Низький рівень життя, заробітна плата, що не відповідає необхідним витратам, примушує населення шукати додаткових заробітків. Це стосується і дітей. Переважно з неповних та багатодітних сімей. В Україні середній вік працюючих дітей становить 12 років, причому хлопчиків майже удвічі більше, ніж дівчаток. І працюючих сільських дітей удвічі більше, ніж міських. Діти у селі традиційно з раннього віку допомагають старшим. А значне погіршення економічної ситуації в селі тільки зміцнило цю традицію. Прагнення до праці можна було б підтримувати, заохочувати, якби не відсутність «дитячих» норм праці. Адже часто їм доводиться працювати з ранку до вечора. А якщо врахувати, що за статистичними даними значна частина сільських дітей не відвідує школу, то таку працю складно назвати позитивною.
Якщо у сільській місцевості дитяча праця в основному пов’язана з роботою на присадибних ділянках і доглядом за домашніми тваринами, то місто «своїм» дітям пропонує більш різноманітні види робіт, які у більшості випадків небезпечні для здоров’я і життя. Найбільш поширеною формою зайнятості міських дітей стала робота по найму, скажімо, у підприємців, діяльність яких пов’язана з торгівлею та наданням послуг. Причому діти, як правило, недостатньо ознайомлені з порядком та правилами працевлаштування, про це свідчить той факт, що у більшості випадків умови роботи і оплати праці встановлюються за усною домовленістю між дітьми і роботодавцем.
Також існує значна частина дітей, які працюють колективно, і «самозайнятих». За окремими експертними оцінками і спостереженнями, серед працюючих дітей молодших 13 років — більшість втягнута у небезпечні і небажані форми праці, такі, як сексуальні послуги, торгівля наркотиками, жебрацтво та крадіжки. Сюди можна додати і такі «нешкідливі» форми зайнятості, як миття машин, перепродаж речей, збір і реалізація металолому. Причому початок трудової діяльності дітей, які опиняються у притулку, починається з 5 років. Зі слів працівників притулків для неповнолітніх, діти, які потрапляють до них — вихідці з неблагополучних, асоціальних сімей, батьки яких не забезпечують їх життя і нормальні умови розвитку. Діти, які виховуються у таких сім’ях, повинні самостійно турбуватися про себе і вимушені заробляти на найнеобхідніше — дах над головою, одяг, їжу. Неважко здогадатися, що таких батьків найменше непокоїть, яким чином їх дитина заробляє на життя.
Працівники притулків переконані, посилаючись на власний досвід, що жебрацтво, крадіжки, проституція деформує моральні погляди дітей, негативно позначається на їх психічному розвитку, викликає деградацію, «занедбаність» і негативно позначається на фізичному стані дитини та її здоров’ї. Діти «вулиці» стикаються із не найкращими зразками людського життя, поведінки, з ненормативною лексикою, грубістю, неповагою, приниженням. Однак практично ніхто з опитаних дітей не усвідомлює шкідливого впливу такої роботи на психіку. Діти, які працюють у барах, фотомоделями, надають «секс-послуги», не вважають свою роботу шкідливою.
Це цілком закономірний результат, оскільки діти у такому віці не здатні аналізувати вплив роботи на психічний розвиток. Але, на жаль, ніхто з опитуваних батьків не ненаголосив на негативному вплив роботи на психіку дитини. Батьки вважають, що діти працюють з метою отримання грошей на кишенькові витрати, і нічого поганого у цьому немає. Однак чверть дітей, які працюють за гроші, ініціаторами своєї праці називають батьків. Якщо врахувати, що робота більшості має фізичний характер (тільки, одиниці заробляють гроші завдяки своїм інтелектуальним здібностям), і вони не можуть відмовитися від заробітку грошей навіть у випадках, коли самопочуття не дозволяє їм працювати, то очевидно, що для таких дітей зароблені гроші не є способом задоволення яких- небудь дитячих примх, а швидше необхідною умовою існування. Така робота, як правило, є альтернативою освіті, третина працюючих дітей нехтує навчанням заради грошей. До того ж, дуже часто їх обов’язки пов’язані з ризиком для здоров’я (заправляння машин, нічний час роботи та ін.) і вимагають дотримання хоч би елементарних правил безпеки, що відбувається далеко не завжди.
Описуючи свої умови праці, кожна п’ята дитина зазначила, що мерзне і простуджується. Майже чверть дуже втомлюється і відчуває бажання відпочити, 4 відсотки відзначили, що їм необхідно вживати алкоголь як тонізуючий напій. Найбільш шкідливі умови праці, на думку дітей, у тих, хто миє машини, працює на торгівельних точках реалізаторами, прибиральниками, вантажниками, приймає склотару. Скажімо, до миття машин залучаються переважно підлітки 13-17 років, які працюють на вулиці у будь-яку погоду, 6-7 днів у тиждень, по 5-7 годин на день. Оплата становить в одних випадках до 100 гривень за місяць, у інших — до 20 гривень.
Існує думка, що необхідно створювати робочі місця для дітей з прийнятними умовами праці, оскільки, за визначенням МОП, праця, яка сприяє розвитку дитини як особистості, і не шкодить здоров’ю — заслуговує на підтримку. Але чи реально в Україні з досить високим рівнем безробіття створювати такі робочі місця? Чи не стане таке вирішення проблеми низько оплачуваною «легалізованою» експлуатацією дитячої робочої сили? Ці питання залишаються відкритими на сьогоднішній день.
Спроби вирішення проблеми викорінювання дитячої праці в Україні вже зроблено. Зокрема, Україна ратифікувала 182 Конвенцію МОП «Про найгірші форми дитячої праці» та увійшла до перших чотирьох десятків країн, що приєдналися до цієї конвенції.
