Маятник скандалів і взаємних звинувачень вищих державних діячів країни навколо горезвісного Закону «Про Кабмін» розгойдується з новою силою. Причому останні суперечки навколо міністерської «біблії» в котрий раз підтвердили: для політичної еліти країни правила не пишуться. Показовою і навіть деякою мірою зухвалою є поведінка одного з учасників дискусії — спікера Олександра Мороза. Керівник вищого законодавчого органу країни демонструє унікальне вміння пройти сухим між капельками: не води, а власних, суперечливих заяв.
Для того, що б пересвідчитися в цьому, пропонуємо познайомитися з хронологією «білякабмінівської» риторики спікера.
— 18 січня: Олександр Мороз заявляє, що не хоче вводити традицію підписання законів головою Верховної Ради, але виконає зобов'язання, передбачені Конституцією, і підпише Закон «Про Кабінет Міністрів», у разі непідписання його Президентом України. На день раніше Віктор Ющенко заявив, що не має наміру підписувати даний закон;
— 19 січня: спікер заявляє, що Президент зобов'язаний підписати Закон «Про Кабінет Міністрів», прийнятий ВР 12 січня. Вранці цього дня стало відомо, що Ющенко повторно ветував закон;
— 20 січня: у листі Президенту голова ВР пише, що в разі непідписання закону Віктором Ющенком, він «буде опублікований за підписом голови Верховної Ради України, як це й передбачено Конституцією України»;
— 23 січня: керівник ВР заявляє, що він не повинен підписувати закон, оскільки під ним уже стоїть його автограф від 27 грудня, який він поставив перед відправкою закону в Секретаріат Президента.
Що ми маємо, як говориться, у сухому залишку? Спочатку голова ВР хотів переконати Президента підписати Закон «Про Кабмін». Потім Олександр Мороз за допомогою ЗМІ натякає Президенту, що це — його прямий обов'язок. На день пізніше від м'яких нагадувань спікер переходить до жорстких загроз, мовляв, не підпишете ви — підпишу я. І у результаті Мороз заявляє: я — не я і автограф мій під законом не потрібен, оскільки він там вже є. Послідовність позицій, що називається, перед очима. Насправді очевидно: Олександр Мороз явно всіма способами намагається уникнути необхідності ставити свій підпис під горезвісним Законом «Про Кабінет Міністрів». І цьому є кілька пояснень. По-перше, поставивши свій автограф під законом про КМУ, спікер власноруч різко ослабить весь депутатський корпус загалом, і власні позиції як голови ВР, зокрема. Адже, згідно даного закону, центром виконавчої (і багато в чому законодавчої) влади є уряд, у той час як Рада буде мало впливати на реальну політику в країні.
По-друге, важко повірити в те, що такий гнучкий політик, яким є Мороз, не розуміє, що підписання закону стане початком кінця його як політика- важкоатлета. У світлі можливого парламентського союзу БЮТ і ПР, СПУ і її лідер втрачають свою «золоту акцію».
Ну і, по-третє: демонстративно завізувавши Закон «Про КМУ», Олександр Мороз повинен буде нести відповідальність як за сам закон, так і за наслідки його вступу в дію. Судячи з усього, така роль аж ніяк не приваблює діючого голову ВР. Погодьтеся, у світлі цих гіпотез, поведінка спікера є витонченим маневром з утіканням від відповідальності.
Показовий момент: за минулі з моменту повторного прийняття Закону «Про Кабмін» півтора тижні кардинально змінився й сам предмет політичної дискусії. З площини «хороший закон — поганий закон» конфлікт перейшов у площину «закон зобов'язаний підписати Президент — чи закон підпише спікер».
Ці тактичні рокіровки, на думку політолога Андрія Єрмолаєва, — вельми й вельми показові. «Уже зараз з боку ряду депутатів прозвучала в заявах думка про те, що вони вбачають у діях Президента порушення Конституції. І у випадку, якщо це буде підтверджуватися, вони готові до створення парламентської комісії, яка б провела розслідування для оцінки дій Президента. Інакше кажучи, йдеться про фактичний запуск процедури імпічменту. Тому що виявлення фактів порушення Конституції є основою для подальших дій з організації імпічменту, тобто відставки Президента, який порушив Конституцію».
Трохи оптимістичніший в прогнозі Іван Пресняков, політичний аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень. Експерт зокрема передбачає: «Навряд чи підписання (оприлюднення) закону спікером призведе до посилення протистояння. Президенту, який не має більшості в ВР, варто шукати підходи до БЮТ, до інших фракцій. Безумовно, він звернеться за тлумаченням в КС, який внаслідок своєї зайнятості зможе розглянути його тільки через кілька місяців. До його рішення ми будемо жити в ситуації, коли Кабмін буде вдавати, що діє згідно закону, а Президент буде вдавати, що такого закону не існує й виходити зі свого розуміння Конституції».
А поки Віктор Янукович, щонайменше, публічно демонструє готовність до діалогу з Президентом. Він допускає прийняття Верховною Радою поправок Президента до закону, але тільки після вступу його в силу. Як у Ільфа й Петрова: вранці гроші — увечері стільці. Тільки тут вранці закон — увечері поправки. Такий варіант Секретаріат не дуже-то влаштовує. Навченому гірким досвідом, йому потрібно, щоб Верховна Рада переголосувала пропозиції Президента загалом. Заради цього Ющенко навіть пішов на поступки: замість 42 поправок до Закону «Про КМУ», залишив тільки вісім... Але поки прем'єр заявляє, що закон повинен набрати чинності цього тижня.
Не тільки сьогодні, завтра чи після завтра, але й найближчими тижнями, стверджують експерти, горезвісний закон, покликаний врегулювати діяльність уряду, підписаний і опублікований не буде. Судячи з усього, відновляться торги між Секретаріатом Ющенка й канцелярією Януковича. Ймовірно, також матимуть місце й закриті для громадськості переговори між Президентом і опозицією, Партією регіонів і опозицією.
