Підсумки останнього політичного сезону ми вирішили підбити нетрадиційно. Оскільки всі політики пояснюють ті чи інші свої дії та кроки виключно турботою про майбутє нашого суспільства й держави, то саме в цього майбутнього — підростаючого покоління ми вирішили поцікавитися, що воно думає з приводу української політики та політиків. І зокрема, як оцінює останні політичні події. Вiдверто зiзнатися, те, що отримали в результаті опитування нашими кореспондентами школярів у різних регіонах України, нас приголомшило набагато більше за різні експертні думки та коментарі. Усе- таки не помиляється відоме прислів'я в тому, чиїми вустами промовляє істина.
Євген БОХОНЬКО, 14 років, Хмельницький:
— Сьогодні Україна є державою, яка хоче бути визнаною світовою спільнотою і задовольняти потреби своїх громадян. Так, нас визнали. Кращі спортсмени — Андрій Шевченко, Яна Клочкова, Сергій Бубка — всі представляють Україну. Але чого не вистачає, то це — єдності. Розуму ніколи не бракувало, сили вистачало, а от єдності немає. Але яка має бути єдність, якщо 8 мільйонів громадян працює за кордоном? Так, більшість змушена була шукати кращої долі, але хіба не вистачає роботи у своїй країні? Хіба це єдність? Ми просто піднімаємо економіку інших країн у той час, коли наша економіка падає.
Більшість людей вважає, що причиною всіх бід є влада. На мою думку, це правда. Але спершу треба шукати причину в собі. Потрібно задуматись: чи корисний я для суспільства? Якби кожна людина так зробила, то, певна річ, ми стали б жити краще.
Я думаю, що мине час економічної і політичної нестабільності в державі, але це відбудеться тоді, коли ми самі цього захочемо і будемо працювати на благо країни.
Ліза ЛАВРИНЕНКО, 9 років:
— У нас в країні безлад. Зараз дуже холодно, і в нашій школі навіть відмінили уроки. Скрізь багато снігу, машинам дуже слизько, а за дорогами ніхто не стежить. У місті скрізь багато сміття, багато звалищ. До того ж, відключають опалення, і вдома дуже холодно. Також ніхто не стежить за вуличними тваринами, адже їм також холодно зараз. Просто можна було б для них зробити спеціальний притулок.
Наталя БІЛОШИЦЬКА, 15 років, учениця 10-го класу спеціалізованої загальноосвітньої школи №12, м. Житомир:
— У принципі, зараз відбувається боротьба різних політичних сил за владу. Більшість депутатів Верховної Ради прийняла рішення про відставку уряду, щоб підтвердити свою владу. Помаранчева революція теж відбувалась через владу, Віктор Янукович багатьом не подобався, тому програв. Але загалом ситуація в країні покращується: стосунки між людьми, наприклад, стали більш приязними, на вулицях нашого міста можна побачити більше радісних облич, люди значно частіше стали усміхатися один до одного.
Маріанна ПІНДЕРЕЦЬКА, учениця Львівської середньої школи № 96, 14 років:
— Коли мій брат минулого року їхав на Майдан, я наділа на його руку браслет, на якому бісером вишила: «Так!» Мені дуже хотілося їхати з ним, але довелося залишитися з мамою вдома. Таке піднесення панувало тоді в серцях, так радісно було! Здавалося, що ось-ось, і всі ми будемо щасливими... Ми кожного дня телефонували Олегові в Київ, але поспілкуватися було неможливо, — заважав гомін. Однак ми знали, що він живий-здоровий, а коли повернеться, все вже в нашій країні буде інакше, бо цього досяг Майдан, люди спільно обрали шлях демократії!
Сьогодні я кожного дня дивлюся телевізор, слухаю радію і розумію, що нічого, крім хаосу, країна не досягла. Браслет ми заховали у нашу домашню колекцію до кращих часів. Та коли вони настануть? Невдовзі мені доведеться робити вибір, вступати до якогось вищого навчального закладу. Я мрію стати художником. Кожного дня сідаю за стіл і роблю якісь узори з бісеру, вони дозволяють мені відгородитися від усього світу і жити в Красі. Ось саме цього і прагне моє серце — краси, яка б панувала світом і робила затишною кожну оселю, кожну душу. А ще я мрію дістати колись мій браслет зі схованки і подарувати його президенту, який виконає усі свої обіцянки, який буде наполегливо та мудро вести країну до благополуччя.
