Нещодавно опублікований відкритий лист у Financial Times Юлія Тимошенко підписала як «в’язень сумлiння» — термін, яким називали політв’язнів за часів існування СРСР. Західна публіка ще з «тих» часів вельми чутливо ставиться до цього клiше. Зрозуміло, що з пропагандистського боку цей штрих вельми ефективний. Проте чи не переходить у цьому випадку автор межу? Про це — в коментарях колишніх дисидентів. Пропонуємо читачеві самостійно оцінити рівень аргументації співрозмовників.
Володимир МАЛИНКОВИЧ, член Української Гельсiнської групи, примусово висланий із СРСР 1979 року:
— Те, що Юлія Тимошенко в листі у Financial Times називає себе «в’язнем сумлiння», свідчить про її неймовірні амбіції та відсутність у неї почуття реальності. По-перше, іменувати себе «в’язнем сумлiння», та й взагалі називати будь-кого в’язнем сумлiння повинна якась організація або авторитетні люди, які можуть висловити свою думку про цю людину збоку. Називати себе «в’язнем сумлiння» — це все одно, що казати: «Я рятівник нації». Це, м’яко кажучи, не чемно. Цим терміном називають насамперед людей, які потерпіли за свої переконання, і звичайно звання «в’язня сумлiння» дається тоді, коли людину визнали такою міжнародні пр авозахисні організації, насамперед найавторитетніша правозахисна організація «Міжнародна амністія». Так-от, стосовно цього боку справи, згадана організація не визнає «в’язнем сумлiння» нікого, хто використав силу для досягнення своїх цілей. На цій же підставі вояків УПА також відмовлялися визнавати політичними в’язнями. Тому, на моє переконання, не можна називати політв’язнями й тих людей, які брали участь у тому, що сталося 9 березня, бо вони застосовували насильство, навіть якщо це робилося в політичних цілях, вони, з погляду Міжнародної амністії, все одно не є політв’язнями. Щодо Юлії Тимошенко, то тут просто немає ніяких підстав вважати її «в’язнем сумлiння». Я припускаю, що рішення про арешт Тимошенко було прийнято не без певних політичних підстав, і на той момент вона була лідером антипрезидентської опозиції і могла використати якісь свої засоби для «підживлення» цієї опозиції. Я навіть підозрюю, що вона не тільки могла, але й робила це. Адже підстава для арешту була зовсім іншою: розкрадання державних коштів у величезних розмірах. І я гадаю, що вкрай облудно вважати крадіжку підставою для того, щоб визнати будь- кого «в’язнем сумлiння». І Тимошенко не тільки не є такою — вона просто людина без сумлiння, якщо таким ганебним чином може привласнити собі титул, який мають люди, що потерпіли, часто навіть дуже жорстоко, від репресій за свої переконання. До речі, людину можна було б називати «в’язнем сумлiння», якби їй не давал и можливості вільно висловлювати свої переконання. Однак в Україні Тимошенко мала доступ до ЗМІ, і це твердження не має під собою грунту. І ця найчистішої води спекуляція не має нічого спільного з тим, що відбувалося за часів правозахисного руху в роки застою. Мене дуже дивує і те, що проти цього не виступають інші дисиденти та політв’язні. Я думаю, що в цій ситуації вони йдуть проти своєї совiстi.
Левко ЛУК’ЯНЕНКО, дисидент, провiв в ув’язненi 25 років і близько 2 років — на засланнi:
— Очевидно, що якщо Юлія Тимошенко поставила такий підпис під листом, то вона дійсно вважає себе ув’язненою з політичних причин і може вважатися «в’язнем сумління». До того ж я вважаю, що якщо Президент давав згоду на її призначення, то у нього, мабуть, була вся інформація щодо Тимошенко і він не мав би права призначати на таку високу посаду людину із кримінальним минулим. Проте подивiмося, що вона зробила за рік перебування на посаді віце-прем’єра. Вона усунула всіх посередників на ринках ПЕК і наповнила державний бюджет коштами, що були йому необхідні. Проте її ідейний розвиток зробив її одним iз лідерів опозиції і коли було створено Форум національного порятунку, вона стала одним з лiдерiв цього руху. Внаслідок цього її і заарештували. Я припускаю, що коли Тимошенко очолювала ЄЕСУ, вона порушила якесь законодавство, проте чому тоді не арештовують сотень інших людей, що порушували економічне законодавство. Отже, вся діяльність прокуратури направлена проти персони, яка є гостро опозиційна. І її арешт є не відновлення законності в державі, а прагення припинити її політичну діяльність. Тому я вважаю, що Юлія Тимошенко мала право заявити, що вона є «в’язнем сумління», тобто заарештованою з політичних міркувань. Адже цей титул не є таким, що присвоюється якоюсь організацією. «В’язнями сумління» в СРСР називали всіх людей, яких судили за статтею 62 Кримінального кодексу, тобто за антирадянську діяльність і всіх їх потім називали «в’язнями сумління».
Євген СВЕРСТЮК, колишнiй «в’язень сумління», провiв в ув’язненні 12 років:
— Понятя «в’язень сумління» з’явилося на заході як своєрідний комплімент людям, які при виборі між совістю і злочинним режимом обирають совість. Коли Юлія Тимошенко називає себе «в’язнем сумління», терміном, звичним для англійців, то це передусім її вибір і її моральні зобов’язання. І для людини принципової вони — дуже цінні. Вона насправді зробила свій принциповий вибір і дотримується його. Щодо її минулого, в «період первісного нагромадження капіталу», то ми його чудово знаємо, але ми маємо цінувати її відхід на чесну державну службу і її успіхи на цій службі. І якби олігархи в Україні робили подібний вибір і проходили через подібні випробування, то люди їм би вірили і не дуже докопувалися до того, хто, коли, як і скільки. Вибір сумління треба цінувати і поважати.
Семен ГЛУЗМАН, колишній політв’язень, провів в ув’язненні 10 років:
— Попри моє тепле ставлення до Юлії Тимошенко я не думаю, що вона є «в’язнем сумлiння». Інша річ, що коли наші правоохоронні органи реально взялися за очищення українського суспільства від корупції та іншої погані, то постає логічне запитання, чому в сусідніх камерах немає багатьох добродіїв, які сприяли помiщенню до в’язниці Тимошенко. Я маю на увазі не тільки відомих бізнесменів, але й деяких представників правоохоронних органів. Юлія Тимошенко викликає в мене симпатію, і вона була єдиним чоловіком в українському уряді. Оскільки навіть самого Ющенка я таким не вважаю.
