Днями Президент України Віктор Ющенко заявив, що 65% українців підтримують перегляд приватизації. З цим, проте, можна посперечатися, оскільки досі в громадській думці остаточно не вкорениться, судячи з даного соцдослідження, визнання права на існування великого капіталу. Досі більшість українців вважає, що потрібно «експропріювати експропріаторів».
Не в останню чергу це переконання було сформоване «завдяки» скандалам навколо приватизації: держава, популярно пояснивши, що вона не завжди була законною, не розповіла людям, що ж тепер із цим потрібно робити.
Загалом, назвати приватизаційні процеси, які пройшли в країні за час незалежності, абсолютно законними дійсно складно. Після розвалу Союзу власність ділилася між людьми, близькими до партійної еліти, і ні про які прозорі конкурси і, тим більше, адекватні виплати до бюджету, навіть не йшлося. Як зазначив учора на круглому столі «Ревізія та легітимація приватизації в Україні: подальша доля найбільших підприємств країни» в Інституті національних стратегій його засновник Станіслав Бєлковський, підприємства передавалися з рук у руки, від власника, що став неугодним владі, до власника, толерантного до неї.
Щось схоже відбувається й зараз. Щоправда, нинi бізнесмени вже не прагнуть вичавити підприємства за максимумом, почавши вкладати у виробництво гроші. Але, оскільки уряд не міг піти на повернення приватизованого в держвласність, так чи інакше доводиться шукати методи визнання приватної власності легітимною.
Першим результатом пошуку стала реприватизація. Однак бурхливі протести бізнес- кіл і грунтовно попсований економічний клімат змусили відмовитися від цього, милого серцю лівих політиків, методу, попередньо, щоправда, перепродавши «Кріворіжсталь». Що залишається на заміну? Бєлковський як єдину альтернативу пропонує доплати, вираховувати розмір яких варто, базуючись на виручці підприємства в рік приватизації. Щоправда, цей метод викликає заперечення в експертному середовищі. Як зазначає колишній радник Кабміну Віктор Лисицький, потрібно враховувати, що коли підприємства приватизувалися за безцінь, багато які з них були в жахливому стані. Тому, на його думку, варто віддати належне сміливості підприємців і не ставити на переоцінку підприємства, які нормально працюють. Інший аргумент проти доплат висуває лектор Міжнародного Соломонового університету Олександр Розенфельд, який закликає пригадати: коли підприємства продавалися, було набагато бiльше ризикiв, що істотно знижувало ціну. І з урахуванням усього цього ціна купівлі багатьох підприємств виглядатиме більш адекватною. Хоча, варто зазначити, це стосується лише приватизації перших п'яти-шести років незалежності. Метод Розенфельда — переглянути розміри пакетів акцій. Провести додаткову емісію, зменшити частку власників, а решту — продати. Але чи погодяться власники втрачати контроль над поки що своїми підприємствами?
Може, й не погодяться, тим більше, що захисників у них більше, ніж достатньо. Вітчизняний бізнес у цьому питанні намагається відстояти й директор соціальної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. Він нагадав, що іноземні компанії стали заходити на наш ринок лише зараз, а у вітчизняних бізнесменів тоді просто не було грошей заплатити сповна. Тут можна, щоправда, зазначити: не було грошей — не треба було купувати, однак більшість експертів вважає, що Україна просто була змушена створювати великий вітчизняний капітал, а тому приватизувалося все і в повному безладі.
За словами Небоженка, в Україні капіталізм почнеться лише тоді, коли Ахметов та Пінчук отримають назад свої гроші за «Криворіжсталь». Можливо, звичайно, і почнеться, але, як зазначає завідувач відділу економічних і соціальних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жалило, інвестиційний клімат псує не лише приватизація, але й навіть розмови про легітимність приватизованих підприємств. На його думку, зараз потрібно спробувати забути всі міркування про законність і незаконність приватизації і налагоджувати життя на місці — переглянути ряд відверто незаконно приватизованих об'єктів, давши іншим спокій. Його підтримує глава правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. За його словами, глобальні доплати призведуть до тієї ж ситуації, яка виникла після продажу «Криворіжсталі», — ніхто не знає, що робити з грошима. Те ж буде з грошима від доплат. Чіткої програми немає і за подальшою приватизацією. Вже було заявлено про майбутній продаж «Укртелекому» та «Укрнафти». Два підприємства-монополісти на стратегічних ринках явно дадуть багато грошей. Та це, можливо, поверне державу в літо нинішнього року, коли було багато заяв про провідну роль держави на ринку як засіб запобігання кризі.
