На кого зазвичай спрямована агресія протестуючих? (А їх за останні роки значно побільшало.) На владу. Але першими, хто фізично відчуває на собі народні заворушення, є співробітники «Беркуту». Здебільшого ми звикли бачити в них кремезних, сильних, серйозних чоловіків зі щитами, шоломами... Вони схожі на роботів, які будь-якого моменту готові виконати наказ і дати кийком по голові. І часто це роблять. Проте хто стоїть за цими щитами? Що це за люди?
«День» побував за лаштунками цієї професії. А точніше — на території полку міліції особливого призначення «Беркут» ГУМВС України у м. Києві. У підрозділі ми були декілька разів, тому що беркутівців складно застати «вдома» — нині у хлопців багато роботи. Вперше на територію полку ми приїхали на День святого Миколая. Передусім нас здивувала капличка на території полку. Зранку, коли ми прийшли, отець Павло (УПЦ) якраз проводив службу. Хоч як то дивно, але було цікаво спостерігати за грізними та позбавленими зазвичай співчуття беркутівцями, які запалюють свічки. Під час служби отець Павло розповів про історію свята, привітав усіх Миколаїв із днем ангела і подарував подарунки.
Наступний наш прихід підніс нам іще одне здивування. Виявилося, що підрозділ має власний музей. Його відкрили зовсім нещодавно. І ми стали першими із засобів масової інформації, які його відвідали. Як з’ясувалося, експонати для музею збирали по всій Україні. Є перші форми співробітників, шоломи, фотокартки... Виписана історія створення підрозділу.
А розпочалося все із наказу УВС Київського міськвиконкому від 5 грудня 1988 року, згідно з яким було створено загін міліції особливого призначення. 16 січня 1992 року він був реорганізований у полк міліції швидкого реагування «Беркут» УВС м. Києва, а 1995-го — у полк міліції швидкого реагування «Беркут» ГУМВС України в м. Києві. З метою посилення боєготовності полк міліції швидкого реагування 18 травня 2004 року був реорганізований у полк міліції особливого призначення «Беркут» ГУМВС України в м. Києві.
Звичайно, капличка, музей — це не основні, а, як називають їх тут, допоміжно-виховні елементи з підготовки «Беркуту». Основною ж є підготовка теоретична, військова, спортивна. Ми були присутніми під час проведення інструктажу зі співробітниками, стрільб у тирі, тренувань у спортзалі, бачили, як виїжджає група працівників для виконання поставленого завдання. Хоча, звісно, всіх секретів (наприклад, про тактику дії «Беркуту» під час стримування агресивно налаштованого натовпу) нам ніхто не розкриє. Але й ми їхали передусім не за цим, а за тим, щоб зрозуміти — які це люди? Виявилося, звичайні. Вони так само мислять, спілкуються, жартують і... виконують свою роботу. Навряд чи можна сказати, що сьогодні співробітники «Беркуту» на боці влади (тому що вони виконують її накази) або на боці суспільства (бо давали присягу на вірність українському народові). Вони — між двох вогнів. Можна припускати, що багато в чому беркутівці, які стримують народну хвилю під час протестів, розуміють тих людей, навіть більше — усвідомлюють саму суть стану речей у країні, але вони не можуть не виконувати накази «згори». (Цікаво, як віддячує їм за це влада — чи забезпечені вони соціально?). Це — обов’язок, «служба», як вони самі називають.
Більш детально про столичний «Беркут» говоримо з помічником заступника командира полку майором Костянтином КОБЗАРЕМ.
«ГОЛОВНЕ — МОРАЛЬНА СТІЙКІСТЬ ПРАЦІВНИКА»
— Звичайний робочий день працівника «Беркуту». Який він?
