МАЙСТЕР ВІД УСІХ ХВОРОБ
Головний лікар першої міської клінічної лікарні Львова Джемма Джафарова зізнається, що на перших порах, коли сімейна медицина у Львові лише зароджувалась, вона не була її палкою прихильницею. Заважав, напевно, консерватизм мислення: важко було уявити в особі одного сімейного лікаря терапевта і педіатра, а ще трохи хірурга, окуліста і лора. Та переворот у її свідомості стався після того, коли вона побувала в Лондоні, де змогла детально вникнути в практичну роботу однієї з тамтешніх амбулаторій сімейної медицини. А згодом, у 1994 році, вона першою у Львові і Україні відкрила амбулаторію сімейного лікаря в гуртожитку заводу залізобетонних виробів. Таким чином, місцевим мешканцям вже не треба було витрачати час на дорогу в поліклініку: медична допомога почала надаватись поблизу їхнiх домівок. І це теж один із плюсів сімейної медицини, стверджує вона. Між іншим, сьогодні з 96 терапевтів і педіатрів першої міської клінічної лікарні 45 працюють сімейними лікарями. Тепер, за її словами, можна сміливо стверджувати, що сімейна медицина має значні кількісні та якісні переваги над традиційною дільничною лікарською службою.
По-перше, вона є більш доступною для населення — за рік в амбулаторії сімейного лікаря в середньому надається невідкладна допомога 2000—2500 пацієнтам. Тобто на стільки разів відпадає необхідність у викликах швидкої допомоги.
По-друге, якщо терапевт чи педіатр встановлює 40—60 діагнозів, то сімейний лікар — 180—200. Інакше кажучи, сімейна медицина надає людям більш кваліфіковану допомогу і значно зменшує кількість їхнiх звернень до вузьких спеціалістів.
І, нарешті, вона економічно вигідніша від традиційної: за рахунок зменшення числа скерувань на аналізи, консультації та госпіталізацію — відповідно в три та два рази, ще в два рази — за рахунок мережі так званих домашніх стаціонарів.
Ще дуже важливим і корисним є те, що сімейний лікар виконує значно більший обсяг профілактичної роботи, краще проводить диспансеризацію та вакцинацію людей, всі види профілактичних оглядів, включаючи обстеження вагітних жінок. Сімейні лікарі, які добре знають соціальне та економічне становище своїх підопічних, мають не останнє слово в такій делікатній справі як планування сім’ї і нерідко запобігають небажаній вагітності серед дівчаток-підлітків.
— Надзвичайно важливим у роботі сімейного лікаря, — продовжує Джемма Джафарова, є й те, що знаючи всіх членів родини, — від найстаршого до найменшого — він може ретельно відслідкувати перебіг тієї чи іншої хвороби, у тому числі спадкової.
За даними львівського обласного управління охорони здоров’я, завдяки сімейним лікарям кількість звернень до спеціалістів вузького медичного профілю зменшилася на 20 відсотків, до швидкої допомоги — на 30 відсотків, а рівень госпіталізації знизився на 20 відсотків. Лише за один рік все це зекономило охороні здоров’я лише одного Львова близько 1,5 млн. гривень.
— Але сімейний лікар, на жаль, ще не став у нас повновладним медичним господарем у галузі первинної медичної допомоги, — розповідає Джемма Джафарова. — Чому? На мій погляд, i досі дає себе знати інерція мислення. Скажімо, у Львівському медичному університеті, наскільки мені відомо, лише дев’ять «інтерів» здобувають фах сімейного лікаря. А щоб терапевту чи педіатру перекваліфікуватися на нього, йому необхідно шiсть місяців провести на курсах з відривом від роботи. Можливо, перепідготовку доцільніше було б зробити заочною або поетапною. Зрештою, що заважає плекати сімейного лікаря, як мовиться, з нуля, у тому ж таки медуніверситеті? Гадаю, важливим є й те, що амбулаторії сімейної медицини відчувають хронічний брак коштів на придбання обладнання, а сімейний лікар, смішно сказати, отримує сьогодні аж на 12 гривень більше, ніж звичайний...
Мабуть, добавлю від себе, нічого дивного щодо останнього немає, оскільки наша медицина отримує з бюджету лише 30—40 відсотків від її потреб (але це вже зовсім інша тема для розмови). Наскільки успішно сімейний лікар стоїть на охороні здоров’я того чи іншого свого підопічного? Щоб дізнатись про це, ми і завітали в одну із чотирьох амбулаторій сімейної медицини першої міської клінічної лікарні.
