Колись одна цариця написала на пам’ятнику попередникові: «Першому — друга». Нинішній український прем’єр-міністр Юлія Тимошенко по праву може присвоїти собі титул «перша». Тому що вона — перша жінка в Україні, яка стала на чолі уряду. Вона також першою з жінок двічі очолила український Кабмін. Можна ще багато чого перераховувати з того, що зроблено нею вперше як жінкою. Але, гадаю, за це нас засудять прихильники гендерної рівності. Тому для балансу нагадаємо їм також, що Тимошенко колись, на самому початку тисячоліття, називали ще й єдиним «чоловіком» в українському уряді, й саме ця характеристика (плюс здібності геніального піарника) багато в чому забезпечили Юлії Володимирівні подальше зростання й подальші успіхи. А ще один журналіст якось назвав її жінкою в пісках, прозоро натякаючи на те, як важко їй просуватися вперед, долаючи жорсткий опір, зокрема й з боку чоловіків, які завжди вважали політику, а також і економіку своєю вотчиною. Але вона, схоже, зупинятися не збирається...
Учора уряд Тимошенко підбив підсумки своїх перших ста днів, і паралельно це робили також усілякі політологи й мільйони громадян, які слухали їх. Про що вважала за потрібне сказати при цьому сама прем’єр? Як досвідчений політичний боєць вона добре знає, що найкраща оборона — це наступ, і тому з перших же слів кинулася в атаку й заявила про загрози її уряду й самій демократичній коаліції. Вона розповіла колегам про розмови, що ведуться про переформатування коаліції під соусом про об’єднання Сходу й Заходу. «Такі розмови не просто ведуться, а щодня здійснюються кроки для дискредитації уряду, для дискредитації демократичної коаліції, для створення певних імплементованих груп у демократичну коаліцію, які намагаються її руйнувати, — сказала прем’єр і запропонувала: — Краще позбутися цих імплементованих політиків і певних груп, ніж руйнувати те, про що ми мріяли стільки десятиліть в Україні».
Далі вона піддала критиці український парламент, який досі не затвердив програму діяльності уряду: «На жаль, сьогодні деякі органи влади живуть інтригами, а не прагнуть принести суспільству результат». При цьому Тимошенко підкреслила, що, незважаючи на відсутність затвердженої програми, уряд виконує її проект: «Може так статися, що ми її виконаємо до того, як Верховна Рада спроможеться її ухвалити». Прем’єр навіть стверджувала, що за перші 100 днів своєї роботи уряд «не тільки досяг результатів, а й заклав підмурівок для всіх демократичних перетворень».
Що й казати, гіпербола завжди була й залишається зброєю політиків. А їхнім недоліком — із найдавніших часів і до наших днів — є цілковита відсутність гена самокритики. Усі розуміли, що найвразливішим її місцем сьогодні є цінова ситуація в країні. Але мало хто чекав резонансної заяви про те, що уряд за півроку подолає зростання інфляції, забезпечивши за підсумками року її розмір у рамках однозначного показника, запланованого в держбюджеті на 2008 рік. «Я хочу ще раз заявити, що за півроку наш уряд із ганебним явищем, яке називається інфляцією, впорається, — стверджує Тимошенко й прогнозує: — Думаю, найближчими місяцями ми зробимо прогрес у головних 32 позиціях, які споживають люди». Цей сильний хід уже сам по собі може сприяти боротьбі з інфляцією, але, гадаю, головні надії в цьому питанні в прем’єра на макроекономічні механізми й важелі, що перебувають у руках Нацбанку, а також на адміністративні методи з обмеження рентабельності й торгових надбавок. Питання в тому, чи не заволає зрештою через ці заходи бізнес, який можуть посадити на голодний фінансовий пайок.
