Як би багато слів не витрачалося на підведення підсумків візиту до Києва глави російського уряду Михайла Фрадкова, головним його підсумком, вочевидь, є $130, що означають нову (з 2007 року) ціну імпортного газу для України. Таку цифру можна було б тепер вивішувати як логотип українського уряду, який забезпечив країні, як і було обіцяно напередодні, не менше 55 мільярдів кубометрів газу за названою вище ціною (міністр транспорту й зв'язку Микола Рудьковський назвав це великою перемогою української сторони й української дипломатії, а прем'єр-міністр Віктор Янукович, не відволікаючись на славослів'я й не втрачаючи часу, доручив провести нараду з українськими товаровиробниками щодо мінімізації наслідків зростання ціни на газ).
Далеко не всі позитивно сприймають підсумки 24 жовтня. Але, сказати по правді, у спільному прес-релізі RosUkrEnergo й «УкрГаз-Енерго» все розписано досить чітко: «Формування ціни на газ, що поставляється, сторони здійснять на підставі економіки закупівель природного газу в країнах середньоазіатського регіону». Як відомо, Туркменістан, а також, вочевидь, Узбекистан і Казахстан, які рівняються до нього, раніше заявили, що продаватимуть свій газ не менш ніж по $100 за тисячу кубометрів. Решта в ціні для України, швидше за все, транспортування й прибутки газотрейдерів.
І все ж таки, як здається, коли в будинку є тепло, то гроші на його оплату знайдуться. Це підтверджує, зокрема, й прогноз Міжнародного валютного фонду, згідно з яким рівень інфляції в Україні в 2006 — 2007 роках буде близько 10%, що розцінюється експертами як задовільний показник. Разом із тим, на думку місії МВФ, в 2007 році збережуться істотні економічні ризики у зв'язку з можливим подальшим підвищенням ціни на імпортний природний газ. Того ж дня Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings підтвердило рейтинги України. Прогноз змінений зі «стабільного» на «позитивний».
Природно, що навіть цей невеликий і певною мірою суперечливий успіх уряду не може радувати конкуруючий центр влади — Секретаріат Президента. Заступник його керівника Олександр Чалий учора вирішив порушити питання про те, що «наші (українсько-російські. — Авт.) визначальні питання в газовому відношенні мають регулюватися міжурядовими протоколами. Сьогодні не зрозуміло, чи будуть підписані ці міжурядові протоколи», — сказав Чалий. Досвідчений дипломат, який сьогодні практично представляє у владі нового її фаворита — корпорацію ІСД, для якої нова газова ціна якщо й не критична, то принаймні й не є найкращим стимулом для інвестицій в основний капітал, безумовно, має підстави для критики, хоча напевно знає, які ціни тепер не лише в Європі, але й у таких країнах, як Білорусь і Молдова. А от лідер БЮТ Юлія Тимошенко просто ганьбить учасників переговорів і називає ціну на газ на 2007 рік «злочинною». Щоправда, вона все ж таки розуміє, що сьогодні стару ціну не повернути. «Українські інтереси грубо здали на початку 2006 року, коли підписали угоду з RosUkrEnergo й розірвали зв'язок між транзитом російського газу через Україну й отриманням Україною природного газу з Росії, — стверджує вона й, не називаючи імен, погрожує: — Той, хто це зробив, відповідатиме й перед народом України, й, вважаю, перед законом».
Несподіваний аргумент українським критикам газової ціни підкинули з Москви. Російський президент Володимир Путін зробив учора досить багатозначну заяву: «Росія не прагне ні до дострокового виведення свого флоту з Криму, договір до 2017 року, як ви знаєте. Росія готова вести переговори про продовження терміну перебування нашого флоту». «Росія в разі необхідності, в разі відповідного прохання з боку українського народу й українського керівництва гарантувала б хоча би єдине — невтручання у внутрішні українські справи, якщо в когось виникне така спокуса, то, запевняю вас, присутність Російського флоту не була б зайвою, — сказав Путін і додав: — Але це передусім вибір наших українських колег і друзів, наших українських братів». Проблема в тому, щоб визначити, наскільки щирі ці заяви.
