Учора під посольством Російської Федерації в Україні відбулася акція на підтримку свободи зборів у сусідній країні. Плакатами з написами: «За нашу і вашу свободу» і «стаття 31: «Громадяни Російської Федерації мають право збиратися мирно без зброї, проводити зібрання, мітинги та демонстрації, процесії й пікетування» українці демонструють свою солідарність із учасниками руху «31 стаття», які кожного місяця, в якому є 31 день, виступають у великих містах Росії за реалізацію своїх конституційних прав.
У ході позавчорашніх протестів московська міліція затримала 170 опозиціонерів під час мітингу на Тріумфальній площі. Як повідомляє «Эхо Москвы», міліція діяла дуже жорстко: мітингувальників валили на землю, били й заштовхували в міліційні автобуси. Серед затриманих виявилася головний редактор журналу «Нью Таймс» Євгенія Альбац. Через кілька хвилин Альбац відпустили. Серед затриманих залишився, за її відомостями, співголова руху «Солідарність» Ілля Яшин. Крім того, міліція Санкт-Петербурга в понеділок затримала 60 осіб на Невському проспекті в ході акції опозиції.
Зокрема, одна з активісток руху «Солідарність» Анастасія Рибаченко стверджує, що її не випускають через відмову співпрацювати зі слідством — лише з третьої спроби їй вдалося подати скаргу на дії співробітників правоохоронних органів. При цьому Рибаченко зазначає, що в ході акції напередодні ніяких гасел не скандувала, просто спостерігала за тим, що відбувається. За офіційними даними МУВС, за участь у несанкціонованій акції складено 150 протоколів.
У Ростові-на-Дону, де вчора проходив саміт Росія-ЄС, міліція не чіпала півтора-два десятки «незгодних» зі значками з числом «31» і плакатами. Лідер місцевого відділення Об’єднаного громадянського фронту Борис Батий пов’язує це з самітом Росія-ЄС. «У нас в Ростові затримують за надуманими звинуваченнями, саджають на добу, а ось цього разу владі розуму вистачило цього не робити», — зауважив він Бі-Бі-Сі.
Уповноважений з прав людини Володимир Лукін назвав дії міліції «неправомірними» — він обіцяє підготувати щодо цього спеціальну доповідь.
Адміністрація США також висловила співчуття у зв’язку з арештами під час «мирних протестів» громадян, які «виступали на підтримку 31 статті конституції Росії» в Москві та Санкт-Петербурзі. В офіційній заяві представника Ради національної безпеки США Майка Хаммера зазначається, що повідомлення про побиття протестуючих представниками органів правопорядку, жорстоке поводження із затриманими і умови їхнього утримання «не відповідають загальним нормам, що гарантують громадянам право на свободу зборів та самовираження».
Нагадаємо, що напередодні музикант Юрій Шевчук у ході зустрічі прем’єр-міністра Володимира Путіна з організаторами та учасниками благодійного літературно-музичного вечора «Маленький принц» підіймав питання про те, як влада відреагує на проведення акції опозиції у Санкт-Петербурзі. Тоді російський прем’єр відповів: «Усі мають діяти в рамках закону. Є певні правила, вони передбачають, що такі заходи регулюються місцевими владами. Окрім тих людей, які виходять на марш згідних або незгідних, є й інші люди, про права яких ми не повинні забувати». При цьому він додав, що влада не повинна цим прикриватися. Пізніше в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков зауважив, що не слід розглядати слова прем’єра як дозвіл виходити на мітинги протесту 31 травня. «Путін нічого не вирішував, бо він не може вирішувати, це робить місцева влада. Путін сказав, що все має бути в рамках закону», — заявив Пєсков.
Але виникає запитання, чому в багатьох країнах світу стаття конституції має пряму дію, а в Росії ні. І чому так жорстко Росія зарегламентувала цю норму конституції, віддавши дозвіл на відкуп місцевим владам. А ті діють вибірково, часто порушуючи терміни подачі заявки, дають дозволи своїм або «Нашим», а опозиції ні.
До речі, подібне спостерігається і в Ірані. У конституції Ісламської Республіки Іран, де «свобода зборів та демонстрацій без зброї і без порушень основ ісламу» забезпечується статтею 27. Але ми бачили, як іранські сили безпеки нещадно розправлялися з протестами після президентських виборів у цій країні.
Слід звернути увагу й на те, що в Кремлі часто говорять про тісне співробітництво Росії з Євросоюзом, про модернізацію країни. Але чомусь при цьому наголос роблять на економічні й технологічні чинники, а не на європейські цінності: свободу слова, зборів, мітингів. Так бачить співробітництво з Брюсселем російський президент Дмитро Медведєв, який в інтерв’ю українським ЗМІ напередодні візиту до України заявив наступне: «У нас у Російській Федерації, нагадаю, з Євросоюзом товарообіг 250 млрд. дол.(це серйозна цифра), тому ми інтегровані з Європою дуже тісним чином».