І взагалі, головна сьогодні проблема прем’єра полягає в самовизначенні. Їй треба врешті зрозуміти, хто ж вона така — чистий і вічний політик, мета якого — влада й більше нічого, чи державний діяч, для якого національні інтереси все ж такі вищі за власні владні амбіції. Якщо буде зроблено правильний вибір, тоді Тимошенко вже ніхто не втримає. Якщо ж, як показали перші її сто днів, політична складова переважатиме, відводячи економіці, невідкладним реформам і інноваційній складовій другорядну роль, то можливі різні варіанти, зокрема не тільки й відставку, терміни якої вже озвучують близькі до іншої гілки влади політологи. А небезпечніше — розчарування її виборців. «Імплементована» внутрішньокоаліційна опозиція також, як то кажуть, не ликом шита й має в своїх лавах яскравих і мислячих лідерів. Тимошенко варто це враховувати й не розкидатися принизливими ярликами.
Ми попросили експертів «Дня» оцінити ефективність роботи уряду за перші сто днів.
КОМЕНТАРІ
Олексій ГАРАНЬ, доктор історичних наук, професор кафедри політології, науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА:
— Насамперед хочеться зауважити, що ми дуже часто говоримо про те, що це уряд пані Тимошенко, незважаючи на те, що насправді це коаліційний Кабінет Міністрів, що спирається на відповідну угоду й у якому партнерами соратників Тимошенко є представники пропрезидентської політичної сили.
Працювати уряду в умовах блокування парламенту, в умовах прямої й непрямої протидії, зокрема, з боку структур, які мали б вважатися партнерами, дуже складно. Проте я думаю, що Тимошенко вдалося зберегти політичну ініціативу, зокрема, реалізацію або спробу реалізації резонансних виборчих обіцянок. Йдеться про усунення газового посередника, дострокові вибори столичного мера, виплату тисячі гривень за знеціненими заощадженнями «Ощадбанку». Що стосується плюсів діяльності коаліційного уряду, варто також зазначити, що щоденні надходження на митниці зросли на 80%, збільшилися обсяги повернення ПДВ підприємствам, а в цілому прибуткова частина держбюджету збільшилася на 37%. Запроваджується незалежне зовнішнє оцінювання в школі, що має стати чинником подолання корупції. Що ж до проблем, прорахунків Кабінету Міністрів, то опоненти передусім говорять про те, що не скасовано призов до армії. Хоча тут якраз прихильники Тимошенко кажуть, що фінальне рішення було в руках Верховного головнокомандувача. Серйозною залишається кадрова проблема, оскільки наразі уряду так і не вдалося призначити нових керівників Фонду держмайна, Антимонопольного комітету, а також віце-прем’єра з питань ТЕК.
На мій погляд, наближення президентських виборів ускладнює проведення непопулярних, але необхідних країні реформ, оскільки ці реформи у світлі майбутньої виборчої кампанії не вигідні ні для коаліції, ні для опозиції. Ілюстрацією цього може бути дискусія, як соціальні виплати стимулюють інфляцію, яку, тим часом, уряд Тимошенко успадкував від своїх попередників. Я впевнений, що в антиінфляційних заходах має бути єдність дій уряду, Президента, Національного банку України. Інакше виникає парадоксальне явище, коли уряд звинувачують у заохоченні інфляції і водночас і опозиція, і Секретаріат Президента, вимагають від уряду збільшення соціальних виплат.
У зовнішній політиці Тимошенко показала, що вона сприймається й на Заході, й на Сході як серйозний переговорник. Стосовно ПДЧ і СОТ прем’єр Тимошенко діяла в одному напрямку з Президентом. Однак зараз створюється загроза того, що Партія регіонів скористається питанням ратифікації угоди щодо СОТ для спроби дискредитації уряду, звинувативши його в тому, що, мовляв, Кабінет Міністрів не розробляє програму адаптаційних заходів. Тому, на мій погляд, зараз важливим тестом для коаліції є ратифікація угод щодо СОТ. Причому це питання принципової важливості й для Президента, для якого вступ до Світової організації торгівлі є одним з головних зовнішньополітичних орієнтирів і досягнень. І в цьому позиції Президента й прем’єра збігаються.
