Що не кажіть, "крутий" він - Ігор Крутой. Ні, звичайно, Київ - не Москва, і навіть не Лос-Анджелес або Берлін, зате президенти їхніх країн "Пісню року" особистою присутністю не обдаровували, а в Україні - будь ласка. Сам Леонід Данилович із дружиною і почтом довірених осіб (серед яких був і мер Києва Олександр Омельченко) виступили гарантами російсько-української дружби (між престолами?).
Гості, звичайно, не залишилися в боргу: чого варте - на тлі передвиборної кампанії, що розгортається, - одне освідчення (на мотив "Зайки") Пилипа Кіркорова в коханні нашому Президентові! А який подарунок тим нашим "стурбованим" продюсерам, що в боротьбі за "новий ринок передвиборних послуг" (з його чималими дивідендами) "відкрили очі" московським знаменитостям, що "Пісня-97" у Києві - це, виявляється, не що інше, як "прихована їхня пропозиція своїх послуг нашим політикам"! Хто ж згадає, що після "зайкіних" реверансів на адресу України та її Президента Пилип все ж таки крапки над "і" розставив: "Та найбільше від усіх кохаю свою дружину"?!
Між тим москвичів, бідних, так залякали наші ЗМІ, що очікували вони в київському аеропорту замість традиційних хлібів з сіллю демонстрацій з транспарантами на кшталт "Руки геть..." (від наших кандидатів з їхніми грошима) та "Росіяни, геть" (з нашого базару). Та, хвалити Бога, обійшлось, тільки наша охорона, із притаманною провінційною ненав'язливістю, заповзято перевіряла документи в... самих гостей, єхидно так дивлячись у вічі: "Я знаю, що ви Левко Лещенко (або Володя Винокур), але тут у нас, самі знаєте, які порядки..."
Між тим, ображатися заїжджим знаменитостям - гріх, приймали їх (за нашими мірками) шикарно, компенсуючи брак теплих гримувальних надлишком чогось іншого. Так що багато хто уже до фуршету з Президентом, який після п'ятигодинного концерту 1-го листопада відбувся в теплій і велелюбній атмосфері, був у доброму гуморі. Лише Кіркоров нервувався очікуючи на фінальний виступ коханої жінки й усі чотири пісні Алли Борисівни (із них дві нові) вислухав, буквально утопивши очі в моніторі й кусаючи нігті від хвилювання. До речі, переживав недаремно: попри нашу прихильність до "живої легенди" Росії не можна сказати, що була вона у найкращій своїй формі.
Щодо пікантностей "крутого" концерту - то основною з них - у світі недавніх подій (або публікацій в ЗМІ?) була поява як одного з ведучих "Пісні" Юрія Рибчинського. Нам продемонстрували: радник Президента з питань культури поза підозрою в пристрасному коханні. Щоправда, нерви в Юрія Євгеновича, мабуть-таки, здали, так що поводив маестро себе трохи з меншим смаком, ніж звичайно явно проглядалося бажання остаточно (!) "відмити" не лише себе, а й сина Євгена.
Концерти публіці сподобались. Вщент заповнений зал (переважно тими, для кого мобільний телефон - не розкіш, а засіб зв'язку) являв собою взірець гостинності й захвату. Овації дарували не тільки заїжджим "зіркам", а й вітчизняним. Тим більше, що дехто з них - L.Кравчук, Тая Повалій, Олександр Тищенко, Руслана, "Табула раса" - московське "тло" витримали гідно. Дещо збентежило переважання в їхніх піснях і промовах російської мови, але можна списати це й на гостинність (між іншим, з "росіян" ніхто, крім Тані Овсієнко, українською не співав, незважаючи на передконцертну рекламу. Напевно, перелякались, що точно "припишуть" передвиборну агітацію). Сумно було спостерігати за вічною проблемою з репертуаром і явним браком відчуття залу й атмосфери у багатьох з наших: Ані Лорак, Діми Клімашенка, Каті Чилі... Рівень "Території А" часто незримо витав над сценою, тільки-но там опинялись українські співаки. За словами Ігоря Крутого, відкриттів серед українських співаків він не зробив. Ані Лорак пам'ятає ще по нью-йоркському "Великому яблуку" і готує з нею запис нового альбому.
Сподівання українських виконавців на те, що концерт буде показано по російських каналах, виявилися черговою мильною бульбашкою. За словами Крутого, із запису, зробленого нашим "Інтером", вони відберуть лише окремі номери для використання їх у різних музичних передачах. Чи потрапить до "заповітного списку" хтось із українців - велике питання. Ну а у фінальній "Пісні-97" від України виступатиме... Софія Ротару. Гордою самотою.
У результаті ставлення до своїх як до "другосортних" вилилося-таки 2-го листопада у скандал. Ініціювало його подружжя Зібрових, яке було обурене, на зарано (як на їхню думку) запущену фонограму для Павла, який відкрив ІІ відділення концерту (половина залу ще була в буфетах), і неприкаяністю наших артистів у очікуванні виходу на сцену. Ніхто з них не мав місця в залі, так що "тинялись" коридорами, у тому числі й новоспечена народна артистка України Таїсія Повалій. Зрештою, це й не дивина, адже, за зізнанням самих організаторів, 80% витрат пішло в них на росіян, і лише 20% - на вітчизняних співаків.
Між іншим, чутки про начебто великий інтерес, виявлений Пилипом Кіркоровим до творчості Юрка Юрченка, судячи з усього, явно перебільшені. На запитання: "Чим так сподобався вам Юрко Юрченко?" продюсер Кіркорова Олег Непомнящий відпарирував: "А хто це?" і далі - мхатівська пауза. Та диму без вогню не буває. "Територія А" вирішила розширити межі, і якщо пани Бригінець і Непомнящий домовляться про гроші (наші - їм), то "солодкоголосого" Юрка ми справді побачимо на "розігріві" публіки під час майбутнього київського концерту Кіркорова.
Ну а щодо Ігоря Крутого, з якого ми розпочали наш світський звіт... І чому вони від нас усі тікають? Це ж тільки уявіть собі, якби такий Крутой - та у нас у Києві! Може, тоді б градоначальники білокам'яної не дізнавалися б про Дні України в Москві (куди ми возили понад 200 своїх артистів!) тільки напередодні зустрічі з київськими чиновниками від культури в Мосраді? А може, і президент Росії заглянув би до якогось концертного залу на український вогник! Адже музика й пісня - той шлях, на якому без всіляких там постколоніальних комплексів та докорів сумління два сусідні народи можуть бути, як правильно зазначила Алла Борисівна на сцені Палацу "Україна", одностайними в коханні й взаєморозумінні.
