Чому сьогодні виховувати дітей у сім’ї стало складніше? Фахівці пояснюють це знеціненням ідеалів радянського часу, відсутністю загальних стратегій виховання дітей у сім’ї, недостатньою підготовкою молодих батьків до виконання своїх функцій. За даними Українського інституту соціальних досліджень, понад вісімдесят відсотків українців вважають матеріальні проблеми сім’ї головною перешкодою якісному вихованню дітей. Майже половині опитаних сімей заважає виховувати дітей брак вільного часу. Усвідомлюють недостатність своєї педагогічної підготовки лише в кожній третій сім’ї, а кожний п’ятий взагалі не розуміє всю значущість для дитини саме сімейного виховання. Взагалі, роль сім’ї в житті нашого суспільства багатьма недооцінюється. Можливо, саме тому в нас сьогодні так збільшилася кількість дітей, «викинутих» на вулицю, і виникло навіть таке поняття як «соціальні сироти» — діти, позбавлені батьківської турботи при живих батьках.
Як стверджує заступник директора Інституту психології імені Г. Костюка, кандидат педагогічних наук Сергій Болтiвець, сім’ї, в яких немає тісного спілкування дітей з бабусями й дідусями, дуже поступаються щодо своїх виховних можливостей, передачі досвіду попередніх поколінь тим, де таке спілкування зумовлене спільним проживанням трьох поколінь. Відомо, що родинні зв’язки сьогодні ослабляються, міняються стандарти поведінки, навіть сімейні цінності стали змінюватися протягом життя одного покоління. Знання ж, необхідні для виховання дітей, сьогодні молоді батьки на третину черпають з особистого досвіду своїх батьків, на 46% — із засобів масової інформації, а спеціальна педагогічна література займає тільки п’яту частину в загальному джерелі інформації про виховання дітей у сім’ї. Це заважає формуванню системного бачення виховного процесу і формуванню адекватних виховній ситуації дій. Адже понад сімдесят відсотків молодих сімей усвідомлюють нестачу своїх педагогічних знань! Чого ж їм усе-таки бракує? Досвіду старших поколінь, спеціальної літератури, хороших телепередач? За експертними оцінками, тільки половина молодих сімей демонструє високий і середній рівень готовності до виховання дітей.
В основному наглядом за дітьми та їхнім вихованням у нашому суспільстві займаються жінки. Це позначається і на рівні взаєморозуміння між поколіннями. Легко спілкуються зі своїми дочками й синами лише 16% батьків, тоді як серед матерів таких більше за половину. Однак матеріали Українського інституту соціальних досліджень свідчать ще й про те, що батькам властиво помилятися щодо міри своєї інформованості про дітей, проведення ними вільного часу, знання потреб дитини і збігу власних оцінок дійсності з дитячими. Найбільші розходження в оцінках дітей і батьків (особливо батьків) виявилися в непоінформованості старших про реальне використання «кишенькових» грошей дітьми, організації ними свого часу після школи, місцеперебування у вечірні години.
Які ж форми спільної діяльності найчастіше зустрічаються зараз у сім’ях? У сімдесяти двох випадках зі ста в нас люблять просто поговорити на різні теми, а от разом із дітьми займаються господарськими справами — в 60 сім’ях зі ста, разом гуляють — у шістдесяти. Книги разом читають далеко не в кожній другій сім’ї, така ж картина і щодо допомоги при виконанні уроків. Разом iз дітьми ходять у театри або подорожують близько третини сімей. Спільне ж захоплення батьки і діти розділяють тільки в кожній четвертій сім’ї.
Традиційно в українських сім’ях використовувався авторитарний тип стосунків батьків iз дітьми, що в багатьох сім’ях заведено й сьогодні. Тому підписана Україною Декларація про права дитини забезпечує багатьом дітям права лише на папері. У багатьох сім’ях ще не заведено прислухатися до голосу дитини і враховувати її думку в прийнятті рішень. З другого боку — діти все більше дізнаються про свої права й усе частіше намагаються про них заявляти. Беручи до уваги повну фізичну та економічну залежність дитини від волі своїх батьків, кожне нагадування дітьми «авторитарним» батькам про свої права веде до посилювання конфлікту між близькими людьми і робить дитину ще більш беззахисною перед суворою дійсністю. Механізм соціального інспектування неблагополучних сімей у нашій країні поки тільки розробляється, тоді як у розвинених країнах така служба охороняє права дитини і в рамках самої сім’ї. Громадська думка з приводу втручання в справи сім’ї також відрізняється від загальноприйнятої у нас в Україні. У багатьох європейських країнах кожний громадянин відчуває себе зобов’язаним охороняти права не тільки своїх, а й чужих дітей, навіть якщо захист потрібен від дій близьких дитині людей. Наприклад, у Німеччині будь- який сторонній може повідомити в спеціальну службу про погане ставлення до конкретних дітей. До речі, дітей до 15 років там заборонено залишати вдома без нагляду дорослих, і цього правила чітко дотримуються. Після занять у школі діти перебувають під наглядом вихователів поза школою в спеціальних установах.
У нас же в Україні за даними соціологічного дослідження з дорослішанням дітей відзначається зменшення уваги до них батьків. Діти стверджують, що в кожній десятій сім’ї, в якій виховуються 15-16-річні діти, ніколи не обговорюються спільно ні проблеми, ні новини, а в кожній третій — ніколи разом з дітьми не відпочивають. І це в тому віці, коли як ніколи потрібна підтримка й порада дорослої людини. Особисто мені не раз старшокласники говорили про те, що багато хто з них розуміння й підтримки набагато частіше шукає в улюбленого шкільного вчителя, ніж у своїх батьків. До речі, чим нижчий добробут сім’ї, тим менше батьків прагнуть до спілкування з шкільними вчителями. Хоча навіть серед заможних людей таке бажання виникає тільки у половини батьків школярів.
Цікавими є висновки соціологів щодо залежності поширення негативних явищ серед дітей від рівня сімейного виховання. До сімнадцяти років кожний другий спробував палити (65% — серед хлопчиків і 44% — серед дівчат). Щодня палять 16% шестикласників і майже шістдесят відсотків десятикласників. Пік «проби» першої сигарети припадає на 13 років, час підліткового самоствердження та відсторонення від контролю батьків. Найбільш значну роль у прилученні до паління відіграє рівень взаєморозуміння дітей і батьків. А от від вживання алкоголю найбільш захищеними виявилися діти з благополучних сімей з високим рівнем добробуту та добрим взаєморозумінням з рідними, де дитина живе з обома рідними батьками. Групу максимального ризику щодо вживання алкоголю становлять діти, яких виховує тільки один з батьків або один з батьків для дитини є нерідним. Цікаво, що прилучення до вживання наркотиків не залежить від матеріального добробуту сімей. Воно зачіпає як бідних, так і багатих у тому разі, якщо діти не знаходять достатнього розуміння в сімейному оточенні. До асоціальної поведінки ж схиляються ті, хто проживав у середовищі, яке не забезпечувало нормального фізичного та духовного розвитку. Було встановлено, що сім’ї навіть з невеликим матеріальним достатком висувають навчання та культурний рівень розвитку своїх дітей на перший план. У середньому ж сьогодні українська сім’я з дітьми витрачає на виховання дитини близько 2% своїх сумарних витрат.