Український уряд остаточно потрапив до пастки віртуальної статистики. Ті дані, які керівництво країни використовує у своїй роботі, є, м’яко кажучи, неповними, і це безпосередньо впливає на якість економічної політики. Держкомстат, звичайно, робить свою справу справно, збираючи інформацію на основі фінансових звітів підприємств. Але податкова система в країні така, що показувати у звітах виробництво та реалізацію продукції в повному обсязі просто невигідно. Якщо йдеться про експорт чи імпорт, то приховати товарні обсяги звичайно складніше через митний контроль, але те, що реалізовується на внутрішньому ринку, часто не фігурує в фінансовій звітності підприємств. Зростання ВВП на 7,3%, за підсумками чотирьох місяців 2003 року — це показник позитивних тенденцій у так званому легальному секторі економіки. Що діється в іншій частині економіки, ніхто просто не знає. Ясно, що не маючи повної картини, уряд і парламент помиляються при плануванні економічного розвитку країни.
Кабінет Міністрів підтримав консервативний сценарій проведення податкової реформи. Перший віце-прем’єр Микола Азаров у iнтерв’ю УТ-1 заявив, що ставку ПДВ буде запропоновано знизити з 2004 року до 17%, а з 2005 — до 15%. За його словами, така неспішність застрахує державний бюджет від можливих фінансових втрат. При цьому віце-прем’єр нічого не сказав про цілі зниження податкової ставки і податкової реформи загалом.
Логічно, що такою метою має стати стимулювання малого і середнього бізнесу до виходу з тіні. Але хіба якась соціологічна служба виграла тендер на проведення опитування бізнесменів про ставку ПДВ, яка б схилила їх до повної легалізації? Хоча в цьому випадкові таке опитування мудріше було б провести за всіма базовими податками, що формують центральний бюджет країни. Тактика обережної податкової реформи вже сьогодні викликає усмішку у багатьох бізнесменів. «ПДВ — не той податок, зниженням якого Кабмін хоча б чогось доб’ється. Тут проблеми в адмініструванні податку. А нерішуче зниження ставки може викликати тільки жаль на адресу уряду. У нього нічого не вийде», — сказав «Дневі» керівник однієї з юридичних фірм. За його словами, головні податки, які змушують компанії йти в тінь, — це податок на прибуток, і відрахування з фонду заробітної плати.
Микола Азаров оголосив про плани щодо зниження навантаження на фонд заробітної плати з 37% до 32%. «Це все, що ми можемо собі дозволити», — заявив перший віце- прем’єр.
Схоже, в уряді не знають, що насправді Фонд заробітної платні багатьох українських малих і середніх підприємств не менш ніж у 5—6 разів перевищує ті суми, які декларуються в звітності. Для Києва ж це співвідношення, вважають опитані кореспондентом «Дня» підприємці, ще більше. Але навіть у своїй «несміливій» заяві один із керівників уряду не згадав про цілі зниження податкового навантаження. Адже якщо левова частка українського приватного бізнесу й далі продовжуватиме видачу платні в конвертах, то різниці дійсно немає — що 37%, що 32.
Головне завдання податкової реформи — легалізація тіньових фінансових потоків — урядом досі не сформульовано. Чому це сталося, передбачити не складно. Немає інформації не лише про оцінки бізнесом української податкової системи, але й про реальний розмір і структуру тіньової економіки. НБУ вважає за краще робити такі виміри, виходячи з обсягів так званої неконтрольованої грошової маси. УСПП «залишає» за тіньовою економікою 40—50% української економіки. Голова ВР Володимир Литвин минулого року оцінив частку тіні на рівні 34%. Все це більше схоже на гіпотези. Цілеспрямованої роботи над вивченням усіх складових тіньової економіки досі не проведено. Саме тому податкова реформа, ініційована Кабінетом Міністрів, виглядає непереконливо. Не знаючи противника, дуже складно його перемогти.
Цікаво, що на віртуальність української офіційної статистики попадається не лише уряд, але й неурядові аналітичні центри. Центр ім. Разумкова минулого тижня заявив про нездорову структуру українського ВВП, пославшись на дані про те, що співвідношення експорту-імпорту до валового внутрішнього продукту в нас становить 89,7%. Це нібито вказує на відсутність в Україні внутрішнього ринку для українських виробників. Але ж усі чудово розуміють, що насправді це зовсім не так. Просто те, що продається всередині країни, легше вивести за межі офіційної звітності.
Дивацтва податкової реформи в нашій країні дуже нагадують ситуацію, яка склалася в медицині. Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, українці ставлять на друге місце в рейтингу насущних проблем дорожнечу медичних послуг. При цьому у Верховній Раді триває дискусія про те, чи треба зберігати українську медицину теоретично безплатною. Самообман, яким оточили себе політики в цьому випадку, заважає їм виробити реальні стандарти для роботи вельми прибуткової галузі. Хвора медицина чудово ілюструє хвору економіку.
Якщо уряд і парламент і далі збираються формувати економічну політику наосліп, то загалом дуже симпатична ідея податкової реформи буде приречена на провал. На відміну від більшості європейських країн, доброї залежності влади від бізнесу (хоча б великого), у нашій країні наразі просто не відчувається. Інакше можна з певністю сказати, що «червоні директори», вугільні генерали чи менеджери нової хвилі пояснили б міністрам необхідність провести податкову реформу не заради гасла, а у вигляді рентабельного для держави та економіки бізнес-проекту.