Невдовзі — парламентські вибори, дорослі кидатимуть у скриньку бюлетені й віддаватимуть свої голоси за людей, які теж мають дбати за наш добробут. Чи справді так станеться? Чула, що серед кандидатів у парламентарії дуже багато осіб, які вже були в попередньому складі парламенту. Та вони ж не могли дістатися згоди всі чотири роки?! Невже тепер зможуть мудро повестися і піти на якісь компроміси? Дивно — люди ті ж самі, а обіцянки — інші...
Ірина СКУЛЬСЬКА, учениця 8-Б класу Хмельницького ліцею №17:
— На мою думку, в Україні зараз багато проблем. Суспільно-політичних, економічних. Це і підвищення цін на газ, мізерні пенсії, гостра боротьба за владу... Продаж «Криворіжсталі» погано позначився на економічному розвитку країни, тому що в Україні майже не залишилося діючих заводів.
Блок Тимошенко, Партія регіонів на чолі з Януковичем, блок Литвина намагаються посилити свій вплив. Також помітно зростають ціни в медицині. Тяжкохворим необхідне лікування і ліки. Але не всі мають можливість заплатити за своє здоров'я. Пенсіонери скаржаться на мізерні пенсії. Адже неможливо прожити цілий місяць на 300 гривень, які йдуть на оплату комунальних послуг, харчування, одяг, лікування та інші потреби.
Проблема ворожнечі між Віктором Януковичем і Віктором Ющенком позначилась і на державі. Україна поділилась на дві ворогуючі частини. Я вважаю, що влада повинна звертати більше уваги на порядок у державі, на її населення, а також звернути увагу на прохання пенсіонерів — підвищити їм пенсії. Особисто я у майбутньому хочу бути корисною для України й працювати на благо суспільства.
Янек ШИМАНОВСЬКИЙ, 13 років, учень 8-го класу колегіуму №34, м.Житомир:
— Вважаю, що в країні зараз безлад, немає нічого постійного. А ще днями до нас у школу приходив міський голова Георгій Буравков, дарував цукерки учням молодших класів. Ми сміялись над цим, бо розуміли, що таким чином він намагається сподобатися перед виборами, на яких буде боротися за право залишитися на посаді. Старшокласники також посилено прибирали наш музей Великої Вітчизняної війни, а мер туди так і не зайшов.
Оксана КАМЕНЕЦЬКА, учениця 8-го класу Рожнятівської загальноосвітньої школи 1— 3 ступенів (Івано-Франківська область):
— На мою думку, парламент неправильно зробив, що відправив уряд у відставку. У сьогоднішній непростій ситуації це лише все ускладнило. Однозначно в цій ситуації я підтримую дії Президента Ющенка. Він за рік свого правління дуже багато зробив хорошого, і гадаю, що й надалі він буде робити все на користь України.
На жаль, у нас у місті ситуація після виборів майже не змінилася — чиновники продовжують брати хабарі та дбати лише про свої інтереси. Можливо тому, що більшість із них залишилися на своїх місцях і після помаранчевої революції. А нові люди, які зайняли керівні посади у містах і селах нашого району, теж чомусь діють, як й їхні попередники. Вважаю, це пов'язано з тим, що у політику переважно йдуть не зовсім порядні люди. Вони гарно маскують свої справжні наміри під привабливими лозунгами, коли намагаються потрапити на якісь владні посади, але коли потрапляють — стають собою. Вони хочуть грошей і влади — напевно, це невиліковна хвороба політики. Я особисто цікавлюся політикою, однак своє життя не хотіла б пов'язати з нею.
Ростислав КАПІТАНЕЦЬ, учень Львівської середньої школи №52, 15 років:
— Найголовніша для мене політика — це казка про чарівне горнятко, в якому для всіх голодних і знедолених завжди знайдеться каша. Але таке горнятко існує лише в казці, а в реальності ми бачимо якусь незрозумілу країну, де багато нещасних, убогих, голодних… Знаю, що серед моїх однолітків багато живе в підвалах, їдять що прийдеться, й лише в мріях щасливі. Десь у підсвідомості вони знають, що тільки диво може їх уберегти від в'язниці. Вони мріють кудись поїхати, кудись за кордон, адже у них навіть паспорта немає!.. А політики щось незрозуміле кажуть із екранів, надувають щоки і думають, що народу дуже потрібне їхнє базікання.
