Ще кілька днів тому опозиціонери в особі БЮТ і «Нашої України» в унісон стверджували: Рада нелегітимна й повертатися туди вони не збираються ні за яких умов. Мовляв, перевибори, перевибори і ще раз перевибори, і назад дороги немає. Але виявилося — ще й як є. Днями друга людина в БЮТ Олександр Турчинов публічно заявив, що члени парламентської фракції готові повернутися в парламент для прийняття змін у законодавство, направлених на забезпечення дострокових виборів. «Це (повернення до сесійної зали) можливе тільки в одному випадку — коли ці зміни прискорюватимуть виборчий процес. Всі інші зміни нас не цікавлять, інші зміни ми приймемо в новому парламенті», — пояснив екс-голова СБУ, а нині нардеп від БЮТ Турчинов.
За його словами, БЮТ бачить лише один механізм, який може забезпечити перенесення виборів: «Це у випадку, коли наші опоненти, замість блокування Конституції, прав і свобод громадян, погодяться йти на вибори. Тоді можна говорити про якусь корекцію законодавства, яку забезпечать вибори». «Але не колись, не через півроку, не через рік-два, а буквально протягом двох тижнів», — відразу ж уточнив бютівець.
Навряд чи права рука Тимошенко, якою є пан Турчинов, не узгодила з партійним шефом цю заяву. Отже, значить, сказане Турчиновим і є нинішньою позицією БЮТ. І якщо причина ймовірності повернення бютівців зрозуміла: без коректування виборчого законодавства перевибори, які стали ідеєю фікс для БЮТ, неможливі, то ось наслідки такого кроку грають зовсім не на користь опозиції. По-перше, повертаючись під купол ВР і, тим більше, голосуючи за виборчі законопроекти з коаліціянтами, опозиція й де-юре, і де- факто визнає Раду легітимною, а її рішення чинними. Тож радійте, члени ПР, КПУ, СПУ, — опозиція хоча б цим дає вам цілком заслужений привід для критики. По-друге, це вже друга яскрава здача позицій блоку Тимошенко за останні півроку. Перша, що найбільше запам'яталася широким масам, — подолання вето Президента на скандальний закон про Кабмін, що стало реальністю завдяки голосам депутатів від БЮТ. До речі, за два тижні до голосування Юлія Володимирівна заявляла, що навіть якщо їй запропонують зірку з неба, за цей закон вона та її фракція не проголосують. Ну що ж, очевидно, тоді знайшлося щось значущіше для опозиціонерки номер один, ніж небесне світило...
Що тепер штовхає опозиціонерів, по суті, відмовитися від генеральної позиції й визнати парламент діючим, невідомо, однак факт залишається фактом: позиція опозиції (йдеться поки що про БЮТ) лавірує в залежності від їхніх партійних або, як кажуть, корпоративних інтересів. Невже Юлія Тимошенко, яка марила перевиборами й робила все, щоб її мрія здійснилася з моменту створення антикризової коаліції, не знала, що законодавство, яке регулює механізм дострокового волевиявлення, не просто незавершене, а його апріорі немає? Невже не можна було продумати свої дії так, щоб зараз не повертатися в Раду, яку за два останні тижні називали всілякими словами, але тільки не парламентом. Невже не можна було під час поганої гри зберегти обличчя? Можна було, й це факт. Можна було проводити гнучкішу політику, критикуючи парламент, ігноруючи його пленарні засідання, але не говорячи при цьому про те, що Рада — не Рада, а депутати зовсім не депутати. Щонайменше, у такому випадку повернення до сесійної зали бютівців виглядало б не таким, пробачте, абсурдним, яким є зараз.
Тепер залишається чекати й сигналу від «Нашої України» про ймовірність їхнього повернення до кнопок законотворчості в сесійну залу. А в пам'яті ще ой як свіжа заява лідера фракції НУ В'ячеслава Кириленка: «Парламентська криза зайшла так далеко, що ніхто з опозиційних сил туди (до парламенту. — Авт.) уже не повернеться.
«У разі прийняття Президентом остаточного рішення про призупинення дії указу, для внесення змін у виборче законодавство, досить голосів депутатів від більшості». У цих словах пана Кириленка — першокласний рецепт для опозиції зберегти своє обличчя й не відступити від колишніх позицій. Адже насправді в коаліційному кошику є навіть більше ніж 226 голосів, необхідних для прийняття законів. Чому ж БЮТ вирішив впасти в бруд партійним лицем? Можливим лейтмотивом такого рішення могла стати надмірна упевненість бютівців у своїй електоральній підтримці. Мовляв, Юлія Володимирівна — політик, популярний в суспільстві, і тому може дозволити собі здійснити політичний ад'юльтер. Благо, він не такий очевидний і красномовний, як «зрада» Мороза. Але, потрібно визнати, — не менш зухвалий, з точки зору моральності й вірності своїй генеральній позиції. Адже, виходить, Рада нелегітимна доти, доки в її рішеннях не має потреби БЮТ? А як тільки стає очевидним, що без законодавчих рішень перевибори так і залишаться рожевою мрією окремого політика, парламент миттєво перетворюється на дієвий законодавчий орган. Чи це — справедливість, за яку БЮТ всує закликає боротися?
Так, безперечно, після відомих кульбіт депутатських груп у парламенті, можна з упевненістю сказати, що Рада не представляє реальний вибір громадян. Але не можна забувати й про те, що причиною парламентських міграцій, починаючи від соціалістів Мороза, закінчуючи Кінахом, стала нездатність БЮТ і «Нашої України» домовлятися, відсунувши кар'єрні амбіції на задній план. Тепер тандем БЮТ—«НУ» запевняє суспільство, що в разі перевиборів коаліцію створять оперативно й без скандалів, зразка літа 2006 го. Але, зізнатися,віриться в це насилу. Дуже вже багато розбіжностей всередині опозиційного табору між бютівцями й нашоукраїнцями. Крім того, не варто забувати й про Луценка, який у своїх кар'єрних амбіціях аж ніяк не поступається тому ж лідеру Соцпартії. Дуже вже багато кар'єристів у цих трьох політичних структурах, і дуже мало високих посад на владному Олімпі. Чи поділять вони їх цього разу? Відповідь на це запитання стане очевидною після оприлюднення результатів волевиявлення в Радi шостого скликання. Зараз, щонайменше, на широкій публіці Тимошенко, Луценко й Кириленко демонструють єдність, хоча, насправді, не таємниця, що їхній союз — вимушений, і може звалитися за будь-якого необережного вчинку (слова) одного з них. Саме такою, необережною й неузгодженою (виходячи з вищенаведених слів Кириленка), і є готовність бютівців повернутися до сесійної зали. Очевидно, опозиції необхідно частіше згадувати приказку: «Ніколи не говори ніколи». У такому випадку їхня послідовна непослідовність і поза, замість позиції, будуть не такими очевидними.
