«Головним позитивним результатом дискусії, — сказав учора прем’єр-міністр України Микола Азаров, підбиваючи підсумки переговорів з Володимиром Путіним, — було те, що прем’єр-міністр Росії пообіцяв доручити своєму заступникові Ігорю Сечіну під час його візиту до України 19 квітня обговорити з урядом України питання обгрунтованості всієї формули ціноутворення на газ для України». У свою чергу, Азаров доручив першому віце-прем’єрові Андрію Клюєву та міністрові енергетики та вугільної промисловості Юрію Бойку на переговорах із Сечіним використовувати всі наявні аргументи, інформацію та аналіз умов постачань природного газу до інших країн, зокрема й до ЄС.
Він також вельми емоційно описав наслідки «кабальної для України» газової угоди, підписаної попереднім урядом. «Поки ми не переглянемо її, Україна буде скутою в розвитку, ми щодня збиратимемо плоди здачі національних інтересів нашими попередниками», — впевнений прем’єр.
Але чи навмисно він умовчав про те, що ціна на газ була далеко не єдиним і аж ніяк не головним питанням переговорів? Як відомо, російське керівництво настирливо заманює Україну до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, прагнучи в результаті унеможливити переговори нашої країни з ЄС про асоціативне членство, зону вільної торгівлі та безвізовий режим, що істотно просунулися.
Як виглядає, український уряд розглядає цю проблему не без деяких різночитань і розбіжностей. Віце-прем’єр-міністр — міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко має щодо неї свою думку. «Дійсно, на першому етапі буде пряма швидка вигода (від вступу до МС. — Авт.), — пояснює він свою позицію. — Тут навіть говорити не треба, бо ми перейдемо на внутрішні ціни на газ, який дешевше в Митному союзі, на внутрішні ціни на нафту». При цьому віце-прем’єр зазначає: «Якщо розглядати середньострокову перспективу, то Європейський Союз з його величезним ринком, безумовно, для нас дуже привабливий. І ті країни, які входять до Європейського Союзу або мали угоду про асоціацію, отримали величезні переваги і їх економіки з часом набули вибухового розвитку». Як тут бути? Україна, за Тігіпком, має продовжувати євроінтеграцію, переговори щодо асоціації й створення зони вільної торгівлі з ЄС, але одночасно «мати дружні відносини й максимально відкриту економіку щодо Митного союзу».
Власне, це непрямий перефраз Президента Віктора Януковича, який раніше визначив вступ до Євросоюзу стратегічним курсом України, тоді як щодо Митного союзу ввів у обіг ще не зовсім зрозумілу формулу «3+1», що свідчить не лише про співпрацю з «трійкою», а й про певне протистояння з нею. Таким чином, ще й до 12 квітня принципові позиції сторін були гранично зрозумілими.
Навіщо ж витрачався дорогий час керівників урядів? Схоже, сторони сподівалися кулуарно знайти точки зіткнення, здатні змусити візаві піти на поступки. Якщо російська сторона виставила для цього свій пряник, густо намащений нафто- й газодоларами, то українська сторона тримала під полою особливо неприємну й електорально чутливу для Путіна напередодні президентських виборів у Росії кримінальну справу Тимошенко — про завдання шкоди національним інтересам країни при підписанні газової угоди 19 січня 2009 року. Чи випадково її порушили напередодні цих переговорів? От тільки до чого тут Путін, який для своєї країни при цьому не зробив нічого поганого? Але насправді це питання аж ніяк не риторичне. Якщо в Росії ув’язнили генерала, котрий санкціонував угоду між українською корпорацією ЄЕСУ, очолюваною Тимошенко та російським Міноборони, то чому проти Тимошенко цю справу припинили? Чи не було це обопільним хабаром, що розчистив шлях для «кабальних» газових угод і формул?
Коментуючи УНІАН підсумки зустрічі в Києві Президента Віктора Януковича з російським прем’єром, радник Президента України Ганна Герман заявила, що вони виражалися «в національному прагматизмі й з українського, й з російського боку». «Сучасні, модерні політики залишили мову емоцій і сентиментів для акторів і режисерів, і застосовують виключно риторику національного прагматизму, реалізовуючи власні національні інтереси кожної з держав», — сказала Герман. Але чом би їй окрім стилю не поговорити ще й про два стільці, на яких привчається водночас сидіти українська влада, яка збирається дружити із взаємовиключними угрупованнями держав?