Я завжди перемикаю телевізор на інший канал, коли бачу обличчя людини, яка щось обіцяє й когось у чомусь звинувачує. Не знаю, може, і не все бреше, але дуже на це схоже… Мені чомусь здається, що вся ця суєта з виборами, все життя депутатів відбувається в іншій країні, а ми живемо в цій, і між нами континенти й континенти… Напевно, я дуже багато що, а ще чесніше буде сказати — нічого не розумію (вчуся посередньо, вступатиму в інфіз), але дуже сподіваюся, що все моє життя буде далеким від політики. Коли дорослі про неї говорять, то відразу починають нервуватися, червоніти, кричати. Навіщо? Нехай кожен робить реальну справу, не бреше, не краде, і тоді, напевно, ми житимемо краще. Але коли таке буде, не знаю, тому що ми всі звикли шустрити, навіть мої однолітки намагаються щось прокрутити, перепродати, когось «обійти на віражі». З одного боку, ми начебто хочемо швидше вирости, щоб стати повнолітніми і щоб пускали на дискотеки і ніхто не лаяв, а з іншого, — майже панічно боїмося увійти у світ дорослих: він якийсь дикий, божевільний, не обіцяє нічого доброго. Мої тато, мама, брат, друг-сусід — ось моє коло, в якому я щасливий. Але, на жаль, на вулицю це щастя не поширюється.
Якось я прочитав фразу, написану Голсуорсі: «Якщо ви не думаєте про майбутнє, у вас його не буде». Чи думають про майбутнє політики, чи не жахаються вони відповідальності за те, що накоїли в країні в останні роки? Або вони вважають, що можна побудувати благополуччя лише для себе в країні, де молоді люди, підлітки дивляться в день завтрашній із великими побоюваннями, задумуючись над тим, що благополуччя для них лише в казках чи за морями-океанами?..
Славко М'ЯГКОВ, 14 років (Харків):
— У країні відбувається те, що й завжди, — поки політики гризуться, ми, прості люди, віддуваємося. Для мене всі ці політики однакові. Яка різниця, за яку партію голосувати, якщо всі вони просто прагнуть до влади, а про народ турбуються на залишковому рівні. Іноді, коли пультом перемикаю канали, потрапляю на Верховну Раду по телевізору і бачу, що депутати збираються у повному складі, лише коли треба усунути уряд або ще когось облаяти. А обговорювати «хворобливі» теми на зразок проблеми чорнобильців, епідемії СНІДу та інше, збирається осіб 50 на весь зал, а половина з них — спить. Політики займаються тим, від чого прямо залежить їхній рейтинг. От і зараз опозиція активно виступає кожного разу, коли в країні проблеми. Всі уміють лаяти, але розуміти не хочуть. Тому що бути на боці держави, розуміти й погоджуватися з Президентом невигідно для опозиціонерів. Так вийшло з газом. Хтось сварить українську владу, каже, що росіяни розізлилися на нас через газ. Насправді це вигідно комусь, щоб люди так думали, а у мене друзі у Бєлгородській області, і вони анітрохи не гірше стали ставитися до українців. Вони розуміють, що це все розбірки поміж державами на вищому рівні. Тільки навіщо простими людьми маніпулювати?
Юлія ТЕЛЬНИК,15 років, Київ:
— У Верховній Раді приймаються закони, які висувають народні обранці. Роль депутатів у суспільстві дуже важлива, вони висловлюють нашу думку, і від них залежить наше правове майбутнє. Ми їх обираємо, і вони повинні справджувати наші надії та сподівання. Мені здається, що більшість з них стараються виконати свої обіцянки, і я на це дуже сподіваюсь. Розумію, що зараз у суспільстві посилюються депресивні настрої та розчарування у владі. Гадаю, що нині такий час, коли можна щось змінити на краще; не варто думати, що нас покинули, треба триматися разом і підтримувати тих, за кого ми боролися під час революції.
