Як свідчить китайська мудрість, навіть найдовша дорога коли-небудь закінчується. Для нас таку дорогу можна порівняти з важкою і вимотуючою виборчою кампанією. Дуже багато хто в таборах двох кандидатів зітхнув із полегшенням, незалежно від конкретних результатів цього складного забігу. Як сказав нам один депутат місцевої ради, наближений до оточення Юлії Тимошенко: «Нарешті цей кошмар скінчився». Він був не оригінальний, на протилежному боці думали приблизно так само.
Так, залишилася можливість судових позовів, якихось сценаріїв заперечування, можливого виведення людей в обмежених масштабах на площі, але це вже нічого не змінить. Не лише політичний караул, уся країна й навколишній світ втомилися. Всім хочеться визначеності, хоч якої-небудь, навіть на короткий час. Лише ця настільки бажана мета поки що залишається такою ж недосяжною, як і лінія горизонту. Паузи не передбачається, у лідерів партій і рухів у настільних і настінних календарях позначена нова дата — 30 травня. Можливо, когось утішить те, що до чергового голосування на місцевих виборах залишилося менше п’яти місяців і має відбутися не марафон, а забіг на середню дистанцію. А поки ведеться рахунок втрат і досягнень.
РОЗРАХУНКИ ТА ПРОРАХУНКИ
Нічого нового другий тур у порівнянні з першим не приніс. Сенсації не сталося. Арифметичні результати першого голосування жодних перспектив Юлії Тимошенко не обіцяли. Могло йтися лише про величину розриву між кандидатами і можливість на цій підставі розігрувати сценарії, що виходять за рамки виборчого процесу. При цьому обидві сторони залякували в першу чергу самих себе саме такими діями. І зайнялися мобілізацією як свого електорату, так і заманюванням чужого. Друге було завданням Тимошенко більшою мірою, хоча й для «біло-синіх» нарощування голосів також було необхідністю.
Проблема перед Юлією Володимирівною стояла просто нездійсненна. Їй необхідно було добрати мінімум 25% голосів. Практика України та інших країн демонструє, що таке практично нікому не вдавалося. Той ривок, що вона зробила, заслуговує на пошану, але трохи не рахується. І розрив, що залишився, відображає не стільки докладені зусилля, скільки допущені стратегічні й тактичні помилки. При цьому необхідно зауважити, що в отриманому результаті та малому розриві між двома кандидатами не менша роль і «біло-блакитних».
Їхня кампанія була абсолютно не креативною, рясніла невдалими висловами кандидата, що вже стали анекдотами, і орієнтована на інерцію виборця. В порівнянні з третім туром 2004 року, Віктор Янукович фактично свою електоральну базу збільшив небагато, нових регіонів у його активі не з’явилося і запас міцності в нього мінімальний. У громі фанфар і литавр, привітань і побажань про це не згадують і вважають за краще не казати, але від цього нічого не змінюється. Млява, безініціативна кампанія, розрахована на малопідготованого виборця, який легко піддається зомбуванню, сповна могла закінчитися з протилежним результатом. Переможців начебто й не судять, але радіти «біло-синім» не варто. Висловлюючись мовою боксерів, Янукович переміг технічним нокаутом і від цього спокійне життя йому не світить. З врахуванням тих, хто голосував проти всіх, він, узагалі-то, виявився в меншості. В 2004-2005 рр. у Ющенка була набагато більша підтримка, але пішла, як пісок крізь пальці. Віктор Федорович на старті свого терміну не має такого резерву. І ще один тривожний знак. Київ проголосував проти нього. Зростання показників Януковича в 9,81% виглядає дуже блідо в порівнянні з тим, що Тимошенко отримала на київських пагорбах приріст на 29,6%. Позаду колісниці тріумфатора в стародавньому Римі ставили раба, який викрикував Cave ne cadas! — бережися, щоб не впасти. Януковичу слід про це пам’ятати. Якщо столиця не підтримує, то хорошого чекати нічого.