БЕЗ ПРАВА НА ПОМИЛКУ
Тут, на міській околиці, серед сучасних дев’ятиповерхівок і, до речі, на значній відстані від найближчої поліклініки, нас привітно зустріла завідуюча амбулаторією Галина Мартинюк. Відбулось це в затишному і охайному приміщенні із кількох кімнат, у яких у всьому відчувалась дбайлива жіноча рука. Як розповіла пані Галина, кожен із шести сімейних лікарів відповідає за стан здоров’я 1600 мешканців цього мікрорайону, в чому їм також допомагають шiсть сімейних медсестер, акушерка і лаборантка. Працюють практично без вихідних, а якщо хтось у вихідні чи святкові дні не перебуває на чергуванні, то в разі необхідності в будь-яку мить дня чи ночі може надати необхідну медичну допомогу — медперсонал амбулаторії теж проживає в цьому мікрорайоні. Так що всіх своїх пацієнтів сімейний лікар знає тут не лише в лице, а й iм’я та по-батьковi, знає, без перебільшення, чим живе і дихає кожна сім’я.
Що цікаво, швидку допомогу тут викликають у виняткових випадках — нема потреби, бо сімейний лікар, як мовиться, під боком і завжди може прийти на допомогу. Навіть в екстремальних обставинах. Наприклад, одного разу тримісячне немовля захлинулося молоком із пляшечки — молода мама зробила в сосці занадто великий отвір. Невідомо, чи вдалося б врятувати дитятко, чекаючи, поки приїде карета швидкої допомоги. А сімейний лікар зробив все швидко. Не проблема для нього напад ниркової чи печінкової коліки, дає собі також раду з простими захворюваннями очей, вуха, горла, носа. Словом, у розумних межах він майстер на всі руки, тобто від багатьох захворювань. Що, безумовно, викликає до нього велику довіру. Якось в амбулаторію завітала 16-річна дівчина... «Спочатку вона не наважувалась сказати правду, — згадує Галина Мартинюк. — Скаржилась лише на періодичну нудоту, часті запаморочення. Я відразу запідозрила, що з нею насправді відбувається. Але враховуючи психологічний стан дівчини, не стала наполягати, щоб вона мені все виклала, як на духу. Близько двох годин ми розмовляли «про життя», а потім дівчина призналась, мовляв, у мене є хлопець-одноліток і ми... ну, самі розумієте. Та коли мої батьки дізнаються, що я вагітна, то вб’ють мене. Що було робити? Заспокоївши майбутню маму, я попрямувала до її батька — мати дівчини в той час перебувала на заробітках в Італії. Потім завітала і до батьків її симпатiї. Словом, досить пікантну ситуацію вдалось благополучно владнати, молодята побрались і невдовзі народилось дитя...
Сімейний лікар, як і будь-який інший, у всьому, що стосується духовного та фізичного здоров’я людини, не має права на помилку. Але якщо ця аксіома в тій чи іншій поліклініці має, здається, дещо віртуальний характер, то в амбулаторії сімейної медицини першу лікарську заповідь «не нашкодь», сповідують, як «Отче наш». Щоб переконатись у цьому, послухаємо думку з цього приводу кількох пацієнтів, яких ми застали в амбулаторії. Пенсіонерка Ірина Матвіївна, у якої дуже часто «скаче» артеріальний тиск, розповідає, що дорогу в поліклініку забула з часу відкриття в мікрорайоні амбулаторії сімейного лікаря. Тут, за її словами, вона буває раз на тиждень — живе ж поруч. Крім того, і лікар до неї регулярно додому навідується, навіть без виклику. Іншими словами, вона, а разом з нею чоловік, який ще працює, донька із зятем і їхнiй синочок медичну турботу відчувають реально.
— У мене не все гаразд із горлом, — каже 18-річний студент Ігор. — Часом болить так, що годі терпіти. Тому в поліклініку ходив, можна сказати, регулярно. А там — черги, якась неприємна обстановка, лікарі весь час роблять вигляд, що дуже заклопотані. У нашій же амбулаторії лiкар не тільки дасть рекомендації стосовно лікування, а й порадить, як хвороби взагалі уникнути, і що робити, аби зовсім на погане самопочуття не скаржитись.
40-річного автослюсаря Миколу, який працює в майстерні неподалік від амбулаторії, сюди привела досить серйозна травма руки: він її сильно порізав на роботі. «Можна було б, звичайно, і швидку викликати, — каже він, поки йому дезінфікують та перев’язують бинтом поранену руку. — Але чекай, доки вона приїде. А амбулаторія недалеко, тому й швиденько сюди прибіг».
А ось 15-річну Уляну в амбулаторію змусила прийти проблема доволі інтимного характеру. Ну, скажімо, у дівчини не все гаразд з органами внутрішньої секреції. Але в цьому випадку її звідси не відразу направили до лікаря вузької спеціалiзацiї, а призначили курс необхідного лікування...