— Наша служба, в принципі, не відрізняється від інших. Робочий день починається о восьмій годині ранку, хоча при необхідності за наказом командира працівники підрозділу можуть приїжджати і о сьомій ранку, і раніше. Робочий день триває до восьмої години вечора, але знову ж таки — якщо є потреба, то він триватиме і до дев’ятої, і до десятої... Усе залежить від резонансних подій, політичних заходів тощо. Наприклад, ніхто не знає, коли завершаться ті ж протести. Або якщо футбольний матч мав би закінчитися о десятій годині, то потім іще триває евакуація тощо. Служба закінчується тоді, коли немає потреби у підрозділі «Беркут» у м. Києві. Якщо заходи не є масовими, ми виїжджаємо на охорону громадського порядку групою швидкого реагування.
Є штабні працівники, аналітичні групи... Кожного дня підрозділ виділяє максимум особового складу для вирішення нагальних завдань.
— Яку підготовку проходять співробітники?
— Кожного ранку, заступаючи на службу з охорони громадського порядку, працівники проходять заняття з бойової підготовки. Це можуть бути: заняття з теорії, де вивчаються відомчі накази, інші законодавчі акти тощо;
вогнева підготовка — наші працівники стріляють практично кожного дня;
спортивна підготовка — прийоми захисту, рукопашного бою, супроводження затриманого.
Всі наші намагання затримати або знешкодити когось є виключно гуманним впливом на об’єкт з ціллю припиненням протиправних дій та при необхідності заподіяння мінімальної шкоди (головний елемент у нашій роботі) для припинення якихось порушень громадського порядку чи кримінально каранної діяльності.
— Важко сьогодні дібрати кадри?
— Раніше особовий склад добирався із числа тих, хто пропрацював в органах внутрішніх справ більше трьох років. Тобто із самого початку кістяк підрозділу створювався із працівників, які знають систему, знають, що таке обов’язки несення служби на вулицях міста тощо. Але з часом були внесені певні корективи у підборі та визначенні особового складу. Тепер підрозділ набирає основну частину з числа цивільної молоді. По-перше, людина має відповідати певним критеріям. Обов’язкове проходження строкової військової служби у Збройних силах. Нас більше цікавлять, звичайно, спеціальні підрозділи ЗСУ. По-друге, має бути відповідний зріст — 1,8 м, фізичні здобутки, наприклад, кандидати в майстри спорту, майстри спорту тощо. Є категорія людей, які працювали свого часу на міжнародному рівні, здобували нагороди. Вони, зазвичай, працюють у нас інструкторами — готують особовий склад. По-третє, один із головних моментів — це моральна стійкість працівника. Оскільки є певні психологічні навантаження, то кандидати в працівники проходять тести, які визначають їхні особистісні якості...
«МУЗЕЙ — ЦЕ СВЯТИНЯ ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ»
— Які тут критерії?
— В першу чергу, це психологічна стійкість до різних форм подразників, навантажень. По-друге, це спілкування із психологом, керівництвом. Елементи моральності на перших порах визначаються психологом підрозділу, потім психологом Головного управління та керівництвом того структурного підрозділу, до якого йде кандидат на службу.
— Легко набирати працівників серед молоді?
— Спецпідрозділи є елітою будь-якого відомства, структури, тому добір кандидати проходять дуже серйозний. Це має бути «золотий злиток», який, перш ніж знайти, необхідно «перебрати велику кількість землі». Визначити потрібного працівника, який би мав для нас перспективу на майбутнє, можливо, складав би професійне ядро. Власне, все важливо, добирати кадри зазвичай дуже важко, оскільки є багато чинників. Це фізичний стан та здоров’я, загальна інформація про відомство, яка подається ЗМІ про службу в органах внутрішніх справ, витримування навантаження тощо. Таких людей до нас йде небагато, тому що висуваються високі вимоги, але ті, хто залишаються, достойно продовжують вірні традиції спецпідрозділу.
— Скільки людей у вас працює?