Валерій ПУСТОВОЙТЕНКО , прем’єр- міністр 1997—1999 рр.:
— Оскільки я працював прем’єр-міністром України, добре знаю і структуру, й систему роботи уряду, то не вірю ні в які «100 днів». За такий короткий термін дуже важко давати серйозну оцінку результатів роботи. За цей час можна створити лише систему роботи, провести кадрові призначення.
На жаль, поки на передній план виходить ціла низка негативних моментів. Уряду абсолютне не має стратегічного бачення економічного розвитку України. Уся робота сконцентрувалася на бійці між Секретаріатом Президента, Кабінетом Міністрів і Верховною Радою, які жодним чином не демонструють свого прагнення конструктивної роботи. Схоже, що всі готуються до майбутніх виборів Президента країни й намагаються відштовхнути один одного з вигідніших позицій.
Юлія Тимошенко вкотре підтвердила свій талант «кризового менеджера»: поки питання з постачанням газу з Росії не було доведене до кризи, воно не зрушить з мертвої точки. Тепер Президент Ющенко заявляє, що Україна за цей рік винна за газ $2 млрд. — такого попередні прем’єри не могли побачити навіть у страшному сні. За рахунок чого доведеться віддавати борги — звісно, за рахунок бюджетних коштів. А це обов’язково негативно позначиться на вирішенні багатьох соціальних питань, хоча нинішній уряд і називає їх своїми головними «орієнтирами».
У таких умовах Кабінету Міністрів слід зосередити зусилля на енергетичній безпеці держави, на будівництві нових шахт і реконструкції теплових електростанцій. Треба більше уваги звертати на зміцнення продовольчого ринку, ціни на ньому сьогодні просто зашкалюють. А якими вони стануть після нового врожаю, з огляду на нинішні ціни на паливо! З інших стратегічних питань акцент слід зробити й на реформі ЖКГ, будівництві житла, зокрема, соціального — на це питання уряд також абсолютно не зважає! Серед криз 100 днів роботи нинішнього уряду й ситуація з достроковими виборами київського мера, до яких Тимошенко доклала чимало зусиль. Їх можна називати «політичною доцільністю», але, по суті, вони — це пряме порушення закону. Так, у киян може бути чимало запитань до Черновецького, стиль його роботи влаштовує далеко не всіх, мене в тому числі. Але втручатися так безцеремонно в питання місцевого самоврядування! Тим паче, що кияни так і не знають, за що звільняють нинішнього мера: якщо були порушення, має бути рішення суду, ці питання потребують гласності. Адже завтра почнуть чинити інші беззаконня, й вони теж отримуватимуть «верховне благословення». Хотілося б побажати уряду більше займатися економікою. Нехай стартують на президентські вибори з конкретною роботою, а не зі скандалами.
Євген МАРЧУК , прем’єр-міністр 1995— 1996 рр.:
— Я вважаю, що в сучасній політичній і економічній ситуації за 100 днів роботи дуже складно досягти якихось конкретних результатів. Однак якщо говорити про політичну сферу, то тут треба визнати, що в Юлії Володимирівни дійсно багато перемог. Насамперед слід відзначити ключову, щоправда ще доурядову, перемогу — вона добилася проведення дострокових парламентських виборів і виграла їх, удруге, зайнявши посаду прем’єр-міністра.
Зайнявши посаду голови уряду, Юлія Тимошенко докладає багато зусиль, спрямованих на виконання найбільш резонансних виборчих обіцянок. Йдеться, зокрема, про повернення внесків «Ощадбанку», врегулювання з Росією ціни на газ, усунення посередників (це ще не остаточна перемога, але ж), досягнення успіху щодо київського міського голови, а саме ухвалення Верховною Радою Постанови про проведення дострокових виборів.
