Так воно й вийшло. Друзі познайомили мене з дуже впливовою людиною в цьому чудовому місті, і товариш бізнесмен цілком плейбойської зовнішності взявся бути моїм екскурсоводом.
Екскурсія була цікавою. Про що нижче. Проте ще два слова. Відомо, що індустрія розваг — досить прибуткова стаття. У курортних містах особливо, бо метал там не варять і калоші не виробляють. А прибутки завжди контролюються людьми, які забезпечують «дах». Раніше у більшості міст це були бандити, сьогодні — міліція. На цьому міркування про «дах» і припинимо, бо останній може не тільки «їхати», але й по судах водити.
Варто також додати, що два роки тому в Криму, в тому числі й у Ялті, відбулися події, які дуже відбилися на житті міста: після приходу нового начальника Кримського УВС генерала Москаля фактично розгромили два круті бандитські угруповання («Сейлем» і «Башмаки»), які були достатньо ешелоновані у владу та буквально всіяли трупами півострів. Деяких відомих авторитетів убили, когось відправили на нари, більшість — бігають до кращих, так би мовити, часів.
Крім усього іншого, Ялта — специфічне місто. Одна впливова людина змалювала мені ситуацію приблизно так: «Тут у кожного «гвинтика» є волохата рука. Скажімо, коли масажистка з санаторію, підпорядкованого Кабінету Міністрів України, робить якому- небудь босу масаж, він перевертається на інший бік і каже: «Маню, якщо що, ти ж подзвони мені». І коли починаються скорочення, Маня телефонує. Директору санаторію телефонують із Кабміну — він, бідолаха, шокований. І так далі.
Місто — містечкове, але «розташоване» воно на стику різнопланових та різнокланових фінансових і політичних інтересів, люди з Києва, Донецька, Дніпропетровська активно купляють нерухомість. Отже, затишшя криміналу, я думаю, тимчасове...»
ПОЇЗДКА ДО СУСІДНЬОГО МІСТА — АБСОЛЮТНЕ «КИДАЛОВЕ»
Перше, що кидається у вічі на ялтинських вулицях, — безліч таксі. Ціни — де там київським: від готелю «Ялта» до набережної (близько двох кілометрів) менше ніж за десятку не повезуть. Щоправда, таксисти — народ доброзичливий і веселий — охоче пояснюють, що височезні ціни — єдина можливість заробити в сезон, щоб якось рік годувати сім’ю. «Взимку ледве не здох з голоду», — щиро скаржиться молоденький водій, який віз нас від Ялти до Місхора за 30 гривень.
Ялтинські таксисти стверджують, що останні два роки, відтоді як сталася велика кримінальна революція в Криму і місто звільнили від бандитів, вони нікому не платять — працюють без «даху». «А з чого платити? — гарячкує кучерявий Валера, — основні заробітки тільки на свята, коли приїжджають багаті — переважно з Києва, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя. Наприклад, на 1 травня цього року в Ялті був повний «аншлаг» — на автомобільній стоянці не було жодного місця».
Щоправда, його колега виявився дещо балакучішим. Платити, мовляв, все одно треба: за перепустку до готелю «Ялта» — платимо, підписуємося на міліцейський журнал — також гроші, ось перепустку в усіх вчора відібрали — ще раз заплатимо і т.д.
— Часто бувають замовлення до іншого міста?
— Бувають, але ми, як правило, відмовляємося, тому що у більшості випадків — це «кидалове». Наш колега нещодавно повіз пасажирів до Курська — «кинули», добре, що не вбили. А минулого літа сімферопольського таксиста таки грохнули — повіз пасажирів до Ялти. Тільки машину спалену знайшли...
— А «дівчатка» мають своїх таксистів?
— Про інших не скажу, а мені возити постійно повій западло. Хоч працюють вони у нас на очах, щодня їх тут бачимо.
Якщо ви приїдете у Крим на своїй машині, головний біль розпочнеться буквально відразу — проблеми зі стоянками, даішниками...
КРАЩІ МУЗИКАНТИ КРИМУ ТОРГУЮТЬ НА НАБЕРЕЖНІЙ
Природно, на кожному розі — ресторани, кафе, маленькі забігайлівки на будь-який смак, починаючи від їдальні з ностальгійно-совковою назвою «Сирень», закінчуючи респектабельними закладами на зразок «Білий лев», «Царская охота», «Кактус», «Тифліс» тощо.
Людей небагато. Причина одна — дорого. Вечеря в дорогому ресторані на двох обійдеться вам доларів у 200, у ресторані середньої руки — стільки ж, тільки у гривнях. Який-небудь плов на набережній обійдеться вам в абсурдну суму, причому, за дотепним зауваженням одного з курортників цього року, вирішальним аргументом у відчайдушному торзі з продавцем буде те, що в ресторані за рогом це коштує вдвічі дорожче.
Небагато бажаючих також відвідувати нічні клуби. Ми обійшли практично всі в Ялті — деякі навіть (такі, наприклад, як клуб «Літо») можуть похвалитися затишним інтер’єром та дуже хорошими професійними музикантами. Розмова з ведучим програми групи «Літо» Сашею була не дуже оптимістичною:
— Професійні музиканти живуть тут дуже погано: скрипалі найвищого класу торгують на набережній сувенірами, займаються гракуванням. Прославлений оркестр Гуляницького на межі катастрофи...
— А чому в ресторанах не хочуть підробляти?
— Ну як віолончеліст працюватиме в ресторані — «Мурку» грати, чи що?
