Обірвався нерв художнього світу — пішла з життя Ада Федорівна Рибачук. Вона була гармонійною половинкою унікальної творчої співдружності, другу з якої складав її соратник — Володимир Мельниченко.
Ада Федорівна народилася 1931 року і, закінчивши Київський художній інститут (її вчителем був відомий А. Шовкуненко), стала разом із Володею творити цей світ.
Скульптура й малярство, графіка та кіно, література й публіцистика — це далеко не повний перелік творчих інтересів цієї пари, яка постійно нагадує довколишнім, що доба Відродження триває в часі. Унікальний «Північний цикл», подарований музею міста Нар’ян-Мар, сумнозвісна через вандалізм влади Стіна пам’яті, Київський палац піонерів, завзятий малюк-КРОК — емблема знаменитого анімаційного фестивалю, і багато що інше — це далеко не повний перелік спадщини Ади Рибачук.
Побачивши їхні роботи на початку 60-х, шанувальником цієї співдружності, другом і глашатаєм їхньої творчості став знаменитий киянин Віктор Некрасов.
Вони багато працювали, багато страждали, але ні зайнятість, ні переживання, які щедро «підсипало» їм життя, не гасили те тепло, те людське світло та доброзичливість, якими вони щедро ділилися з людьми.
Ось що говорить про цей дивовижний тандем один із найяскравіших представників української творчої еліти — письменник, критик і мистецтвознавець Вадим Скуратовський:
— Рибачук і Мельниченко — унікальна творча співдружність. Із кінця 50-х вони постійно працювали разом. Почалося все з їхньої спільної закоханості в Північ. Ця дивовижна пара «зупинила свою зіницю» на цій географічній точці, що не так часто буває з митцями. Все, що зробили тоді ці українські роквел кенти — малярство, графіка, скульптура, — залишилося в музеї Нар’ян-Мара. Ці роботи прекрасні за своєю колористикою та емоційним наповненням. Потім вони приїжджають в Київ, починають працювати як монументалісти. Вони, безперечно, були першими авангардистами в цьому місті.
Тоді ж вони почали працювати над проектом «Парк Пам’яті», який так і не було завершено, а «Стіну пам’яті», яку вже було створено скульпторами, було за наказом голови ЦК КП України залито бетоном. Із того часу, продовжуючи плідно працювати, освоюючи нову техніку — гобелена, наприклад, — вони намагалися домогтися відновлення «Стіни пам’яті» на Байковому цвинтарі. Це надовго стало темою для ліберальної преси, нескінченних розмов у кулуарах влади, але реально нічого не було зроблено.
Останні роки Ади були затьмарені ще й тим, що різні новобуржуазні мерзотники намагалися заволодіти їхньою майстернею. Цю майстерню вони «отримали з рук» тодішнього уряду взамін за їхній дар Півночі. Це був їхній будинок, творчий куточок, який вони створили своїми руками. Але з початку 90-х там не було спокою через тих, хто бажає зайняти ласий шматочок у центрі. Тяжби й обіцянки всіх представників влади залишилися лише словами, і питання досі, на жаль, залишається відкритим.
Останню їхню роботу, присвячену Голодомору, так і не було поставлено через відсутність коштів.
Ада була надталановитою і надпринциповою людиною, і це, звісно, їй багато хто не прощав. Наприклад, Норвезький уряд готовий був перенести «Стіну» до Норвегії, на цвинтар, де поховані загиблі під час війни радянські воїни, але Ада з Володею відмовилися.
Те, що пішла з життя Ада Рибачук, — непоправна втрата не лише для національної, а й для світової культури.
Довідка «Дня»
Ада Федорівна РИБАЧУК (27 липня 1931), художник. Срібна призерка VI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (1957). Член Спілки художників (1957). Почесний член Спілки кінематографістів України (1999). Почесний громадянин м. Нар’ян-Мар (1998). Почесний член Народної академії культури та людських цінностей (США) з 1995 р. Народилася в Києві. Закінчила Київський державний художній інститут (1957). Працювала в малярстві, графіці; писала нариси, есе, сценарії. Окремі твори перекладено польською, німецькою, французькою, англійською мовами. В архітектурі, монументальному мистецтві, скульптурі, документальному кіно працювала в співавторстві з В. Мельниченком. Із 1957 бере участь у республіканських, всесоюзних, а також зарубіжних виставках: у ОАР (1958), ЧССР (1957, 1958), Фінляндії, УНР, СФРЮ (1961), Італії (1962), Іраку (1963), Афганістані (1964), МНР (1964), ПНР (1967), США (1977, 1995), Болгарії (1985), Угорщині (1985), НДР (1986), Норвегії (1993) та інших. Прагнучи створити в місті художній музей, разом із художником В. Мельниченком подарувала 1959 р. місту 118, а 1979 — ще 33 твори. Мешкала в Києві.
Редакція «Дня» щиро співчуває рідним та друзям Ади Федорівни.
Прощання з Адою Рибачук відбудеться сьогодні в Будинку вчених о 12.00.
