При всій зовнішній принадності вступу України до СОТ ця справа, яку активно просуває «нова» влада, має також серйозні ризики. Тим більше в умовах, коли наша країна прагне туди не лише, як говориться, на перекір усьому, але й, як за радянських часів, що вже забуваються, до встановленого «зверху» терміну, наприклад, до річниці інавгурації Президента. І Віктора Ющенка в цьому, звичайно, можна зрозуміти. Треба ж нарешті доповісти народу про досягнення (всі хвалебні висловлювання на адресу економічних досягнень уряду Юлії Тимошенко, що прозвучали 24 серпня, були дезавуйовані при його відставці), — інакше навіщо було все це й розпочинати...
Так що бути нам у СОТ неодмінно, якщо встигнемо, звичайно, підігнати під неї 35% необхідного законодавства, які залишилися. Президент Ющенко вважає, що цей процес уже на 65% завершено і цього достатньо, щоб незабаром отримати вхідний квиток. Тим більше, що консолідована тарифна пропозиція України та графік її специфічних зобов'язань (як повідомив Президент на зустрічі з обраними економічними журналістами) виконано майже повністю. Але ось народ іще чомусь не зовсім розібрався й у тому, що це за зобов'язання такі, й із якої, власне, нагоди така гонка. І чим більше він чує про блага, які на нього посипляться мало не на порозі такої жаданої організації, тим більше він задумується про свої можливі втрати (перша — це робочі місця, яких ми можемо не дорахуватися, коли відкриємо свої кордони).
Природно, Президент не може не відчувати, що між ним і його нацією в цьому питанні росте якась непрозора стіна. І його бажання дати народу за допомогою журналістів додаткову інформацію з перших рук можна лише вітати. Але чи була переконливою його відвертість?
Ющенко, як повідомляє його прес-служба, висловив упевненість, що членство України у СОТ істотно покращить добробут громадян і приведе до збільшення ВВП. Він нагадав, що це твердження є головним висновком експертів Інституту економічних досліджень і політичних консультацій. Цитуючи експертні оцінки, він підкреслив, що зі вступом України до цієї організації можна чекати щорічного зростання добробуту громадян на 3%, зростання ВВП на 1,9%. Іноземні інвестиції зростуть на 50%, експорт до ЄС — на 15%, експорт і прибутки від зовнішньоекономічної діяльності — на 10%. Відштовхуючись від цих принадних цифр, Президент підкреслив, що вступ України до СОТ — це «позиція, яка якісно міняє участь України у світовому ринку», і нагадав, що зараз СОТ, до якої входять 148 країн, охоплює 95% міжнародного товарообігу.
Напад президентського оптимізму стосовно СОТ пояснюється подвійним парламентським успіхом уряду у вівторок. Тоді було прийнято у першому читанні бюджет-2006 із парламентськими поправками (вони абсолютно не влаштовують уряд і рівно настільки ж парламент не приваблюють пропозиції уряду) та два тематичнi законопроекти.
Цими днями пробивав дорогу до СОТ і прем'єр-міністр України Юрій Єхануров. Спілкуючись із американськими політологами, він запевняв їх, що «Україна істотно просунулася в переговорному процесі iз США», що стосується підписання протоколу про доступ на ринки товарів і послуг. «У ході переговорів ми виконали всі основні раніше передбачені умови», — цитує прем'єра прес-служба. За словами глави уряду, Київ ухвалив закон, яким на 80% привів ставки митного збору у відповідність із нормами, обов'язковими при вступі до СОТ, і готовий до продовження переговорів із Вашингтоном щодо імпорту відомих «ніжок Буша» (а тим часом в Україні рідну «рябу» звинуватили в монополізмі). За словами прем'єра, Україна також сподівається знайти взаєморозуміння iз США стосовно поступового скасування експортного мита на лом чорних металів і заборони на лом кольорових металів (от уже зрадіють українські металурги!). Прем'єр сподівається, що підписання протоколу по СОТ із США буде хорошим сигналом для інших країн, із якими Україна ще продовжує вести переговори по СОТ, насамперед, із Австралією (вона вимагає дозволити їй завалити Україну тростинним цукром).
Чи добре бути оптимістом із приводу термінів вступу до СОТ? Відповідаючи на це запитання, президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жалило сказав «Дню», що в цій справі поспіх не дуже потрібний. Наприклад, Росія настирливо домагається від майбутніх партнерів по цій організації семирічного перехідного періоду. Але якби ми вступили до СОТ іще в 2002 році, то й у нас був би такий період відповідно до підписаних секторальних угод. А Росія проводить, за словами експерта, переговори, відстоюючи свої національні інтереси, спираючись при цьому на свою геополітичну вагомість. «Вони можуть сперечатися, а ми не можемо, а може, й не хочемо, — говорить Жалило. — Нам ніколи... Нам треба давати народу обіцянки».
