Купувати можна різне і по-різному. Кожен з нас робить у житті масу покупок. Деякі з них, виглядають, м’яко кажучи, неординарно. Я нещодавно теж мав можливість зробити найекстравагантніше придбання в своєму житті. Подія мала місце, як це не дивно, в музеї. Ну що можна купити в музеї, окрім квитка та ілюстрованого каталогу виставки? Виявляється, можна.
Тимпаче, що і музей незвичайний — Будинок родини Булгакових на Андріївському узвозі. І число, коли все трапилося, теж специфічне — 13 те. У тому будинку — який,зрозуміло, також має номер 13 — часто трапляється різна чудасія.
Спочатку трохи музики. Грали Шостаковича, камерні твори, в тому числі кілька іронічних пісень на вірші Саші Чорного. Головним інструментом концерту був білий рояль. Справжній красень, фірми «Кернтопф і сини», зроблений на початку ХХ століття і занесений у всі професійні каталоги.
І ось, коли концерт закінчився, цей рояль почали продавати. Причому не цілком. По частинах. Найдешевше коштували струни — 10 «умовних одиниць» за штуку, найдорожче — корпус — півтори тисячі. Всім роздали спеціальні картки з фото «Кернтопфа». Кожному, хто робив придбання, на зворотній бік тої картки наклеювали ще одне фото — тієї частини інструменту, яку купив гість, і ставили підтверджуючу печатку. Досить оригінально вчинив представник одного музичного фонду — заплатив за… чверть стільця, на якому має сидіти піаніст. Присутній на вечорі відомий письменник Курков купив одне бронзове коліщатко (за музичною термінологією — ролик). Всього ж купили досить багато: пюпітр, чверть стула, два ролики бронзових, педальну ліру, упорну шпицю для кришки, кілька струн та клавіш. Хтось дуже хотів придбати клап, але навіть спільними зусиллями не змогли визначити, що це і де. Ще були чудові деталі, вже самі назви — справжня музика: шпілера, фенгери, ауслейзери, пілоти, проте, на жаль, це продавалося гуртом…
При всьому тому рояль лишився на місці. Ніхто не розпилював стілець, не загортав з собою педальну ліру і не відкручував упорну шпицю. Бо рояль уже куплений музеєм, по суті, в борг, і знайти необхідну суму можна лише у друзів, благодійників, меценатів. Які ось так, потроху, скуповують — викуповують цей розкішний інструмент. І кожне ім’я буде назавжди із вдячністю закріплене за відповідною частиною рояля. Який, між іншим, і звучить, і виглядає дуже по-булгаківські. Наче був там завжди.
Тобто, фактично, купуємо безсмертя. Мене вже не буде, а нащадки знатимуть, що ось ця струна імені мене. До речі, а що ж це я нічого не купив?! Треба, терміново, хоч якусь нотку — думаю, це буде «до», (з тональністю потім розберемося), так, саме «до», вона мені завжди подобалася. Читачам можу порадити те ж саме. Поспішайте, поки ще лишилися струни і клавіши, кілки і ножки, один ролик бронзовий, дека резонансна й навіть чавунна рама!
Ось так, потроху, всі і увійдемо в історію. А що ще, насправді, для щастя треба?
