У вівторок у Києві пішла з життя легендарна людина – двічі Герой Радянського Союзу, заступник командуючого ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ України, генерал–полковник Василь Степанович Петров (у березні 1994 р. Указом Президента України Леоніда Кравчука генерал–полковника В.С.Петрова було навічно залишено на військовій службі у Збройних силах України). Все життя Василя Степановича пов’язане з Україною. Народився 22 червня 1922 року в селі Дмитрівка Приазовського району Запорізької області в селянській родині. У 17 років пішов вчитися до Сумського артилерійського училища, яке закінчив буквально за декілька днів до початку Великої Вітчизняної війни.
З 22 червня 1941 року у діючий армії (Південно–Східний фронт, старшина батареї 92-го артилерійського дивізіону). Брав участь у боях під Ковелем, Луцьком, на Житомирщині, Чернігівщині, Донеччині, у битві під Курськом.
Першу зірку Героя Радянського Союзу капітан В.С.Петров отримав за бої на плацдармі (правий берег Дніпра) на південь від Києва у вересні 1943 року. Після присвоєння високого звання у грудні 1943 р. і довгих вiсьми місяців лікування (під час війни герой отримав три поранення та втратив обидві руки) Василь Степанович наполягав на поверненні до діючої армії. Це унікальний подвиг, який можна співставити лише з подвигом льотчика Маресьєва.
Уже на посаді командира 248 гвардійського винищувально–протитанкового полку (1-й Український фронт) гвардії майор В.С.Петров відзначився у запеклих дводенних боях під час утримання 19–20 квітня 1945 року плацдарму на лівому березі Одеру в районі селища Ниски (Німеччина). 27 червня 1945 р. командування нагородило його другою медаллю «Золота Зірка».
По закінченні Великої Вітчизняної війни Василь Степанович залишився у лавах Збройних сил, займався військовою, науковою і суспільною діяльністю. Маючи несхитний характер, часто був дуже різким в оцінках багатьох неприглядних явищ післявоєнного життя, особливо в армії, через що не оминув неприємностей. Начальству за краще було тримати легендарного генерала подалі від очей. Він і жив останні роки майже самітником. Учора Василя Степановича Петрова було поховано на Байковому цвинтарі у Києві.