Тим часом, економісти хотіли б за підсумками спілкування на такому рівні дізнатися не про новий стиль, а про реальні домовленості. Де вони? Експертам доводиться вивертатися. «Я думаю, що це той варіант, який іще не має остаточного рішення, — сказав «Дню» президент Української асоціації економістів-міжнародників, доктор економічних наук Антон Філіппенко. — Це той рівень, де такі рішення не приймаються... Це був вагомий крок, проба якимсь чином розставити акценти й з’ясувати позиції»...
КОМЕНТАРI
Володимир ФЕСЕНКО, директор Інституту Горшеніна:
— Думаю, цей візит був віддзеркаленням гострої політичної боротьби, що ведеться й у Брюсселі, й у Москві, й у Києві щодо питання подальшого шляху зовнішньоекономічної стратегії України й узагалі її геополітики.
Багато хто чекав рішучої контратаки на керівництво України, що переконає Януковича й Азарова стосовно зони вільної торгівлі з європейцями та переконає їх вступати до Митного союзу. Те, що сталося у вівторок, було й не цілком переконливим, й не дало результату. Думаю, що очікування критиків вступу України до Митного союзу були явно перебільшеними. Мовляв, усе пропало! Приїжджає Путін, і ми вступаємо до Митного союзу. Стало очевидно, що формула, заявлена Януковичем у посланні, здобула підтвердження під час переговорів. Сенсації не сталося. І це закономірно. На жаль, дуже багато людей і в опозиції, й серед прибічників зближення з Росією не розуміють однієї простої речі: необхідно знайти максимальний режим сприяння як з Європейським Союзом, так і з Росією.
Формула заявлена, й вона реалізовуватиметься. Це формування зони вільної торгівлі з ЄС, а потім пошук особливого статусу відносин з Митним союзом. Але без вступу до нього. Тому нічого нового не сталося. І я б не став дивуватися.
До того ж, Путін не пред’явив вагомих аргументів. Ось декілька цифр: Путін сказав, що Україна щороку виграватиме від вступу до Митного союзу від 6,5 до 9 млрд. доларів. Російські економісти з наукових інститутів говорять про півтора мільярда в середньостроковій перспективі. Янукович і Азаров сприймали суми, які називав Путін, як середні взяті зі стелі. Для них, я думаю, це було непереконливо. Я думаю, для них не були надто привабливими й пропозиції щодо газових угод. Тому що напередодні візиту Путіна білоруси, члени Митного союзу, отримали нову ціну на газ — 240 доларів за кубометр.
Українська сторона теж намагається чимось зацікавити росіян, щоб вони пішли на поступки щодо газу. Наприклад, спільна розробка Чорноморського шельфу. Думаю, тут нас чекає досить складна в’язка торгівля. Можливо, й без швидкого результату.
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:
— Тут є два аспекти. Внутрішньополітичний і зовнішньополітичний. Внутрішньополітичний полягає в тому, що Путін приніс діаметрально протилежні програми. Одна програма пов’язана з лобіюванням в Україні інтересів російського бізнесу, з різними фінансовими проектами, питаннями поглинання ліквідних українських підприємств і тому подібне, а другий — геополітичний. Ось він бідний і кидався між цими двома речами. Або дожимати Україну по Митному союзу, або займатися своїми комерційними проектами лобістів. Вибрав друге — те, що виходило.
Путін завжди діяв за формулою: прийшов, побачив, переміг. Такий собі геополітичний мачо. А тут вступає інша зовнішньополітична гра. Мабуть, київська влада робить ставку на перемогу Медведєва. Я думаю, що Медведєв зуміє оцінити нетямущість і неготовність України здаватися. Тут вже йде гра за участю української влади в президентській гонці між Путіним і Медведєвим. І Київ трішки підіграє Медведєву. Це вже добре видно. Коли Медведєв переможе на президентських виборах, він не вимагатиме від Януковича вступу до Митного союзу.
Але ніхто не дозволить Україні — ні Москва, ні Брюссель — сидіти на двох стільцях. Це добре видно на долі Кучми. Не вийде. Не тому, що не вистачає хитрості, а тому, що одна зі сторін обов’язково включить механізми дискредитації.