— Наш підрозділ є одним з найчисельніших підрозділів «Беркут» в Україні. У кожній області існує підрозділ «Беркуту» — від роти до полку. Також є і батальйони. Полки знаходяться в Києві та Київській області. Після одеських подій із затримання озброєних злочинців проводиться реорганізація підрозділів. Гадаю, кількість вояків буде збільшена.
— Що можете сказати про зарплату та соціальні гарантії середнього працівника?
— Середній працівник отримує приблизно 4 тис. грн. Така зарплата у нас тримається приблизно останні чотири — п’ять місяців, до того була 1700 грн. Звичайно, це дуже низька зарплата за таку працю, але нещодавно, враховуючи навантаження і плинність кадрів, зарплату збільшили. Керівництво держави визначило пріоритет у спецпідрозділі. У керівництва підрозділу зарплата не вища. Все залежить від посади, звання, вислуги років. Наприклад, якщо взяти беркутівця, який прослужив десять років, і офіцера, який також має десять років вислуги, то особливої різниця в зарплаті немає. Щодо соціальних гарантій, то вони визначаються Законом «Про міліцію». Гарантії виконуються: більшість працівників забезпечені житлом, у тому числі, левова частина — тимчасовим житлом у гуртожитках.
— На території вашого полку є музей підрозділу. Розкажіть про ідею.
— Ідея музею була започаткована у 2008 році на двадцяту річницю створення підрозділу командиром Александровим Володимиром Володимировичем.
20 років — це не багато, але й не мало. Оскільки за 20 років відбулися основні політичні, конституційні зміни в нашій державі, то було вирішено заснувати музей спецпідрозділу. Відкрився він у цьому році. Експонати збиралися фактично з усієї Україні: зразки одягу, шоломів, історичні документи, світлини.
Це дуже важливо для молодих працівників, підростаючого покоління, тому що вони мають знати історію, традиції, героїчні вчинки беркутівців. У музеї, наприклад, можна відслідкувати, які саме функції нам належали дотепер і які поступово додалися, тобто еволюцію підрозділу. Історія для будь-якого підрозділу — це святиня, якою потрібно дорожити. Без цього немає майбутнього.
«КАПЛИЧКА Є ДУХОВНИМ ЕЛЕМЕНТОМ ДЛЯ ПІДРОЗДІЛУ»
— Відомо, що козаки зранку, перш ніж приступати до своїх щоденних обов’язків, ходили в церкву. На території вашого полку є церковна капличка. Ви продовжуєте старі українські традиції?
— Капличка у нас заснована у 2008 році, так само на 20-ту річницю і так само командиром підрозділу. Капличка названа на честь Олександра Невського. Як відомо, це покровитель усіх військових, осіб ратної справи, що носять зброю, служать державі, Батьківщині. Капличка є духовним елементом для підрозділу, оскільки наша служба досить часто поєднується із небезпекою та ризиком. Вона була створена задля того, щоб певною мірою збалансувати, пояснити і організувати внутрішній духовний світ працівника, адже він має виконувати специфічні завдання нашого підрозділу. З іншого боку, наявність каплички це вимушений крок, тому що пояснити працівнику правильність його дій почасти може батюшка під час релігійних свят і проповідей. Служба духовної особи і наша служба — за великим рахунком — на одній паралелі. Тим паче, що називаються вони — «служіння Всевишньому» і «служіння народу».
Коли група швидкого реагування підрозділу виїжджає на завдання, кожен працівник звертає увагу на капличку, і я впевнений, потайки просить благословення, а інколи і хреститься класичним способом. Звичайно, не можна виключити факт небезпеки, але за милістю Всевишнього якось воно бодай простіше відбудеться. До того ж, більшість беркутівців мають сім’ї, дітей, — то ми мусимо вірити в найліпше завершення операцій. І загалом, якщо брати добу Козаччини і більш ранній період, то вояки — люди побожні, так історично склалося, так нас виховали батьки. Тому елементи віри під час несення служби, є вагомим аспектом нашої діяльності. Тим паче, канони і заповіді, що існують у Біблії, прямо відносяться і до працівників. У нас проводяться лекції, семінари, служби настоятелів церков Голосіївського району. Працівники спілкуються із батюшкою, який роз’яснює багато речей. Це виховний елемент. На релігійні свята в капличці відбуваються служби, часто приходять дружини працівників (підрозділ і гуртожиток розташовані поряд). Це нас тримає, згуртовує.
