Коли припинилася артилерійська стрілянина й ущухла лихоманка боїв у Південній Осетії, з’явилася можливість озирнутися довкола й більш тверезо оцінити обстановку. Ще Олександр Солженіцин і Джордж Оруелл звернули увагу на особливу мову пропаганди, слова якої мають приховувати справжнє значення явища. У творах останнього й з’явився термін «новомова». Напад на іншу країну називається примушенням (примусом) до миру. У власній агресії звинувачують іншу сторону, навіть усупереч логіці нормальної російської мови. Не можна в принципі здійснювати агресію на власній території, тому звинувачення в цьому Грузії щонайменше смішні. В 1974 р. 29-та сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла визначення агресії. І Росія цілком підпадає під те визначення. Але до тонкощів великого й могутнього та того, що там наприймала ООН і за що голосували радянські та їхні спадкоємці російські представники, вдаватися ніколи й немає великого бажання. Сказано, що Грузія агресор — значить, так воно і є. Увійшли в такий раж, що байку про агресора повторив Дмитро Медведєв у своєму зверненні до російського народу.
ПІСЛЯ ЧЕЧНІ МАЛО ЩО ЗМІНИЛОСЯ
На превеликий подив російських військових грузинська армія виявилася аж ніяк не оперетковою. Як і в чеченській кампанії, доблесні чекісти й військові розвідники в ейфорії шапкозакидайства цей не дуже приємний факт, як це траплялося й раніше, благополучно прогавили. Не виявили вони й концентрації грузинської артилерії на висотах поблизу Цхінвалі. Як писав у «Независимой газете» генерал-лейтенант, академік Російської академії безпеки, колишній заступник командувача Групи російських військ у Закавказзі Юрій Неткачев: «У Генштабі недооцінили грузинського агресора. Боєздатність і активність грузинських військ, яку вони сьогодні демонструють, розвінчують міфи про те, що вони колос, на глиняних ногах».
Украй неприємним сюрпризом виявилося те, що Грузія має авіацію, але що особливо дивно — відносно ефективну систему ППО. Визнати втрату двох літаків довелося, оскільки їхні пілоти захоплені, їх допитують у грузинському МВС. Втрату інших літаків поки не визнають, але це не міняє загального висновку. Одразу знайшли винуватця — Україну, яка постачала Грузії системи С-200. От якби ж то воювати із беззбройними, ото інша річ. Є в Грузії авіація, але звідки взялися пілоти, їх не могло бути за визначенням. Літати на бойових літаках на просторах СНД можуть лише російські льотчики, а всі інші цю науку принципово освоїти не можуть. Отже, найманці. І в цьому російські пропагандисти праві. В Грузії армія контрактна, в ній за службу отримують гроші. Можна трактувати це як найманство, аби було бажання.
Вразила російських військових і екіпіровка грузинських солдатів і офіцерів. «Грузини всі в бронежилетах, в касках, — засмучується Юрій Неткачев, — а наші герої — в простому камуфляжі, тільниках, і немає в них ніяких засобів захисту від куль і снарядів». Звичайно, адже з оперетковою армією воювати взагалі не збиралися, хотіли обійтися звуковими гранатами. Перемогти перемогли, тільки, судячи з усього, грузинська армія пішла із Цхінвалі, уникаючи бойового зіткнення з російськими військами. Деякі бої тривали за прилеглі висоти, але й із них грузинські війська організовано відійшли.
Російська армія залишилася на рівні 1970—1980 рр., і в ній мало що змінилося. З другого боку, очевидно, що воювати з нею танками Т-72 й такою ж зброєю, тактикою, запозиченою з радянського минулого, безперспективно. Чисельна перевага й розміри ресурсів забезпечують Росії можливість тривалої війни, Грузія такого собі дозволити не може. Тактику й стратегію в такому конфлікті грузинській армії слід міняти кардинально.
БРИЗАНТНИЙ КАВКАЗ
Фактичною анексією Південної Осетії й Абхазії Росія свої кавказькі проблеми не лише не розв’язала, а й значно збільшила. В особі Грузії Росія на тривалий час отримала ворога. Першим наслідком цієї ситуації буде зміна позиції Тбілісі щодо ворожих Москві угруповань на Північному Кавказі. Мова не буде йти про їхню пряму підтримку, цього вони не дуже потребують.
Але їхньому відходу через спільний кордон перепон не буде. І бомбардування таборів на суміжній території в цьому мало чому допоможуть, тим паче що протидія грузинських сил ППО лише зростатиме. Розмови про гірські частини російської армії так і залишилися заспокійливими доповідями й інформуванням громадськості. Поки їхньої діяльності не видно з цілком очевидної причини — їхньої відсутності.
Події в Інгушетії, Дагестані, Карачаєво-Черкесії свідчать, що ніякого заспокоєння Кавказу не сталося й не передбачається. До певного часу відносно спокійна Інгушетія нагадує казан, у якого від зростання внутрішнього тиску от-от зірве кришку. Президент Мурат Зязіков практично не контролює ситуацію. У республіці опозиція зібрала й доставила в приймальню російського президента 15 коробок з 80 тис. підписів з вимогою негайної відставки нинішнього президента й передання влади першому президенту республіки Руслану Аушеву. При цьому 25 тис. підписів були вилучені співробітниками УБОЗу МВС Інгушетії під час обшуку одного з офісів опозиції. Свого часу Кремль примусив Руслана Аушева піти у відставку, й от тепер від російського президента вимагають його повернути.
