Якби п'ять з половиною тисяч одеських підприємств-боржників
за податками розрахувалися зі скарбницею за бюджетні відрахування, мільйонне
місто вже найближчими місяцями погасило б, у свою чергу, 58-мільйонні борги
перед газопостачальниками.
Проте реальна ситуація далека від ідилічної. Поставки енергоносіїв
тривають на основі особистих стосунків міського керівництва з фірмами-трейдерами,
а місцеві податківці починають грунтовно знайомитися зі специфікою виробництва
та комерційних відносин підприємств-боржників. На деяких заводах, приміром,
«Одескабелі» бригада фахівців податкової служби Ленінського району міста
«затрималася» на кілька тижнів. І цілком можна було б погодитися з оцінкою
районною ДПА ефективності комплексних перевірок, якби не одне «але». «Одескабель»
рік у рік акуратно сплачує податки: 7 мільйонами гривень поповнив скарбницю
торік, не менше внесе, запевняє головбух Людмила Петрожицка, й цього року.
Проте, збирачі податків не менш завзятіше стежать за дотриманням
інтересів корпоративних, ніж державних. Про практичні прагнення керівництва,
приміром, Жовтневої податкової райадміністрації міста досить красномовно
свідчать і розкішно облаштовані кабінети, і навіть зовнішній фасад будинку,
який мало чим поступається за оздобленням самому міськвиконкому.
Тим часом, фіскальна думка не дрімає: слідом за гучними
й малоефективними урядовими «формами роботи з підприємствами-боржниками»,
починаючи з Палацу «Україна» і закінчуючи «навчаннями» з керівництвом цих
підприємств «із цивільної оборони», почали конфіскаційні акції й податкові
інспекції. Лише в Іллічiвському — одному з восьми районів Одеси — описано
13 автомобілів директорів підприємств-боржників на суму понад 40 тисяч
гривень. Уже через декілька днів після підписання рядом одеських керівників
зобов'язань щодо ліквідації податкової заборгованості перед бюджетом у
Києві та Переяславі-Хмельницькому також підписали подібні «угоди-зобов'язання»
після співбесід у райподатадміністраціях сотні директорів місцевих підприємств
і організацій. Зокрема керівництво таких великих суб'єктів господарювання,
як ВАТ «Одесоход», «Будгідравліка», «Пресмаш». Паралельно узгоджено «графік
погашення заборгованості» й у Фонд Чорнобиля, який становить по Одесі понад
11 мільйонів гривень. Провели збирачі податків 463 рейди з вилучення «готівки»
на підприємствах. Близько сотні «податкових» справ боржників, зокрема позови
про визнання банкрутства, розглядає обласний Арбітражний суд, повідомляє
кореспондент «Дня» Михайло АКСАНЮК.
Однак те, що з ініціативи урядових чиновників податківці
вже перетворюються мало не на працівників багатьох підприємств, створюючи
в цехах постійно діючі податкові пости, викликає відверте роздратування
декотрих підприємців (в Одесі 91 відсоток підприємств приватизовано). «Якщо
кожен крок начальника цеху чи служби відстежують і неухильно виправляють,
відповідно до вимог вітчизняного, поки що вельми далекого від досконалості
законодавства, вести успішно «справу» стає практично неможливо», — поділився
сумним досвідом один із бізнесменів, на підприємстві котрого почали діяти
податкові пости. — На мій погляд, це те саме, що стригти вовну разом із
шкірою...»
А в Харкові на кожному великому підприємстві встановлюються
податкові пости. У їхньому складі — посадові особи податкової адміністрації,
фінансових органів і Пенсійного фонду. Кореспондент «Дня» Михайло БІДЕНКО
поцікавився точкою зору керівників підприємств стосовно нових формувань.
Леонід Твердохлєбов, директор АТ «Елеватормлинмаш» сказав:
— Думаю, ці органи не допоможуть. Справа в тому, що порядок
використання коштів, які надходять на рахунок підприємства, суворо визначено
законом. Спочатку — зарплата, потім — розрахунки з бюджетом, потім — усе
інше. Якщо директор працює згідно із законом, то його легко можна контролювати
й через банк. Якщо він «тіньовик», тобто користується «чорною готівкою»,
то робить він це таємно. І ніякий пост тут не допоможе.
