швейцарською «РосУкрЕнерго»? До речі, в листопаді минулого року власник цієї компанії Centragas уже звертався до уряду України з проханням про мирне врегулювання суперечки, але відповіді не отримав і звернувся до суду.
Утім, можливі й інші підходи. Про них у розмові з «Днем» сказав відомий енергетичний експерт Олександр Нарбут. За його словами, 2010 року жодних бюджетних джерел, аби виконати рішення Стокгольмського арбітражу, немає, причому ні у вигляді газу, ні в грошовому еквіваленті. Тому експерт радить уряду спершу прийняти рішення, хто відстоюватиме національні інтереси України в арбітражних судах. Він зауважує, що в Стокгольмі далеко не всі обставини були вивчені, що відкриває шлях для апеляції за знову відкритими обставинами, «навіть зважаючи на недосконалість операції, проведеної урядом Тимошенко, та властивого їй великого рівня авантюризму». «Усе одно, — впевнений Нарбут, — захищати національні інтереси необхідно, й уряд мусить це робити, незважаючи на наявний у Мінпаливенерго конфлікт інтересів. Це завдання, мабуть, слід було б доручити Мін’юсту». «А вже якщо доведеться виконувати рішення арбітражу, — припускає Нарбут, — то я рекомендував би уряду вибудовувати позицію на найвищому політичному рівні й максимально прозоро. Усім мають бути відомі обставини такого рішення. А шлях, яким сьогодні рухається уряд, зазвичай має на меті знайти винуватців і, можливо, навіть головного... І, втім, такої суми уряд не має. Мабуть, і в інших країнах були такі складні ситуації. Внаслідок того, що не завжди чисто ухвалювалися рішення. Але публічність і прозорість — це для України дуже важливо, щоб ні в кого не було сумнівів. Ні в опозиції, ні у громадян, до кишені яких урешті залізають такими рішеннями».