Що тут скажеш?
НАД ЗЕЛЕНИМ СУКНОМ КАЗИНО...
Всі оглянуті в Ялті казино до 11-12 ночі були практично порожніми. Власник одного з них погодився поговорити. Коли відкривав заклад, був упевнений у правильності рішення — курортне місто, люди приїжджають із грошима, хочуть розважатися... Насправді все виявилося не таким оптимістичним: «Великих ігор немає — ставки крутяться в межах 500- 1000 гривень. У цьому сезоні мало відпочиваючих — з погодою не пощастило».
— Міська влада дозволила відкрити казино без будь-яких перешкод?
— Жодних проблем. Плати за патент до міського бюджету — і відкривайся.
— Скільки платите до бюджету, якщо не секрет?
— Проплачуємо перший та останній квартал — $ 10000 — сума, як бачите, немаленька... Крім того, треба платити зарплату працівникам, оплачувати комунальні витрати.
— Якою була найвища ставка у вашому казино в цьому сезоні?
— Юнак з Москви зробив ставку в $2000. І програв. При цьому був дуже спокійним: «Дві тисячі — хіба це гроші! Я в Москві, буває, розігрую по 10 — 20 тисяч — і нічого страшного».
Чесно кажучи, я не дуже повірила в цей «плач Ярославни» власника казино — людини, як прийнято сьогодні говорити, «кавказької національності» з великими сумними очима. Коли я щось спитала про фінансові обіги, мій супутник (про бізнесмена-екскурсовода ще не забули?) розреготався: ну, мовляв, даєш — так він тобі і розповів! Що стосується «даху», товариш побожився, що нікому не платить, але я на його місці зробила б те ж саме.
«ТЫ СЛУЖИШЬ УКРАШЕНИЕМ СТОЛА»
Жрицями кохання працюють як ялтинські дівчата, так і іногородні — є запорізькі, дніпропетровські, київські «бригади». Прихід будь-якого круїзного корабля знаменується зібранням на набережній натовпу дівчат, розфарбованих, як учасники художньої самодіяльності повітового ПТУ. Щоправда, багаті фірмачі на них не клюють (їдуть на екскурсії), переважно клієнти жриць кохання — низькорослі філіппінці або хто-небудь на їхній зразок.
Найдорожчі дівчата працюють у фешенебельних готелях «Ялта» та «Ореанда». Як розповіла одна із бандерш, у «Ялті», наприклад, постійно працюють близько 20 дівчат. Їхні послуги досить дорогі — $100 чи $300 за ніч. Групуються вони в центральному холі готелю чи в барах. Біля дівчат завжди знаходиться бандерша. Світлана, яка працює посезонно в Ялті вже восьмий рік, сказала мені: «Ми були шоковані — в Запоріжжі таких цін і близько немає!». Щоправда, дівчата з набережної — дешевші. І вже зовсім дешеві (від 10 до 50 гривень) робітниці на трасі.
Злі люди стверджують, що дівчат у Ялті курирує міліція, але половина працює без «даху» — «доки не нарвуться». Однак, чи так це, стверджувати не беремося.
ПОТАНЦЮЄМО?
Дуже популярні в Ялті різноманітні дискотеки — «Тропік», «Торнадо», «Ванда», «Міраж», «Лімпопо», «Кактус- клуб» тощо. Вхідні квитки — від 2 до 20 гривень, посидіти — від 30 до 100 — залежно від претензій. У одному з них нас зустріли байдужі беркутівці на вході та якийсь хлопчина з каламутним поглядом, який представився «головним» і довго не міг зрозуміти що я, власне, від нього хочу. Натовп біля входу був явно численніший, ніж на території дискотеки. Ялтинські супутники висмикнули з нього знайомого хлопця на ім’я Саша — мені пояснили, що він в авторитеті у місцевої молоді і все знає про її сподівання та надії. Саша довго не міг повірити, що я «з улюбленої газети» і в диктофон говорив з очевидним задоволенням.
— На дискотеці можна купити «траву»?
— Чесно кажучи, сюди вже всі приходять обкурені... (Репліка бізнесмена: «Саша, не бійся, вона не з міліції»).
— А де все ж можна купити наркотики?
— Та були б гроші! Є люди, які цим живуть, і їх чудово знають... Хлопці їздять до Джанкоя, там купують і перепродують. Наприклад, у нас була дискотека в «Сатурні» — там точно продавали «екстазі». У «Кактусі», я знаю, продають. На квартирах продають, ці точки всі знають. Коробочка коштує від 25 до 35 гривень.
— Чим займається ялтинська молодь — працювати ж, по суті, ніде?
— Дівчата займаються тим, що називається «ялтинським варіантом» — зняти крутого клієнта на іномарці. Не в сезон — відпочивають. Хлопці — хто розумніший — намагаються вчитися або працювати. Багато торгують «травкою»...
— Чи багато молоді вживають наркотики?
— Відсотків 70... Тільки в моєму районі 40 «шарових наркоманів» — тобто тих, хто сидить на голці.
... Не хочу, щоб склалося враження, що в Ялті все так погано. Зрештою, її біди — це біди багатьох приморських міст. Шкода тільки, що все потихеньку руйнується... У 1980 (а саме тоді я вперше відвідала готель «Ялта») вона мені здалася втіленням «красивого життя». Сьогодні вона схожа на сотні постсовкових готелів... Адже нічого не змінилося відтоді. Може, в цьому і вся річ.