— Як ви поєднуєте духовну і реальну роботу?
— Із цього приводу ми неодноразово ставили запитання священику. Релігія однозначно підтримує функцію служіння народу і служіння державі. Недарма в Біблії написано, що «блаженны будут миротворцы, ибо нарекуться они сынами Господа». Наша робота — творити мир, добро, спокій. Інколи нас відносять до протилежної сторони, але це суб’єктивна точка зору кожного громадянина. Ми ж давали присягу на вірність українському народові. Наші дії не повинні суперечити ні тільки чинному законодавству, а й релігійним канонам. Тому основне навантаження у працівника йде саме на психіку. Це обуреність, лайки, брутальність натовпу. Але з нашого боку люди ніколи не побачать якоїсь максимальної агресії, всі дії працівників концентровані, як правило, на забезпеченні порядку і нанесенні мінімальної шкоди і впливу на особу, яка порушує громадський порядок.
«УСІ ВІЙСЬКОВІ ТРАДИЦІЇ ПОЄДНУЮТЬСЯ»
— Що ви відчуваєте, коли проти вас — агресивно налаштований натовп людей, коли ви вступаєте з ним у фізичне протистояння?
— Першочергово, це психологічне навантаження, оскільки люди з іншого боку роздратовані. У цій масі часто-густо скупчено досить багато людей з геть різними настроями. Але чим більше людей, тим різнорідніші вони — і це мусимо контролювати. Можу сказати одне: перебуваючи в натовпі, відчуваєш різні почуття, але завдання у тебе одне — витримати ситуацію, аби жодна дія не відбувалася поза твоєю увагою, зробити все правильно, вірно відслужити, не порушуючи чинного законодавства.
— Чи вивчаєте ви українські військові традиції доби Київської Русі, Козаччини?
— Я вам скажу навіть більше, у нас кожен працівник намагається якомога більше відвідувати музеї. Ми стараємося залучити особовий склад до знання історії. Наприклад, нещодавно, ми були в Музеї історії міста Києва, Музеї Великої Вітчизняної війни. Все, що більш менш стосується військової тематики і патріотичного виховання беркутівцям прищеплюється. До того ж, у нас є свої великі традиції Спецназу. Всі військові традиції поєднуються — доби Козаччини, наших Збройних сил, усіх силових структур.
— Відомо, що за радянських часів серед спецпідрозділів інтенсивно проводили політзаняття. Сьогодні щось подібне відбувається?
— Це було надбанням тієї держави, якої вже немає. Звичайно, елементи таких занять залишилися. Перш за все, працівник повинен знати основні етапи створення держави, ухвалення Конституції, її устрій, хто і чим зараз керує (Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів), за що саме відповідає кожна структура. Ці речі є в кожному підрозділі, і наш не виняток.
«СПІВРОБІТНИК ДУМАЄ, АНАЛІЗУЄ, СПІЛКУЄТЬСЯ»
— Як на вашу роботі вплинула зміна політичного керівництва в державі?
— Є Закон «Про міліцію» та інші законодавчі акти, які визначають нашу роботу, функціональні обов’язки. Якщо політичне керівництво змінить законодавство, то зміняться і наші обов’язки. Політика не повинна впливати — і вона не впливає на нашу роботу. В кількісному плані сьогодні нас залучають так само, як і раніше. Якщо говорити про ставлення працівника до політики, то у нього є основна робота, конкретно поставлена задача, яку він має виконати професійно. Скажу більше, у кожного працівника в особовій справі є графа в анкеті — чи перебуває він у політичних партіях, рухах, течіях...