Якщо вірити соціологічним службам, то рейтинг Юлії Володимирівни зростає, й уже перевищив рейтинг Януковича. Я думаю, що тут великою мірою їй допоміг Секретаріат Президента своєю незграбною критикою, випадами й осаджуваннями. Особливо це виділяється на тлі мовчазної поведінки Секретаріату за прем’єрства Януковича. Значною мірою критика Секретаріату, на мій погляд, була об’єктивною, однак в очах громадськості це виглядало так, що Секретаріат постійно заважає працювати нинішньому прем’єру. Крім того, зі сторони виглядало так, що Секретаріат Президента об’єднався з Росією (хоча, по суті, це не так), ставши союзниками в протидії прем’єру.
Що стосується проблем. На мій погляд, одна з ключових проблем Юлії Володимирівни, яка дуже швидко дасться взнаки, сьогодні полягає в тому, що уряд виявився не готовим до стрімкого підвищення цін на нафту, хоча всі прогнози про це свідчили. Зрозуміло, що це спричинить ціновий ланцюг. Хоча задля об’єктивності слід зазначити, що причина ситуації, що склалася на ціновому ринку, лежить не в діяльності уряду. З одного боку, це відомі світові тенденції, з другого — це інерція від 17% інфляції, які дісталися в спадок Юлії Тимошенко. Звісна річ, за три місяці ситуацію з інфляцією та зростанням цін неможливо було змінити радикальним чином. Однак усе виглядає так, що уряд, крім виправдань, що, мовляв, причини цього явища лежать за межами діяльності Кабінету Міністрів, практично нічого не робить. Принаймні суспільство на сьогоднішній день не знає, яких антиінфляційних заходів, якщо не розпочав уряд, то, щонайменше, планує вжити. Це перше. Друге. Я думаю, що незабаром парламент ратифікує договір щодо СОТ. Однак треба не забувати, що крім плюсів це спричиняє, а особливо на першому етапі, дуже серйозні проблеми для вітчизняного виробника. І хоча це начебто не завтра настане, але слід враховувати, що всі мінуси одразу виявлять себе на людському рівні. Коли ми відкриємо свій ринок для світових виробників, не треба бути великим знавцем цієї проблеми, щоб зрозуміти: на ринку з’явиться безліч товарів, які створюватимуть колосальну конкуренцію вітчизняним виробникам. І питається: що, знову в аварійному порядку вся виконавча влада доганятиме цю проблему? А принаймні сьогодні не видно й не чути, щоб урядом велася підготовка в цьому напрямку.
Навіть зі згаданих двох моментів на поверхню випливає ключова проблема, що полягає в стратегічній діяльності нинішнього уряду. Політична боротьба диктує тактичні проблеми, що спалюють багато нервів, часу, енергії й просто нормального життя в усіх високих урядових чиновників. Однак це не означає, що питаннями стратегії не треба займатися. І після цього виникає дуже й дуже небезпечне питання до Тимошенко, яке може з’явитися не лише в головах її опонентів і конкурентів: «якщо уряд не займається стратегією, отже, він не розраховує на тривалий прем’єрський період?».
Як я оцінюю зовнішньополітичну діяльність прем’єр-міністра? Виключно позитивно. Насамперед слід сказати, що вона робила хороші жести, а в деяких випадках грала на випередження президентських структур. Я говорю в цьому випадку не з експертної точки зору, а з того, як це виглядає зі сторони. Це важливий момент. Росія? Президенти домовилися, а Юлія Володимирівна газові домовленості провела так, як вона планувала. Брюссель? Тут теж слід віддати їй належне, оскільки вона, не будучи, скажімо так, активним євроатлантистом, підписувала й так званий лист трьох, і лист двох. У багатьох випадках і в цьому напрямку команда прем’єра виглядала динамічніше порівняно з президентською. Щоправда, тут слід нагадати, що зовнішньополітичну діяльність курирує Президент. Однак при формуванні громадської думки цей факт не грає ролі. Загалом, щодо ефективності в зовнішньополітичному напрямку в сенсі конкретних кроків Юлії Володимирівни, я б їй поставив п’ятірку. Але, знов-таки, підкреслю, що я коментував ситуацію не як експерт, а з точки зору того, як ті чи інші події сприймаються в суспільній свідомості.