Детальний аналіз прорахунків Тимошенко ще попереду, тут ми відзначимо дві стратегічні помилки. По-перше, абсолютно невірне переконання політтехнологів у її оточенні, що на сході та півдні слід поставити хрест і зосередитися на західних і центральних регіонах. Тим самим найважливіші в електоральному відношенні регіони були без бою здані опоненту, за що Віктор Янукович повинен від щирого серця подякувати Юлії Тимошенко. Подарунок, що й казати, насправді царський. Були абсолютно неправильно інтерпретовані результати 2004 р. У першу чергу не врахована кардинальна зміна суспільних настроїв через що минула тактика та стратегія не могли бути механічно перенесені на поточну кампанію. А про те, що дуже багато змінилося, свідчать показники південно-східних регіонів, за винятком Донецької та Луганської областей. При цьому немає упевненості, що подані цифри справді відображають волевиявлення виборців. Про адміністративний ресурс у південно-східних регіонах говорилося досить багато, не повторюватимемося. Проте зрушення в наявності. Чим далі на південь і на захід, тим більше картина змінюється, інколи навіть дуже. Ось дехто здивується в сусідній країні, коли порівняє результати двох турів обох кандидатів у Криму і м. Севастополі. Цифрові показники Тимошенко демонструють неухильне зростання за всіх відзначених обмежень. Тим більше незрозуміло, чому такий великий електоральний резерв не був використаний і навіть не зроблені спроби виправити таку ситуацію.
По-друге. Нам уже доводилося зауважувати, що («День», №81 від 19 травня 2009 р.) Юлія Володимирівна фактично відмовилася від свого дніпропетровського походження і ніяк не допомогла місту та області, хоча клятвено обіцяла, у вирішенні буквально кричущих проблем. Украй негативне враження в жителів міста викликала відсутність підтримки прем’єра в питанні про Євро-2012 і виключення Дніпропетровська зі списку міст, що приймають чемпіонат. Без політичних наслідків це не могло минути, невже Юлія Володимирівна цього не розуміла. Або дала себе вмовити, що буде компенсація в центрі й на заході. Адже вона повинна була пам’ятати, як на парламентських виборах 1998 року лише дуже високий відсоток голосів у Дніпропетровській області за партію «Громада» дав їй можливість не лише пройти до Верховної Ради, але й посісти там відповідне місце.
За Сергія Тігіпка в Дніпропетровську проголосувало понад 30%, по області — 22,48%, за Арсенія Яценюка по області — 6,53%. З цього числа Тимошенко в другому турі отримала трохи більше 14%. Адже могла взяти значно більше. Принаймні, залишені й не взяті 14,66% голосів Тігіпка та Яценюка могли істотно змінити остаточний підсумок у країні. Враховуючи, що за кількістю виборців Дніпропетровська область є другим регіоном після Донецької, нехтувати такими можливостями було, м’яко кажучи, безрозсудно. Павло Лазаренко та Віктор Янукович цю виборчу арифметику освоїли дуже добре, а Юлія Тимошенко погано. За що й поплатилася. Не на захід і центр потрібно було їхати між турами, а до Дніпропетровська, Херсона та Миколаєва. Зосередитися на цих областях і, можливо, вдалося б вирвати перемогу.
Необхідно відзначити надзвичайно погану роботу штабів Юлії Тимошенко на місцях. У будь-якому випадку, в Дніпропетровській області це було очевидним. Після першого туру були проведені кадрові зміни, але потяг, як то кажуть, пішов так далеко, що й вогників останнього вагону вже не було видно. Проведені в пожежному порядку перестановки в обласному штабі нічого змінити не могли, бо в цьому випадку від зміни місць доданків сума не змінилася. Взагалі ці вибори показали, що кадрова проблема для Юлії Володимирівни залишається вкрай гострою. Не випадково вона ніколи про персональний склад своєї команди не розповідала, відбуваючись абсолютно порожніми зауваженнями, що фахівці є. Ситуація дещо полегшувалася тим, що й протилежний табір був у такому ж самому становищі. Штаб Януковича в Дніпропетровській області працював не краще. Ляпи й проколи були настільки очевидні, що й там зайнялися кадровими змінами, лише тихішими. Результати першого туру були просто провальними і щастя «біло-синіх», що опоненти через свою організаційну безпорадність, якщо не сказати більше, цим не скористалися.
У СИНЬОМУ ТУМАНІ
За всього того, що в кожної сторони є претензії до процесу виборів, для «біло-червоних» набагато ефективніше буде визнати свою поразку і не влаштовувати ритуальних танців у вигляді юридичного заперечення. До того ж останні події, в тому числі в судах, показали, що справа це з самого початку приречена на провал і затягування з визнанням очевидного нічого окрім майбутніх втрат не принесе. Зараз набагато важливіше перейти в політичну площину і визначитися зі своєю тактикою в парламенті. Але, судячи із заяв Юлії Тимошенко на засіданні фракції БЮТ, вибраний шлях конфронтації та судових позовів. Вона вступила на дуже слизький шлях, що може загрожувати розколом. Адже частина фракції виступала за визнання результатів виборів. Якщо позови результату не дадуть, то лідерство Юлії Тимошенко може бути поставлене під сумнів.