— Від багатьох людей, особливо пересічних громадян, часто можна почути, що за останній рік-два міліції побільшало на вулиці. Як ви вважаєте, із чим це пов’язано?
— Насправді побільшало інформації про нас у ЗМІ, тому у пересічного громадянина і складається таке враження. Тим більше, ця ситуація більше стосується столиці, а не регіонів. За великим рахунком, все, що сьогодні робить «Беркут» на вулиці — це елементи безпеки і профілактики. Виконати правильно свої обов’язки — це і є служіння народові.
— Одним із принципів діяльності спецпідрозділу є «невтручання в політичну діяльність». Але сутичка із колоною представників опозиції на День Незалежності — це вже політика.
— Ми беремо участь у політиці лише тоді, коли голосуємо на виборах. Звичайно, як пересічний громадянин, працівник усвідомлює певні елементи політики. Він не може бути ізольованим від зовнішнього світу — не дивитися, не слухати, не читати ЗМІ. Звичайно він думає, аналізує, спілкується. Але під час несення служби він виконує свої професійні обов’язки. Ми не повинні допускати, щоб реалізація прав однієї частини громадян порушувала права інших громадян. Якщо працівник під час служби буде керуватися якимись іншими інтересами, а не вказівками, передбаченими правилами, він ніколи не зробить свою справу професійно, досконало. Політика у підрозділі не обговорюється, тому що вона впливатиме на співробітників, бодай суб’єктивно. А за межами нашої роботи — ми звичайні люди.
«ІЗ ПРОТИЛЕЖНОГО БОКУ БУЛИ СТОВІДСОТКОВІ ВБИВЦІ...»
— Ваш коментар щодо одеської ситуацію із затриманням озброєних бандитів, коли загинули ваші колеги. Які зроблено висновки, чи винесено уроки?
— З нашого боку буде неетично коментувати дії одеських колег. Тим більше, київський «Беркут» не брав участі в цій операції. Єдине, що тут можна сказати: бандити були також професіонали, тільки працюють на боці зла. Звичайно, висновки робляться, наприклад, змінено систему підготовки спецпідрозділу тощо. До речі, виходячи з того, як писали ЗМІ про ці події, можна точно сказати, що наше суспільство не готове сприймати інформацію правильно і достовірно. Більшість, хоч як то дивно, підтримувала протилежну сторону. Але, запевняю вас, є сила-силенна випадків — інших, не висвітлених ЗМІ, і операцій, проведених на високому професійному рівні нашими співробітниками. Люди й дотепер нам вдячні.
— Якщо згадати ситуацію біля Верховної Ради, коли афганці та чорнобильці мало не проникли в парламент. Що скажете?
— Ситуація вийшла з-під контролю з боку протестуючих, коли їхні лідери пішли вести переговори у Верховну Раду. Тоді все і відбулося. Звичайно, цей конкретний приклад відрізнявся від інших агресивними діями протестувальників, адже це були колишні військові. З іншого боку, ми повинні пам’ятати, чим завершилося захоплення свого часу вірменського парламенту — загинули люди.
— У державній правоохоронній системі чимало спецпідрозділів. Ви з ними конкуруєте?
— Можливо, але тільки спортивно: хто краще відстрілявся, у кого вищий професійний рівень тощо. Усе це демонструється на конкурсах, змаганнях, які проводить Міністерство внутрішніх справ. А так у кожного підрозділу є свої завдання і вони чітко розподілені, тому беркутівці жодним чином «не їдять чужий хліб», так само як і наш хліб не їсть жодний інший підрозділ. Якщо мова йде про спільне залучення кількох різних спецпідрозділів, то кожний з них діє за власною тактикою і завданням керівництва.
