Я був серед тих, хто всіляко підтримував ідею допущення в Лігу чемпіонів срібних призерів національних першостей тих країн, які мають справді сильні футбольні ліги. Адже навіть залишившись без Роналдо, "Барселона" (віце-чемпіон Іспанії) завжди буде яскравим клубом, одним з "бугрів" футбольної Європи. Аналогічно у Франції друга їхня команда - "Парі Сен-Жермен" - знову набуває високих обертів, незважаючи на розставання з цілим рядом зірок. На жаль, це спільна проблема вищого французького дивізіону, який постійно послаблюється продажем помітних гравців до Італії, Іспанії або Англії.
Однак французи, господарі фінальної стадії чемпіонату світу наступного року, все одно приречені, у ліпшому розумінні цього слова, бути на видноті. Насамперед ми стежитимемо за "Монако", якого мій друг Жан Тігана вже фактично перетворив на одну з найбільш технічно озброєних команд на континенті. Головне для тренера - не зациклюватися на одному, навіть славетному, гравцеві. Сьогодні гравець типу Роналдо, отримавши офіційні й неофіційні титули "першого номера" в світі, не може гарантувати клубу чемпіонське звання. З іншого боку, клуб, який може спиратися на 11 відмінно тренованих футболістів, здатний досягти значних рубежів.
Ще задовго до виступу у фіналі чемпіонського Кубка-96/97 наставник туринського "Ювентуса" Марчелло Ліппі заявив, що національний титул ("скудетто") для нього важливіший і коштовніший, ніж європейський. Відверто кажучи, я йому повірив лише частково. Хоча італійське "золото" він взяв у дуже переконливий спосіб. Чи легше йому буде у новому сезоні? Напевно, треба шукати відповідь у честолюбних претензіях "Парми", генуезької "Сампдорії", для якої адекватною компенсацією переходу кумира місцевої публіки ХХХ Манчині (до римського "Лаціо") має стати запрошення капітана збірної Німеччини і визнаного лідера мюнхенської "Баварії" Юргена Клінсманна.
Схоже, італійська першість має імунітет до девальвації - всупереч міграції власних майстрів екстра-класу. Ті, в свою чергу, автоматично підносять шкалу розцінок у тих країнах, куди прямують. Фабриціо Раванеллі, перебуваючи в англійському "Мідлсбро", - команді, що вибула з прем'єр-ліги, все ще є найбільш оплачуваним іноземцем у цій країні. То більше, умовою свого можливого переходу італійський нападаючий недавно висунув місячну платню, еквівалентну $260 000. Втім, для батьківщини футболу хвиля закупівлі "зірок" з різних точок Європи породжує одну проблему. Яку?
Бурхливий стиль англійського соккера не так легко "змішується" з типами гри, сповідуваними прибулими солістами. Втім, приклад "Манчестер Юнайтед", у якому завершив кар'єру Ерік Кантона, доводить, що повільно, але впевнено манірні англійські традиції сяк-так уживаються і навіть комбінуються з ігровим стилем, запозичуваним "з материка". Відомо, що "Глазго Рейнджерс" вів переговори щодо придбання Роналдо, а з двох своїх "суперменів" - Пола Гаскойна та Брайана Лаудрупа - збирався залишити в обоймі лише датчанина. Здається, причина недотягування клубом до перших рейтингових щаблів у Європі зводиться до браку гідного виклику з боку решти учасників шотландської ліги. Вже створилася колосальна дистанція між рівнями футбольної напруги (а відтак і якістю самого футболу), які ми спостерігаємо в Італії, Іспанії чи Німеччині, навіть Франції та Англії - з одного боку, й у Шотландії - з іншого.
Але це не означає, що ці автономні чемпіонати віддаляються один від одного. То є лише окремі візуальні винятки з універсальної тенденції до зрощення всіх суб'єктів футбольної Європи. Кордони навряд чи втрачатимуть свою прозорість в політичному плані. А відтак Ліга чемпіонів вже нині стає віртуальною Євролігою. Як на мене, це вже просто питання часу, щоб юридично встановилася істинна ліга такого гатунку на постійній основі. Але можливо, такий проект зазнає серйозного опору.
