У результаті першим пакетом було обрано нове керівництво — спікер Іван Плющ (НДП), перший віце-спікер Віктор Медведчук (СДПУ(о)), віце- спікер Степан Гавриш («Відродження регіонів»). Другим пакетом було затверджено керівників парламентських комітетів. Так завершився мирний «парламентський» переворот.
Друге «сходження» на український політичний Олімп Івана Плюща, який виступав у номінації «спікер» у 1990—1994 роках, свідчить про те, що для багатьох вітчизняних політиків дуже важко назавжди піти з великої політики. Це підтверджує повторне повернення в неї Олександра Ткаченка та Леоніда Кравчука. В цьому ж контексті, мабуть, можна розцінювати й повернення Плюща. Питання, правда, в тому, чи стало воно для нього дійсно поверненням? Швидше правильніше буде сказати, що він з'явився на світло з тіні. Мабуть, для такого амбіційного політика, як Іван Плющ, просто піти в тінь було практично неможливо. Після закінчення терміну своїх повноважень спікера 1994 року, новообраний спікер багато разів встиг «засвітитися» в команді Леоніда Кучми. Він брав участь у багатьох пропрезидентських структурах, у тому числі, як один із співголовуючих «Злагоди», й показав себе за ці роки як виключно відданий прихильник Президента. Тому І. Плющ не просто скористався тим шансом, який йому випав, але й доклав немало зусиль для того, щоб «друге пришестя» стало можливим у принципі.
Звісно, й Верховна Рада, й Іван Плющ дуже відрізняються від тих, якими вони були 1994 року. На своїй прес-конференції після обрання новий спікер сказав, що сьогодні ситуація в парламенті дуже сильно відрізняється від часів п'ятирічної давності. Питання в тому, наскільки змінився сам Плющ. Найближчим часом буде можливість спробувати осягнути це питання. Якщо ж робити висновки за підсумками сьогоднішнього засідання, то єдине, що можна зазначити — збереження ним навичок керування парламентом. Щоправда, після жорсткості Віктора Медведчука, він виглядав як «м'якший спікер».
Показово, що першим «від усієї душі» поспішив поздоровити Івана Плюща Леонід Кравчук. Тим часом, саме Плющ «скоротив» першому президентові термін перебування при владі. Навіть більше, рік тому Плющ ще дуже критично висловлювався про СДПУ(о) та її лідерів: «Це ви називаєте її СДПУ(о), а я — СДПУ(нуль). Хто тут з ким об'єднався? Раніше я знав СДПУ Ю.Буздугана, пізніше — СДПУ(о) Онопенка. І не знав соціал-демократів Л.Кравчука, Г.Суркіса і В.Медведчука. Вони увійшли в цю партію, всіх порозсовували, а самі залишилися, та й об'єдналися собі». Видно, Плющ за цей рік непогано пізнав своїх нинішніх колег — перший його сердечно вітає, а останній — сидить із ним у парламенті за одним столом.
Обрання Плюща, Медведчука і Гавриша в керівництво ВР означає, що оформлення першої стадії «буржуазної» (або по вираженню В. Медведчука «оксамитовою») парламентської революції закінчено. Правда, залишилося досить багато незадоволених, чиї інтереси не були в достатній мірі враховані при розподілі посад. Проте до керівництва в парламенті прийшли представники великих фінансово-політичних груп. Вони формально отримали владу, правда не прямо, а, швидше, опосредованно.
Отже, сьогодні в Україні наявна унікальна ситуація: Президент, який оголосив про проведення реформ у суспільстві, «Кабінет реформаторів» і парламент, який очолюють представники пропрезидентської більшості. Вочевидь, що тепер усю відповідальність за становище в країні нестимуть на собі пропрезидентські сили. Внаслiдок небаченого консенсусу надалі вже важко буде шукати винних, які саботують реформи. Політична система з двополюсної (праві пропрезидентські сили і, як протидія їм, ліва опозиція) практично перетворилася на однополюсну. Тепер усю відповідальність за хід реформ доведеться нести Президенту і його прибічникам. Чи готові вони до цього?
