Останнім часом урядові структури України (Держкомітет у справах релігій, Адміністрація Президента, члени Кабiнету Міністрів) виявляють деяку активність, спрямовану на підтримку руху за створення єдиної помісної церкви України. Йдеться про спроби залікувати розкол православ’я за допомогою двох «матерів-церков» — Російської та Константинопольської. Так, нещодавно делегація УАПЦ на чолі з її предстоятелем митрополитом Мефодієм (Кудряковим) черговий раз зустрілася з представниками Константинопольського патріархату. Обговорювалися проблеми визнання українських неканонічних церков, зокрема, визнання дійсності хіротоній її єпископів. Можна передбачити, що йде підготовка до чергових переговорів між двома патріархатами і представниками УАПЦ і УПЦ КП, переговорів, які повинні відбутися у травні 2002 р.
На жаль, подробиці останньої зустрічі української та константинопольської сторін невідомі. Справа у тому, що дії і стратегія уряду не є прозорими не тільки для широкої публіки, але також для самих об’єктів цієї діяльності — православних церков. Деякі скупі відомості можна отримати тільки з коротких декларативних заяв міністрів, особливо тих, які балотуються в депутати (зокрема, прем’єр-міністр України Анатолій Кінах заявив, що в Україні буде створена «Об’єднана церква»). Складається також враження, що краще за всіх обізнані журналісти саме тієї церкви, яка гарячково чинить опір усім і будь-яким спробам об’єднання — УПЦ МП. Напевно, десь крутиться ще одна касета.
За багатьма ознаками, урядовий план складається з декількох кроків, а саме — отримання з рук Москви автономії УПЦ МП (за підтримки адміністрації президента Росії і самого Путіна); приєднання до неї всіх тих православних єпископів УАПЦ та УПЦ КП, які прагнуть до канонічності, і формування таким чином єдиної церкви України. А на останньому етапі єдина церква отримує автокефалію з рук Москви і за сприяння Константинопольського патріархату. Непрямих доказів існування такого плану є багато. Наприклад, «Церковный вестник» РПЦ (грудень 2001 року) повідомляє, що «у Києві розраховують на допомогу Москви» і що «офіційний Київ хотів би залучити Володимира Путіна до вирішення церковної проблеми» — надання УПЦ автокефалії.
При всій повазі до намірів і винахідливості авторів такого гіпотетичного проекту, він не здається більш реальним, ніж усі попередні зусилля у цьому напрямі. З однієї очевидної причини — Московська патріархія, принаймні у своєму сучасному складі, ніколи на нього не піде. Як справедливо пише Інтернет-журнал «Единое отечество», «крім стратегічного завдання збереження єдності і цілісності Російської Православної Церкви, у Московського Патріархату є ще одна вагома причина не погоджуватися з планом автономії в Україні. ...Реалізація ідеї «єдиної помісної церкви» в Україні позбавить Росію одного з її головних геополітичних аргументів — провідної ролі у православному світі. «Українська Помісна Церква» за кількістю приходів буде рівна Російській Православній Церкві і Московський Патріархат втратить статус найбільшого у світі православного духовного і політичного центру».
Можна ще додати, що згадану обставину дуже добре розуміє також політичний істеблішмент Росії. Там, безумовно, цінують цементуючу імперську силу РПЦ і розуміють усі переваги мати в Україні такий впливовий «свій» орган, як УПЦ МП. Навіщо їм рубати гілку, на якій сидять?