Олена ЧАДАШЕВА, 15 років, Київ:
— Депутати повинні укладати закони, реформувати наше життя. Прикро, що вони не завжди виправдовують наші сподівання. Гадаю, вони мають відстоювати інтереси народу, а не думати, як набити власні гаманці. Особисто я негативно ставлюся до більшості депутатів, хоча є, безперечно, ті, які хочуть покращити наше життя, але їх, на превеликий жаль, дуже мало. Оскільки депутати часто вступають в суперечки, то їм потрібно багато вчитися у своїх колег із європейських держав. Гадаю, усім народним обранцям потрібно нарешті дійти згоди, щоб вони дбали про все суспільство, а не про якісь дві-три людини.
Хочу, щоб у школі нам більше розповідали про діяльність Верховної Ради та депутатів, щоб кожен з нас міг мати власну думку про кожного з них. Було б добре, якби вони давали нам гарний приклад у житті, на основі якого можна було б повчитися та зробити гарні висновки для себе.
Вікторія ШМАКАРЕНКО, 15 років, Київ:
— Більшість депутатів думають про власні інтереси. Вони займаються задоволенням власних амбіцій і не вирішують проблем народу. Саме на цьому етапі потрібно, щоб політики йшли на компроміс одне з одним. Вражає недисциплінованість наших обранців, їхні бійки, сварки. Як можна називати себе культурною, європейською нацією, якщо люди, які правлять державою, не вміють гідно поводитись. Багато парламентаріїв ідуть на поступки з Росією, на усілякі зближення з нею. Я вважаю це антипатріотичними кроками, бо Україні потрібно ставати самостійною державою.
У самій Верховні Раді безлад, хаос, про що і свідчить відставка уряду Єханурова.
Михайло, 8 клас, 13 років, Київ:
— На початку зими на плечі Ющенка та його команди лягла велика відповідальність за народ України. За останній рік багато що змінилося: подорожчало пальне, продали «Криворіжсталь», два рази змінився Кабінет Міністрів та багато чого іншого. Багато людей перестали вірити в силу Ющенка, яку він показував на Майдані. Я вважаю, що Ющенко не дотримався слова і що він навіть не намагається це зробити.
Андрій ОЛІЙНИК, 10 років, учень 4-Г класу середньої школи №170, м. Київ:
— У країні зараз йде підготовка до виборів у Верховну Раду. Кожна партія агітує за себе, каже, що саме вона може зробити так, щоб людям жилось добре. Хоча в це не дуже віриться: якщо може, то чому досі не зробила?
Мені ще якось незрозуміло: зараз у країні головний Президент чи Верховна Рада? Що це за «Політична реформа», про яку всі говорять? Чи дійсна відставка уряду? Чи треба до посади Єханурова та всіх міністрів додавати «в. о.»? Та сподіваюсь, що скоро все з'ясується. Хоча те, що відповідь на ці запитання сьогодні мало хто знає, на мою думку, погано.
Крім цього, немає великих сподівань на краще через те, що у владі, як кажуть по телевізору, всі куми одне одного. То вони й дбають про своїх кумів, а не про простих людей.
У школі у нас є предмет «Я і Україна», на якому ми вивчаємо історію і культуру нашої Батьківщини. Наша вчителька Олена Степанівна каже, що треба любити Україну, пишатися тим, що ми українці. А я приходжу додому, слухаю Верховну Раду, новини, і мені здається, що деякі наші політики ніколи не вивчали цього предмета...
Артур ХАРИТОНОВ, учень 4-А класу СЗШ №78, м. Київ:
— Я хочу висловити свою думку про нашу владу! Я закликаю всю Україну, щоб вона почала діяти. Я думав, що наш вибір буде правильним, але це не так. Україна збідніла.
А ось я написав заклики для Президента.
1. Не нищ природу.
2. Не бери у владу дурнів.
3. Не продавай українське майно.
4. Заборони ввіз в Україну алкоголю та сигарет і т.п.
Цією публікацією «День» відкриває нову рубрику «Школа для дорослих». Запрошуємо наших юних читачів стати її авторами. Свої думки про українську політику і політиків надсилайте електронною поштою на [email protected] або звичайною — на адресу редакції.