Якщо взяти за основу відрізок часу в 100 днів, то Юлія Тимошенко в багатьох напрямках і діях випереджає команду Президента. І як політик вона тут працює правильно. Однак, не приділяючи достатньої уваги стратегічним питанням, запізнюючись з реакцією на гострі економічні проблеми, Юлія Володимирівна, запускає дуже важку торпеду під свій корабель, який може серйозно рвонути.
Вадим КАРАСЬОВ , директор інституту глобальних стратегій:
— Ці 100 днів не принесли стабільності Україні. Юлія Тимошенко виграла за ці 100 днів якусь частку, шматочки влади, але програла цілу економіку. Бо в економці є тривожні тенденції: інфляція, ревальвація, ситуація з промисловим виробництвом, зростання цін. Ціни просто вийшли з-під контролю уряду, незважаючи навіть на урядові заяви про пакет антиінфляційних заходів. Але поки що цього пакету ми не бачимо. Можливо, останні ревальваційні дії, які спрямовані на те, щоб знизити грошову масу, стерилізувати її, можливо, є одним із показників антиінфляційного пакету. Однак я не думаю, що це той антиінфляційний пакет, який потрібний Україні.
Мене тривожить те, що я не бачу якихось системних дій в урядовій коаліції та уряді для того, щоб дійсно адаптуватися до нових економічних умов у країні та на світових ринках. Я не бачу, що уряд збирається робити, щоб відповісти на ці нові фінансово-економічні продовольчі, цінові виклики. Тим більше, що сама урядова коаліція така цікава. З одного боку, вона ніби є, а з іншого — її немає. І для проведення відповідних рішень Тимошенко спокійно обходиться без своїх партнерів.
Андрій ЄРМОЛАЄВ , президент Центру соціальних досліджень «Софія»:
— У середовищі експертів відбулася певна плутанина, бо за 100 днів не підводяться підсумки діяльності. 100 днів — це така політична традиція, пов’язана з можливістю новообраного президента чи уряду сформувати свої довгострокові програми, підготуватися до такої роботи. Зараз же існує три підходи: намагаються оцінити урядову декларацію, соціально-економічне становище, у якому працює уряд, та пробують оцінити підготовлені урядові рішення. На мій погляд, коректніше оцінювати саме останню позицію.
Як на мене, головна вада цього уряду в тому, що він займається «компанійщиною». Кожен місяць починається з однієї заявленої теми. Як підсумок, кожний місяць — це своєрідна така агітаційно-пропагандистська машина з вирішення якоїсь однієї локальної проблеми. Нагадаю, у січні — це була виплата по лінії «Ощадбанку», у лютому — газова війна, у березні ми всі були свідками війни за Київ. Я думаю, що квітень розпочнеться з боротьби за крісло Фонду держмайна, а травень плавно перейде у боротьбу за повноваження у контексті політичної реформи.
Усе б нічого, але цим, на жаль, займається увесь уряд, і за рахунок цього знято питання про підготовку системніших і продуманіших кроків. Я нагадаю, у кінці грудня-на початку січня уряд задекларував, що в контексті урядової програми буде підготовлено п’ять пріоритетів для кожного міністерства. Хтось згадає про це зараз?