Ну просто якась ідилія, скаже хтось, хоч осанну співай: хворі ледь не моляться на своїх лікарів, а ті мало не стали членами їхнiх родин і ніяких проблем. Вони, безперечно, існують. І потрібного медичного обладнання обмаль, і зарплата така, що ледь вистачає на життя. Але все одно прагнуть довести: сімейна медицина, у системі якої розпочинає лікування 70—80 відсотків пацієнтів, якраз та ланка, без якої лікарська допомога людям за місцем їхнього проживання неможлива. Люди ж, здається, вже настільки до неї по-доброму звикли, відчувши на собі всі її переваги, що рідко коли, крім, звичайно, особливих випадків, звертаються за допомогою до інших лікарів.
— Якось у нашій амбулаторії в рамках обміну протягом тижня лікарську практику проводив американський лiкар, — знову звертається до спогадів Галина Мартинюк. — Перші два дні до нього було не пробитися: аякже, «американське світило»... Проте решту днів американець відверто байдикував — відвідувачів на прийом до нього як відрізало. Потім я питала людей, мовляв, чому перестали ходити до американця? І ось що вони мені відповідали: так, він ретельно їх оглядав, уважно вислуховував і призначав курс лікування, але робив це якось стерильно, наче робот, не відчуваючи, що перед ним живі люди...
АМЕРИКАНЦІ НАМ ДОПОМОЖУТЬ?
Ось кому одначе пощастило з американською допомогою, так це колективу амбулаторії сімейної медицини села Зіболки Жовківського району. В рамках партнерської угоди із департаментом охорони здоров’я міста Клівленда та Львівським обласним управління охорони здоров’я і за фінансового сприяння Американського міжнародного союзу охорони здоров’я сюди доставлено найсучасніше медичне обладнання вартістю 100 тисяч гривень. Сьогодні медичному оснащенню цієї сільської амбулаторії може позаздрити лікар навіть якогось міського медичного закладу. Тут є кардіограф, електрокоагулятор для зупинки кровотечі, глюкометр для експрес-аналізу цукру в крові, офтальмоскоп і ще багато чого необхідного для роботи. Що не менш важливо, сімейний лікар ніколи тут не йде до хворого з порожніми руками. У його робочому саквояжі завжди є тонометр, отоскоп, портативний інгалятор, малий хірургічний набір та медикаменти для невідкладної допомоги.
— Коли ми приходимо до когось із пацієнтів, а їх у нас в семи селах і на двох хуторах понад три тисячі чоловік, — розповідає завідувач амбулаторії і одночасно сімейний лікар Ярослав Парамуд, — то опікуємося не тільки хворим, але й цікавимося станом здоров’я всіх членів його родини...
— Це дозволяє виявити хвороби на ранніх стадіях, — вступає в розмову головний лікар Жовківського району В’ячеслав Верес, разом з яким ми завітали в Зіболки, — чи навіть запобігти їм, зменшити частоту загострень хронічних недуг. Крім цього, сільському сімейному лікареві доволі часто доводиться вирішувати питання «малої» хірургії, дерматології і психіатрії, офтальмології, рододопомоги і, звичайно, терапії та педіатрії.
Що два сімейні лікарі і п’ять медичних сестер працюють в Зіболках старанно та ефективно, свідчать хоча б такі факти: рівень госпіталізації тут становить 2,9 особи на 100 мешканців, тоді як районний показник — 13,3. Що стосується кількості викликів швидкої допомоги, то в цьому селі щорічно її послугами користується 60 чоловік, тоді як по району ця цифра сягає 170 на 1000 осіб, тобто лише на викликах швидкої колектив амбулаторії заощаджує бюджету близько шесть тисяч гривень на рік.
То чому ж на селі (як, зрештою, і в місті) сімейна медицина продовжує залишатися не в пошані у офiцiйної влади? Скажімо, у тому ж таки Жовківському районі всього двi амбулаторії сімейної медицини, а в цілому по районах області їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. В’ячеслав Верес, наприклад, вважає, що сімейна медицина на селі не розвивається через абсолютну відсутність інвестицій.
— Підраховано, що тільки на обладнання однієї сільської амбулаторії сімейної медицини необхідно близько 30 тисяч гривень. Але де ж взяти кошти? Чекати і сподіватись, що американці знову нам допоможуть? — запитує він.
Промовисто і влучно охарактеризував сьогоднішній стан сімейної медицини голова профільного комітету охорони здоров’я Верховної Ради України, член- кореспондент академії медичних наук Микола Поліщук: «Сімейний лікар відповідає за стан здоров’я 2000 пацієнтів на своїй дільниці. За це держава платить йому 2000 гривень. За рік...»
Коментарі потрiбнi?