Переконливості вимогам опозиції додає безперервна стрілянина й напади на співробітників правоохоронних органів. Зіткнення з бойовиками, вибухи автомобілів у Назрані й у столиці Магасі стають звичайною справою. У такій обстановці чеченським бойовикам буде дуже зручно перенести бойові дії саме в Інгушетію, зважаючи на те, що чеченці й інгуші етнічно дуже близькі вайнахські народи.
Москва стоїть перед нелегким вибором. Як вважає заступник директора Центру політичних технологій Олексій Макаркін: «У російської влади є принцип — тиску не піддаватися, щоб не створювати прецедентів: сьогодні принесли коробки з одного регіону, завтра — з іншого». У принципі, так воно й є, але Північний Кавказ — річ тонка. Довелося поступитися вимогам достроково змістити президента Карачаєво-Черкесії Мустафу Батдиєва й замінити його суддею Конституційного суду Борисом Ебзєєвим.
На відміну від Карачаєво-Черкесії, Інгушетії Москва поступатися категорично не хоче. Руслан Аушев не влаштовував Кремль у зв’язку з тим, що: при ньому Інгушетія вважалася «місцем відпочинку» чеченських сепаратистів, а сам тодішній президент часто критикував федеральний центр за політику щодо Чечні. Як зауважив один московський оглядач, повернути Аушева — це буде крутіше, ніж випустити Ходорковського. Звісно, що протистояння в республіці лише наростатиме. При цьому в бойовиків тепер з одного боку буде цілком прозорий кордон з Грузією. З урахуванням практично такої ж вибухонебезпечної ситуації в Дагестані вимальовується нова кавказька дуга нестабільності, яку Москва своїми власними діями фактично подовжила й додатково розгойдала. Наближається осінь, і гори скоро стануть практично непрохідними. Кавказька бризантність дасться взнаки, коли наступної весни на перевалах зійде сніг.
ДИПЛОМАТИЧНИЙ І ФІНАНСОВИЙ ПРОГРАШ
За підрахунками московської ділової газети «Ведомости», кошти, що виділяються на відновлення Південної Осетії, не надто обтяжливі для російського бюджету. Набагато гіршим у довгостроковій перспективі є становище на фінансових ринках. Вартість російських цінних паперів настільки стрімко падає, що, наприклад, торги по акціях Ощадбанку було припинено, оскільки їхня вартість впала більш як на 10%. Іноземні інвестори не без підказки своїх урядів тричі подумають, перш ніж вкладати гроші в російську економіку. Навіть великого золото-валютного резерву не вистачить, аби фінансувати потреби економіки, що дедалі зростають. Певна частина країни звикла жити на широку ногу й аж ніяк не в захваті від перспективи затягувати паски. Та й дедалі зростаючі апетити військово-промислового комплексу задовольняти буде все важче.
Протистояння із США гладко виглядає на екранах Першого каналу, а насправді російська дипломатія стоїть у тристоронньому глухому куті. Лояльність Німеччини не поширюватиметься далі блокування можливого вступу України й Грузії до НАТО. І ще не відомо, як розгорнеться ситуація після виборів до бундестагу, що відбудуться незабаром. У будь-якому разі на берегах Шпреє на великий конфлікт з Вашингтоном не підуть.
Нова вашингтонська адміністрація не може піти на втрату своїх позицій на Кавказі й у СНД загалом і шукатиме способів протидії імперським прагненням Росії. В останньої вибір напрямків майбутньої політики не надто великий. Західний вектор незручний, тому буде зроблена спроба скласти певний тандем із Китаєм. За всієї зовнішньої привабливості такий підхід приховує в собі великі небезпеки. Пекіну Москва потрібна тільки в ролі молодшого партнера і як джерело постачання ресурсів. Китайські лідери почуваються досить впевнено й у союзниках великої потреби не мають. До того ж, вони абсолютно не схильні йти заради російських інтересів на надмірне загострення відносин з Європою й США. Зрештою, головні покупці китайських товарів там, і тільки там можна знайти сучасні технології їхнього виробництва. У цьому сенсі технологічно відстала Росія нічого Китаю не дає. Пекін зважатиме на власні інтереси, можливим є їхній тимчасовий збіг з російськими, але не більше того.
Третій варіант — зробити ставку на одіозні режими типу венесуельського, іранського й подібних. Але на цьому довгострокову політику не побудуєш. До того ж, лояльність таких, як Уго Чавес, — річ вельми мінлива й схильна до зміни кон’юнктури. При падінні цін на нафту довго при владі вони не залишаться. Усе це загрожує певною маргіналізацією російської зовнішньої політики, її реактивністю й важкопередбачуваністю.
Здобути перемогу на полі бою важливо, але це ще далеко не все. Як казав Вінстон Черчилль, можна програти всі битви, крім останньої. А до неї ще дуже далеко. Довгострокові проблеми, викликані конфліктом на Кавказі, почнуть даватися взнаки не раніше весни наступного року. А поки, як сказав у своєму виступі Дмитро Медведєв, готуються списки нагородження переможців. За правилом Мерфі, здебільшого до них потраплять непричетні.
ДО РЕЧI
Північноатлантична рада висловила солідарність і підтримку Тбілісі. Про це заявив генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер після завершення зустрічі ради на рівні послів із постпредом Грузії щодо ситуації в Південній Осетії. «Слова солідарності й підтримки було чути за столом учасників засідання», — сказав генсек НАТО. «Грузія — це наш партнер, це наш друг», — додав Схеффер. Він повідомив, що рада НАТО засуджує «непропорційне» застосування сили російськими військами й вважає, що Росія своїми діями порушила суверенітет і територіальну цілісність Грузії.