Вочевидь, Євросоюзу необхідно в стосунках із Росією дивитися на цю країну не лише як джерело енергоресурсів, але і як країну, в якій багато хто хоче жити за європейськими нормами і правилами, і щоб у країні була нормальна демократія, а не «суверенна». І тому спілкуватися з російським керівництвом більше на тему дотримання прав людини.
Учорашня демонстрація під російським посольством у Києві свідчить, що в Україні є громадянське суспільство, яке розуміє необхідність реалізації російськими громадянами головних прав: свободи слова, зборів, мітингів. Бо для всіх громадян важливо, коли в країні є сили, які діють за принципом — підтримуючи свободу інших, тим самим ти підтримуєш свою свободу. Це і є свідченням того, що суспільство може відкрито обговорювати будь-які проблеми і змушувати політиків їх вирішувати.
КОМЕНТАРI
Володимир ЛУПАЦИЙ, директор Центру соціологічних досліджень «Софія»:
— Методи роботи з альтернативними рухами в Російській Федерації ні для кого не є таємницею чи новиною. На жаль, інформаційний простір російського телебачення, що покриває й Україну, не дає адекватного уявлення про те, що відбувається в Росії. Для більшості наших співгромадян, незалежно від їхньої політичної орієнтації, Росія залишається невідомою країною. Домінують хіба що культурні асоціації та уявлення з минулого. Сучасна політична і соціально-економічна ситуація в різних регіонах Росії не представлена ні в українському, ні в російському телепросторі. Частина політично активних громадян в Україні сприймає ситуацію в Росії через призму загальнодемократичної солідарності. З іншого ж боку, враховуючи реінтеграційну доктрину Кремля, громадські організацій України сприймають підтримку будь-яких альтернатив російській владі як спосіб протистояння вищевказаній доктрині. Але найбільш продуктивна ситуація, на мій погляд, — це надання трибуни різним альтернативним рухам, експертам, політикам, журналістам, які на сьогодні присутні в Росії. Це буде найкращий інструмент у боротьбі з організацією міждержавної корупції. У громадських діячів України є підстави підтримувати російських колег із міркувань збереження власних громадянських та політичних прав. Оскільки по сплину майже ста днів нового Президента та нової влади громадянський сектор не побачив з боку влади зрозумілої стратегії побудови стосунків та комунікацій між державою і громадянським суспільством. Навіть якщо не торкатися парламентської сфери, можна сказати, що ключові питання, пов’язані з довірою до влади, із розширенням соціальної бази, з легітимацією політичного курсу влади, досі залишаються відкритими й нез’ясованими. І ці невирішені питання тягнуться ще від попередників, формуючи системну аномалію політичного середовища України. Незалежно від того, яка політична сила знаходиться при владі, парламент не виконує функцію представницького органу. Відповідно, всі рішення і ВРУ, і виконавчих органів не сприймаються населенням як рішення, спрямовані на забезпечення суспільних інтересів. Це означає, що будь-яка влада, яка дійсно прагне якісних змін в країні, має зрозуміти, що час для реформ зверху закінчився ще в 2004 році. Будь-яка реформа не може бути чисто технократичною, вона повинна викликати розуміння в суспільстві, і якщо цього немає — перспективи реформ будуть дуже примарні. Проблема не в опрацюванні хороших інструментів, а в тому, щоб забезпечити політичні й соціальні умови для реалізації цих реформ.
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор Соціологічної служби «Український барометр»:
— Це питання солідарності. Інтелігенція різних країн об’єднується задля спільної мети. Точно так само, як на територію України заходять пропагандистські структури Кремля разом із новими економічними господарями українських підприємств, проданими Кабінетом Міністрів, відбувається і зворотний процес — українська й російська інтелігенції намагаються боротися з проявами авторитаризму. Можливо, зараз російський авторитарний режим, що набирає темпів, не так видно, але через рік-два, коли Кремль почне планувати масові репресії проти демократії від Санкт-Петербурга до Ташкента, інтелігенції та громадськості знадобиться досвід, аби протистояти цьому. Існує надія, що й російська інтелігенція коли-небудь підтримає українців у боротьбі за незалежність і демократію, що мало місце в 90-х роках. Тим більше, Кремль зараз перебуває в досить дезорієнтованому стані та вважає, що в нього все вийшло. Вони не бачать, що нині Російська імперія не вирішує навіть вторинних завдань, які вимагають дій у середині країни, що вже казати про діяльність в Україні, Киргизстані. Це, швидше, вказує на негативні тенденції, ніж на перемогу Росії. Все одно без взаємодії інтелігенцій обох країн не обійдешся. Через світову кризу Кремль відчуває себе зараз неймовірно сильним. Оскільки ніхто не займається авторитарними режимами нижчої міри. Світ зайнятий іншими речами. Як тільки досягнеться баланс, знову займуться «кремлівською» Росією. Адже є й «інша» Росія.
