Не знаю, кого й навіщо й надалі переконувати в тому, що в Україні все погано. Мало не щодня нам говорять про темні сторони нашої екзистенції, створюючи картину суцільних невдач, у великому та малому. Філософія катастрофізму запанувала серед наших «опініотворців» либонь ще з 1993 року.
Знайомство з людьми, які і в цих умовах щось таки роблять — для себе, своєї сім’ї, для фірми, до якої належать, переконує в необхідності мати позитивне мислення, культивувати в собі та в інших позитивне ставлення до життя. Тотальний негативізм — безперспективний і шкідливий.
Наш (ваш) регіон деперспективний? Це погано, але... Є можливість зайнятися нескладним бізнесом: відкрити міні-пекарню, закуповувати в селян і переробляти молоко, завести пасіку з кочуванням вуликів до медоносів і продавати мед у Прибалтику. Мало замовлень на товари й послуги? То постаратися бути найкращим виконавцем, товаровиробником, працюючи акуратно, докладно, прецизійно.
Це, як сказав би Станіслав Лем, «візія локальна».
Ми насправді мало що знаємо про настрої людей в країнах, що зазнали великих руйнацій і поразок, у тій же повоєнній Німеччині чи Японії. Є літературний образ «дому без господаря», зневіри й розгубленості, але щось інше — а саме вольова, емоційна сила позитивного мислення — надало результативності антикризовій політиці Аденауера і Ерхарда, викликало потребу власне таких політиків.
Чи то йдеться про піднесення вітчизняного виробництва, про створення справжнього національного ринку, якого поки що немає, з активною участю і чесною конкуренцією на ньому чи про нашу участь у міжнародному поділі праці, світовій торгівлі, тобто в економічній глобалізації, — нам, Україні та українцям, треба насамперед мати в собі те, що спонукає до дії, до нових починань.
Нам з вами, нашому суспільству таки потрібна мода на успіх!
