Відкритий лист д. і. н. Д. Табачнику,
Міністрові освіти і науки, молоді
та спорту України
Дмитре Володимировичу!
Дозвольте звернутися з надзвичайно актуального питання.
Йдеться про життя, діяльність та пам’ять видатного державного діяча XIX століття Петра Олександровича Валуєва (1815—1890).
У сучасній Україні ім’я цього видатного державного діяча і чудової людини асоціюється виключно з так званим Валуєвським циркуляром (1863), відповідно до якого, нібито, гнобилася українська мова, яка тільки народжувалась.
Проте, як свідчить відоме російське прислів’я, собаки брешуть, а караван іде.
Так, у підручниках і пропагандистських книгах, написаних русофобами і ворогами російсько-української дружби, цитата з циркуляра Валуєва подана з повним спотворенням змісту:
«...ніякої особливої малоруської мови не було, немає й бути не може, і що говірка їхня, якою користується простий люд, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі; що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть набагато зрозуміліша, ніж так звана українська мова, яку нині вигадують для них деякі малороси і особливо поляки».
Проте кожен, хто попрацює над тим, щоб ознайомитися з оригіналом, побачить, що автори зловживають довірою читачів і штовхають їх на хибний шлях, розпалюючи ворожнечу між братськими народами. В оригіналі було так:
«...Навчання в усіх без винятку училищах ведеться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущене; саме питання про користь і можливість вживання в школах цього діалекту не лише не вирішене, а й навіть порушення цього питання сприйняте більшістю малоросіян з обуренням, що часто висловлюється в пресі. Вони (тобто обурені малоросіяни, а не уряд і не сам Валуєв! — Авт.) достатньо грунтовно доводять, що ніякої особливої малоруської мови не було, немає й бути не може...».
Впродовж тривалого часу Петро Олександрович працював на благо нашої з вами тоді ще єдиної Вітчизни — у тому числі на посаді міністра внутрішніх справ (1861—1868) і голови Комітету міністрів (1877—1881) (фактично, на посаді прем’єр-міністра).
Зокрема, він був одним із головних опонентів розхитування держави Російської під виглядом селянської реформи (1861), саме він є головним ідеологом земської (1864) і цензурної (1865) реформ. Завдяки цьому видатному державнику саме Порядок став ідеалом державного розвитку післяреформеної Російської імперії. Порядок — як антитеза анархії і неконтрольованій свободі, що особливо важливо для нинішньої української держави.
Також граф Валуєв був одним із тих, хто зближував Росію та Україну, хто ще в XIX столітті будував міст взаєморозуміння між нашими країнами і народами.
Вважаю, що графові Валуєву належить повернути його добре ім’я. Окрім того, в Україні пам’ять про цього видатного державного діяча має бути увічнена шляхом проведення низки пам’ятних акцій та заходів.
Для представників української гуманітарної науки (істориків, істориків культури, філологів) цікавим і привабливим зміг би стати щорічний науковий конгрес — Міжнародні Валуєвські читання (з обов’язковим виданням матеріалів читань). Для учених-гуманітаріїв необхідно також створити декілька дослідницьких грантів імені Валуєва. Можливо також встановлення іменних Валуєвських стипендій для українських студентів і аспірантів, чия діяльність пов’язана із загальноруським словом і словесністю.
Не менш важливим є заснування щорічної журналістської премії імені Петра Олександровича Валуєва, яка протягом декількох років могла б стати найбільш авторитетною винагородою для українських журналістів і успішно конкурувати (завдяки високим професійним вимогам та розміру грошової винагороди) з існуючими преміями ім. Івана Франка, а також «Журналіст року», «Золоте перо» та ін. Як відомо, граф Валуєв упродовж декількох десятиліть вів свій щоденник, який є цінним джерелом з історії дореволюційної Росії, в т.ч. з історії російського державного управління.
Доцільно також встановити в центрі Києва (на одній із центральних площ) невеликий пам’ятник або бюст Петру Олександровичу, а також назвати одну з вулиць української столиці його ім’ям (для цього можна перейменувати якусь вулицю, що нині носить ім’я одного з «героїв» «мазепинсько-петлюрівсько-бандерівського» циклу).
У свідомості української молоді постать Петра Олександровича Валуєва можна популяризувати завдяки тому факту, що він є далеким родичем Миколи Валуєва — відомого боксера сучасності, кумира російської молоді. Микола Валуєв — це ніби харизматичний аналог найвідоміших українських боксерів — братів Віталія і Володимира Кличків.
Сподіваюся, що славне ім’я видатного сина нашої з вами Вітчизни графа Валуєва посяде своє гідне місце в пантеоні великих людей Росії та України, і довгий час буде зразком державницького мислення і відданості Батьківщині.
