Насправді між мною і Леонідом Кучмою всього дві відмінності. По-перше, він — громадянин України, а я ні, що дає йому право голосувати — право, яким я наділений в іншій країні. По-друге, він — конституційно обраний Президент України, що дає йому право говорити від імені тих, хто колективно обрав його своїм лідером, — право, отримати яке я ніколи не прагнув, та й мені його і не пропонували. Проте в усьому іншому він має право критикувати або хвалити мене, а я — його, якщо того вимагає нагода. З цього погляду наша рівність як рівність вільних особистостей є правилом демократичного суспільства, яке тут, як кажуть, хочуть побудувати. До речі, я маю і власного президента, за якого я не голосував, як і багато хто з тих, хто ходив на вибори у США. Проте Конституція України відрізняється від американської.
Цього разу мені випала нагода схвалити дії пана Кучми. Він став на шляху планів пана Чубайса, який хотів відхопити великий шматок української енергосистеми заради потреб побудови, згідно з формулюванням найпотенційнішого «покупця», ліберальної імперії з центром у Москві. Погодитися з цим для України означало б виявитися приблизно в такій ситуації, в якій опинилася б Канада, якби США оголосили про свій намір побудувати ліберальну імперію з центром у Вашингтоні, а потім побажали б придбати у власність один із ключів до незалежності Канади. Одним із визначальних моментів у моєму житті стала розмова з матір’ю, що відбулася багато років тому. Вона сказала, що хоч це і дуже добре, що я потрапив до списків призовників, але якщо мене спробують відправити воювати до В’єтнаму — цю війну ми обоє вважали досить безглуздою, — то вона якось нашкрябає грошей, щоб купити мені квиток до Канади. Остання готова була прийняти будь-кого, хто відмовлявся воювати проти тих, війну з ким вважав нерозумною. Візьмемо війну в Чечні, де 100% населення нібито проголосували за нинішнього губернатора, призначеного з Росії. Дивно, що жоден із тих, хто був готовий прив’язати бомби до пояса шахіда, не вважав за потрібне з’явитися на вибори. Якщо ми подивимося на звіти правозахисних організацій, значно менш стриманіших за мене, то зможемо зробити висновки про те, яким чином світ захищають від тероризму, і замислитися, чи не варто мати під рукою таку Канаду, до якої завжди можна купити квиток на автобус. З цього погляду Україна відіграє роль Канади. Вона може пересваритися з тими, хто не хоче залишатися частиною її території, проте не робить того, що, як ми бачимо, роблять деякі сусідні країни.
Останні російські вибори, де використання адмінресурсу було настільки очевидне, продемонстрували світу, наскільки Росія демократична. Зовсім нещодавно Сполучені Штати вустами свого посла в Україні сказали про те, як їм непросто співпрацювати з тими, хто не поділяє їхніх демократичних цінностей. Проте, відверто кажучи, схоже, що по відношенню до Росії Штати не зустрічають подібних ускладнень. Якщо Америка хоче захищати певний набір цінностей, то передусім повинна продемонструвати, що вона сама прихильна до цих цінностей й однаково захищає їх усюди.
Тим часом Україні слід би потурбуватися про власну незалежність, щоб підтримати ті цінності, які вона сама захищає. Леонід Кучма зумів захистити її енергетичну незалежність і територіальну цілісність у випадку з Керченською протокою. У світі незалежних держав найсильніша держава світу обіцяє іншій державі захищати її територіальну цілісність в обмін на відмову від третього за величиною в світі ядерного арсеналу... А потім, коли йдеться про захист певного острівця, залишає її вирішувати проблему самостійно. Тому слід розглядати всі подальші обіцянки лише в світлі того, наскільки така щедра на обіцянки держава здатна виконати їх насправді. Пан Кучма зумів захистити незалежність і територіальну цілісність України у випадках з електрикою та Тузлою. Можливо, завтра між мною і ним виникнуть якісь розбіжності — кожен має на це право, — але сьогодні ми маємо всі підстави погодитися один з одним.