Головна якісна характеристика діяльності Кабміну протягом 100 днів — несистемність, локальність і переважання політичної компанійщини. Я не вважаю досягненням соціальні виплати. Та ж ситуація складається і з газом. Ми маємо ту ж саму цифру 179,5 долара, той самий баланс. Але що втратили? Ми втратили можливість ексклюзивної ціни у 2009 році, бо буде світова ціна. А головне, що ми втратили перспективу співпраці з середньо-азійськими республіками. У контексті газової війни заявлено про два проекти, які призведуть до можливої втрати газу середньо- азійського походження. Зокрема, про будівництво нового газопроводу до Пакистану за участю американської компанії з Туркменістаном. А також збільшення газу по лінії азіоцентр на користь Росії. Можливо, головний фактор, за який можна похвалити уряд Тимошенко — намагання зав’язати діалог з бізнесом.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ: директор Українського інституту економічних досліджень і політичних консультацій:
— У цілому уряд працював непогано, зважаючи на ті умови, в яких він опинився. Сьогодні уряд повинен приділити увагу двом основним речам: інфляції та обережному перегляду бюджету на 2008 рік. Я побоююся, що перегляд бюджету принесе додатковий інфляційний тиск. Чесно кажучи, не радив би сьогодні займатися бюджетними питаннями у тих масштабах, в яких сьогодні пропонують. Далі, 100 днів завершуються — і хотілося б побачити якість стратегічні напрацювання, пов’язані із структурними та інституційними реформами.
Я вважаю, що уряд зміг прийняти бюджет, хоча цілком зрозуміло, що бюджет грунтувався на документах, розроблених попередниками. Уряд досить успішно збирає податки і податкові платежі. У цілому можна говорити про підготовку урядом програми з більш-менш зрозумілими напрямки його діяльності. Далі питання стоїть так: як діятиме парламент у відношенні до цієї програми. Я думаю, що зараз уряд працює над певними стратегічними документами. Наскільки мені відомо, вони стосуються пенсійної реформи. У принципі, уряд працює так, як би і мав працювати протягом перших 100 днів. У цьому сенсі не можна недооцінювати його роботу. Це багато в чому підготовчий період для наступного, потужного стрибка. Явних промахів не бачу.
Борис БЕСПАЛИЙ , народний депутат чотирьох скликань:
— Перша позиція. За 100 днів уряд виявив ті основні напрямки, які Тимошенко має намір рухати далі. Тобто є чіткість. Можна говорити добрий уряд чи поганий, але не можна сказати, що це «ніякий» уряд. У внутрішній політиці я б відзначив такі напрямки — це бажання виконувати свої передвиборні обіцянки. Це добре, і це говорить про те, що цей уряд має багато амбіцій.
Невдачі — це інфляція й інфляційні заходи. Але тут треба враховувати й зовнішні обставини, тобто падіння долара, падіння фондового ринку, подорожчання нафти. Усе це також працює на інфляцію.
Ще одна обставина, яка свідчить, що цей уряд з амбіціями і його лідер прагне йти далі — це те, що ресурси перерозподіляються на соціальні програми, те, що швидко доходить до людей.
Що стосується зовнішньої політики, то уряд віддав ініціативу Президенту, як це взагалі-то й належить за Конституцією, і спокійно підписується під його листами.
Щодо друзів і союзників. Головний друг Юлії Володимирівни — це населення, опоненти — це конкуренти. У нас перед президентськими виборами проходить неоголошений праймеріз між Тимошенко й Ющенко — хто буде улюбленим кандидатом помаранчевого електорату. Нікого в цьому звинувачувати не можна — це об’єктивна конкурентна позиція. І тут, звичайно, є почуття взаємних ревнощів. Але тут, на мій погляд, треба віддати належне уряду, тому що він конституційну сферу Президента — зовнішню політику — підтримує в усьому, в той час, як Банківська ревниво стежить за урядом. І немає такого відчуття, що це рука допомоги.
Втім, насправді, наразі головний ворог Тимошенко — це інфляція. Хто кого переможе: Юля інфляцію чи інфляція Юлю? Думаю, вони зіграють внічию. Інфляція розвиватиметься вказаними темпами, і в цьому сенсі Юлія Володимирівна її не переможе. Але й інфляція не переможе прем’єра в тому сенсі, що не переб’є до неї симпатії більшості електорату. Вона все одно була й залишається фаворитом. І я вважаю, що причина тут в тому, що всі бачать, що цей уряд явно штовхають під лікті з усіх боків. І не лише Янукович.