Податкові пости не мають права втручатись у банківську
діяльність директора, щоб, скажімо, змінити порядок платежів. Вони не повинні
візувати платіжні документи, інакше банк їх не прийме. Очевидно, це просто
«робота на публіку».
У Житомирі пересічні громадяни, до яких звернувся кореспондент
«Дня» Валерій КОСТЮКЕВИЧ, про податкові пости нічого не знали. А підприємець,
комерційний директор приватного підприємства «Професіонал» Сергій Сторожук
вважає:
— За допомогою таких постів у підприємств вилучать обігові
кошти, яких і так не вистачає, і більшість таких підприємств «впаде». Логіки
в таких діях уряду не видно. Спочатку мовиться про реструктуризацію боргів
тих, хто заборгував бюджетові, а потім починається їх масове силове «вибивання».
Це означає повну непрогнозованість економічної діяльності, бо держава в
будь-який момент може вигребти з кишені підприємця все до копійки.
У Хмельницькій облдержподатковій адміністрації повідомили
кореспондентові «Дня» Михайлові ВАСИЛЕВСЬКОМУ, що «... виконуючи урядову
постанову, встановили пости на чотирьох підприємствах, які мають найбільші
недоїмки». Найрезультативніше трудиться інспектор Лариса Дмитришина на
Кам'янець-Подільському заводі продтоварів: «Уже 1200 тисяч гривень повернула
до бюджету». І на досягнутому, мовляв, не зупиняється.
Завзятий податківець уважає, що нічим особливим не відзначається.
На заводі днює й ночує: «Уся заводська виручка перераховується до бюджету,
не затримується й на годину». Без її пильних очей ніщо не продається, не
купується, не в'їжджає і не виїжджає з території. Ігор Лисий iще не зiгрів
директорське крісло — керує підприємством від 16 серпня цього року. Спадщина
йому перепала сумна: підприємство в боргах, як у шовках. До податківця,
яка, образно кажучи, ходить за ним, наче тінь, претензій не має: «Така
в неї служба. Якщо не вона, то хтось інший на її місці був би». І. Лисого
турбує інше: «Відбувається вимивання обігових коштів, правила «гри» не
однакові для всіх підприємців». Має багато задумів, аби вивести завод з
кризи, та все зводиться до коштів, які вилучаються. Он «пішло» яблуко,
з якого тут роблять сік, то змушений просити садівників, аби почекали,
доки завод розбагатіє. Є домовленість про найновітнішу лінію, що забезпечила
б гарні перспективи для збуту виробів, та нічим розрахуватися. Закордонний
власник лінії свою думку висловлює: якщо не можеш розрахуватися, то укладай
угоду про спільну діяльність. Відтак піде виручка туди ж, за кордони Батьківщини...
Робітники заводу неоднозначно оцінюють становище. Якби,
кажуть вони, податківець наглядав за «старим» керівництвом так само, як
за новим, то було б менше біди. Щось, може, «наліво» не спливло б. Пізно,
кажуть, у Києві схаменулися...
КОМЕНТАР «ДНЯ»
Звісно ж, наш репортаж не претендує на сенсаційність, оскільки
вибивання боргів і податків в Україні — справа однаково буденна і малорезультативна.
На будь-які спроби влади збільшити податкові збори підприємці відповідають
чудовим заклинанням: «Є тут одна схемка...» І це закономірно. В умовах,
коли реальних можливостей для збільшення податкових зборів уряд не має
(оскільки вся виручка підприємств не покриває їхніх податкових зобов’язань),
звичні для української влади силові дії приречені на невдачу. У відповідь
на податкові репресії та фінансову кризу вітчизняні підприємці неминуче
вигадуватимуть все нові й нові схеми виживання. Якщо ж вони зупиняться,
завагавшись перед податківцем, який оселився у них в установі, на них чекає
безславна кончина... Як-то кажуть, таке життя. Ірина КЛИМЕНКО, «День»
№198 16.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
