Країна вже втомилася від кризи й розмов про неї, а також дуже тужить за реальними досягненнями, до яких, фігурально кажучи, можна доторкнутися, з’їсти або покласти в кишеню. Якщо бути справедливим і думати не лише про кишеню, то чимось реальним ми все ж таки приросли. Ось в минулу суботу довелося побачити й, де можна, навіть доторкнутися до вражаючого туристичного комплексу, що іменується Національним заповідником «Гетьманська столиця» в Батурині. А в ньому ще навіть не відкритий для туристів, але вже готовий їх приймати палац останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Це, без перебільшення, український Петергоф або Павловськ. І навіть під час кризи зовсім не шкода тих чималих коштів, що пішли на відновлення цього дива. Але, звісно, економічної віддачі воно ще не приносить, хоча перспективи, як то кажуть, неміряні.
Гадаю, є в нас й інші можливості, щоб підіймати країну та її людей. Наприкінці минулого тижня про них у режимі неформального спілкування «Дню» та декільком іншим журналістам розповідав глава Державного агентства України з інвестицій і інновацій Віктор Івченко. Якщо почати відразу з сухого залишку, то йшлося про співпрацю згаданого агентства з науковими установами й інноваційними підприємствами країни. У результаті народжується механізм вироблення стратегії інноваційного розвитку, розроблено порядок створення й функціонування національних інноваційних кластерів. А головна новина полягала в тому, що президія Національної академії наук України його схвалила. Затверджено також перелік установ і організацій НАНУ, які є потенційними учасниками національних інноваційних кластерів, що створюються відповідно до стратегічних пріоритетних напрямків інноваційної діяльності.
Але що це — кластер? Це нове поняття прийшло в економіку від айтишників і означає тепер зосередження найбільш ефективних і взаємопов’язаних видів економічної діяльності, або, інакше, сукупність взаємопов’язаних груп з успішно конкуруючих фірм, що створюють так званий золотий перетин економіки країни. Нерідко його навіть називають діамантом усієї економічної системи держави, оскільки він забезпечує їй конкурентні позиції на галузевому, національному й світовому ринках. Вчені звернули увагу, що найбільш конкурентоспроможні в міжнародних масштабах фірми однієї галузі зазвичай не безсистемно розкидані по різних розвинених державах, а мають властивість концентруватися в одній і тій же країні, а часом навіть в одному й тому ж її регіоні. Для економіки держави кластери грають роль точок зростання внутрішнього ринку й бази для міжнародної експансії. Вони слугують своєрідними магнітами для великих капіталовкладень і предметом пильної уваги уряду. Як зазначають економісти, національна конкурентоспроможність багато в чому залежить від рівня розвитку окремих кластерів.
На жаль, в Україні ми про них поки тільки говоримо. І все ж сьогодні в Держінвестицій і в НАНУ вже є конкретний план. Відповідно до нього, серед створюваних кластерів «Нові машини» (м. Дніпропетровськ), «Нові матеріали» (м. Харків), «Біотехнологія» (м. Львів), «Нові продукти харчування» (м. Київ і Київська обл.), «Нові технології природокористування» (м. Донецьк), «Інноваційна культура суспільства» (м. Київ), «Нові силові установки й двигуни» (м. Запоріжжя), «Енергетика сталого розвитку» (м. Київ).
Кластерна модель впровадження інновацій, як переконані в Держінвестицій, дозволить у найкоротший термін змінити структуру економіки, організувати в Україні масштабні виробництва інноваційної продукції, що споживатиметься не лише в країні, а й за її межами.
Слід сказати, що Держінвестицій — це не просто бюрократична структура. У сфері її управління такі дійові механізми, як державна інноваційна фінансово-кредитна установа, держпідприємство «Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм», а також 13 регіональних центрів інноваційного розвитку й п’ять їхніх відділень.
Власне, це зовсім не малі сили для того, щоб згадати й розпочати здійснювати урядову програму «Український прорив», яка, взагалі, й призначалася для того, щоб зробити країну конкурентоспроможною в глобальній світовій економіці.
Тепер про неї, схоже, забули. Нагадаємо, що ця програма складалася з 12 напрямків, більша частина яких не могла викликати заперечень, оскільки дійсно відповідала національним інтересам. Ось лише деякі.
«Інтелектуальний прорив» мав відродити авторитет науки, інтелекту та «повернути дітей з нічних клубів до бібліотек». «Транзитний прорив» передбачав, зокрема, «забезпечення безпеки транспортних коридорів, будівництво нових нафто- й газопроводів з метою створення альтернативних шляхів енергопостачання України» й «військовий порядок на залізниці». «Підприємницький прорив» передбачав прийняття Податкового кодексу зі зниженням податкового навантаження, мінімізувати податкові пільги й ліквідувати ПДВ. У ході «Енергоефективного прориву» пропонувалося створити власний замкнений ядерно-паливний цикл, збудувати транзитний газопровід Одеса — Броди —Плоцьк, транзитний газопровід через Азербайджан, Грузію й Чорне море, забезпечити оптимальні розвідку й організацію видобутку вуглеводів на шельфах Азовських і Чорних морів. «Інвестиційний прорив» мав створити оптимальні умови для іноземних інвесторів, а також, як зазначала прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, «усунути з чинного законодавства проблеми, протиріччя й «білі плями», що стримують українські й іноземні інвестиції». Сьогодні «Український прорив» не критикує лише лінивий. Йому протиставляють гасло «Купуй українське!», що може вирішити лише обмежені завдання, та й навряд чи здобуде сьогодні в країні, яка багато в чому залежить від імпорту, велику підтримку. Де, наприклад, купити український мобільний телефон? Спочатку його треба зробити...
Не до вподоби «Український прорив» у виконанні Тимошенко й Президентові Віктору Ющенку. «Український прорив, я так розумію, вже закінчився. Я думаю, що ми станемо свідками другого українського прориву, як блокбастер — український прорив-2. Усе це суєта, все це несерйозно», — говорить Президент, мабуть, натякаючи на те, що уряд знову використовуватиме відповідну програму у виборчій кампанії.
Але повернімося до Держінвестицій, яке все ж приречене працювати на «Український прорив». У бесіді з журналістами Івченко дуже здивував їх, навівши небачену досі в Україні цифру —48 мільярдів гривень державних гарантій під залучення кредитів і випуск цінних паперів (це, за його словами, свіже рішення уряду). Ці гарантії виділені для підтримки інновацій через державну інноваційну фінансово-кредитну установу. Біля кластерів, як стверджує глава відомства, «знайдуть собі роботу десятки, сотні й тисячі середніх, дрібних і всіляких підприємств, і це буде прив’язано до великого грошового потоку, а головне — до високої рентабельності». Чим іще зайняте сьогодні Держінвестицій? «Ми переконуємо уряд у необхідності зняти заборону на договори про спільну діяльність», — розповідає Івченко. Без цього, за його словами, жодного кластера в країні не створити.