У своєму інтерв’ю російському інтернет-виданню Газета.Ру Борис Колесніков намалював, на наш погляд, занадто оптимістичну картину швидкої зміни уряду. Нинішній склад парламенту для цього підстав не дає. Нову коаліцію зліпити з того, що є в наявності, буде дуже непросто. З комуністами проблем не буде. З ними були підписані відповідні документи, і вони без особливих проблем приєднаються до переможця. Для них просто не існує альтернативи. Аналогічно з блоком Литвина. Його лідер повністю задовольниться нинішньою посадою, про працевлаштування інших своїх товаришів подумає потім, і візьме для них те, що залишиться.
Найбільші проблеми будуть з «Нашою Україною». Без хоча б її частини коаліція не складеться, і свою золоту акцію ця фракція захоче використати сповна. При цьому слід чітко розуміти, що коаліція з Партією регіонів украй небезпечна річ для майбутнього НУ. Користь сьогодні може обернутися непоправними втратами завтра. Адже на таке об’єднання виборці цього блоку мандату не давали і настільки відверте ігнорування їхньої волі, порушення передвиборних обіцянок може скінчитися катастрофою вже на близьких місцевих та парламентських виборах. Поза сумнівом, такий протиприродний альянс буде використаний дихаючими в потилицю політичними силами Тігіпка та Яценюка. Для останнього це буде просто знахідкою, бо його і НУ електоральне поле одне і те саме.
Є ще один чинник — ідеологічний. Для НУ опинитися в одній упряжці з комуністами в якості підпряжної конячки під верховенством Партії регіонів, означає втратити останній електоральний кредит. Відновити його буде просто неможливо. Таке для досить ідеологізованого західноукраїнського виборця межує зі зрадою. Тим паче, що комуністи вже поставили умову скасувати укази Ющенка щодо Бандери та Шухевича. Для регіоналів це не настільки важливо. Як сказав Борис Колесніков у згаданому інтерв’ю, «скасувати їх (укази. — Авт.), напевно, неможливо, і доведеться з цим жити». Поставити вагони з різною міжосьовою відстанню в один склад на дорозі взагалі іншого розміру — завдання вкрай складне, а можливо, і нездійсненне. Хтось від чогось повинен відступити. Швидше за все, слабкою ланкою виявляться комуністи. Їм не звикати до такої гнучкості. Хоча електоральна доля Олександра Мороза повинна служити їм грізним застереженням.
За всієї складності зазначених проблем, вони все-таки залишаться на другому плані. Набагато насущними і від цього важко вирішуваними будуть завдання економічні. Янукович багато чого наговорив виборцям про ціну на газ у 70 доларів за один тис. куб. м. Газпром мовчав, але тепер однозначно дав зрозуміти, що ні про які зміни договорів не може і йтися. Далі проблеми кадрові. Очевидно, саме тут з’являться камені, об які коаліція може спіткнутися і розвалитися не народившись. Хоча є певний резерв у вигляді перебіжчиків із БЮТ. Але ж вони теж за свою зраду або далекозорість, як кому подобається, дещо зажадають. І апетити їхні зростатимуть пропорційно труднощам у переговорах із НУ.
Єдиним об’єднуючим чинником, свого роду дамоклевим мечем, що висить на тонкій нитці над НУ, комуністами та блоком Литвина є загроза розпуску парламенту і дострокові парламентські вибори. При цьому фракції Партії регіонів, Блоку Юлії Тимошенко у Верховній Раді дещо порідішають, а для останніх вони просто обернуться катастрофою. Новий парламент матиме абсолютно інший склад, і торг почнеться з інших початкових умов. Врахуємо, що конституційний шлях створення коаліції, винесення вотуму недовіри Кабінету, формування його нового складу вимагає досить тривалого часу і це в умовах набирання темпу кампанії з місцевих виборів. Ще один роз’єднуючий чинник, що вимагає врахування. А Юлія Тимошенко не сидітиме склавши руки, тим паче, що поки ресурс виконавчої влади залишається в її руках. Як би панам переможцям і тим, хто квапиться до них приєднатися, не довелося гірко плакати над пролитим молоком.
Пережиті президентські вибори не обіцяють у близькій і середньостроковій перспективі настільки очікуваної стабільності. Негативне політичне сальдо, підрахунок ран і втрачених товаришів повинні показати нашій еліті, що час подумати про країну. А це набагато складніше, ніж виграти вибори. Тим паче, що наступні вже почалися. Інакше навесні наступного року ми знову вибиратимемо і цілком можливо, що нового президента.
