Президент підписав учора указ у присутності самого Анатолія Кінаха. Леонід Кучма також підписав відповідні укази про звільнення від посад прем’єра Віктора Ющенка, віце-прем’єрів і міністрів попереднього уряду, якому Верховна Рада 26 квітня висловила вотум недовіри. «Ось тепер ти вже повнокровний (прем’єр — уточнює Інтерфакс-Україна). Щастя тобі, уряду й Україні», — сказав Л.Кучма А.Кінаху після підписання указу про його призначення. Президент висловився за найшвидше формування уряду. «Треба не гратися, а швидше формувати уряд, інакше це тиск на прем’єра і на мене», — підкреслив він. Одним з головних завдань, що стоять перед новим урядом, глава держави назвав забезпечення співпраці з Верховною Радою. «Якщо не буде коаліції політичних сил у парламенті, на яку міг би спиратися уряд, нам не потрібен такий парламент і такий уряд», — заявив Л.Кучма. Вчора, коли верстався номер, голова адміністрації Президента Володимир Литвин повідомив журналістів, що першим віце-прем’єром буде Олег Дубина, а міністри МЗС, МінНС, оборони та закордонних справ збережуть свої посади в новому уряді. Як повідомляє УНІАН, відповідний указ було вчора підписано Президентом
Робити прогнози — справа невдячна. Протягом десяти секунд, поки вчора в парламенті тривало голосування по кандидатурі нового прем’єр-міністра, було спростовано десятки хитромудрих комбінацій і прогнозів, котрими до цього заповнювався вітчизняний медіапростір. Здавалося, що тема прийняття Земельного кодексу чи Закону про судоустрій, які для реальних реформ набагато важливіші, ніж персона прем’єра, мала стати предметом головної дискусії. Те, що цього не сталося, переконливо доводить, що термін «курс реформ» поступово стає не стільки політичним визначенням, скільки ритуальним заклинанням частини політиків на противагу «захисту інтересів трудящих». Це підтвердило і вчорашнє затвердження у Верховній Раді запропонованої Президентом на посаду прем’єр-міністра кандидатури Анатолія Кінаха.
239 депутатських голосів стали для Кінаха перепусткою до прем’єрського кабінету і дали старт формуванню чергового українського уряду. Напередодні співці «прем’єріади» невтомно продукували найнеймовірніші версії можливого розкладу сил під час голосування. На практиці все сталося набагато простіше і, так би мовити, прагматичнише. Знавці політичної арифметики заздалегідь вирахували, що затвердження прем’єра буде неможливим без голосів колишніх учасників парламентської більшості, тобто Руху, «Батьківщини», «Реформ» та УНР. Найбільш затятим захисникам попереднього прем’єра належало вирішити непросту проблему — зберегти політичне обличчя і одночасно не випасти із реального політичного процесу. Із «Батьківщиною» та УНР все було зрозуміло: їхній час йти на компроміси ще не настав, тим більше що їхні дії визначаються не тільки позицією Ющенка. Є ще одна харизматична фігура, яка поки що не визначилась, чи продовжувати «боротись з режимом» чи починати з ним домовлятись. Складніше було Руху і «Реформам». Рухівці зненацька зв’язали себе рішенням недавнього з’їзду зберігати вірність Ющенку «до гроба», а дипломатично обійти цю ухвалу Геннадій Удовенко або не зміг, або не захотів. Більш «ліберальний» Віктор Пинзеник оголосив, що вірність Ющенку є обов’язковою лише для власне членів партії, яких у фракції меншість, решта ж може голосувати на свій розсуд. А зроблена напередодні заява Івана Плюща про те, що майбутня широка політична коаліція «під Ющенка» формуватиметься зовсім не навколо правих, тільки підтвердила мудрість класика, перефразувавши якого націонал-демократи можуть тепер наспівувати: «Чим більше Ющенка ми любим, тим менш подобаємось йому».
Пропрезидентські фракції, незважаючи на серйозні протиріччя між собою не могли не голосувати за Кінаха, аби не зіпсувати стратегії власної політичної гри. Таким чином, «завалити» кандидата у прем’єри мали ліві разом із «любителями Ющенка». Так би воно і сталося, якби передостаннім на трибуну перед голосуванням не вийшов Олександр Мороз і не ошелешив присутніх традиційно хитромудрою заявою. На цей раз — про те, що в розвиток власної «боротьби з режимом» соціалісти голосуватимуть за пропонованого Леонідом Кучмою кандидата. Саме 16 голосів СПУ і вирішили, кому бути наступним прем’єром, припинивши «прем’єріаду», до тривалої і виснажливої участі в якій тільки-но приготувались парламентські важковаговики.
Як тільки табло в сесійній залі висвітило позитивний для Анатолія Кінаха результат, нардепи кинулись особисто вітати нового прем’єра, причому так швидко, що Олександру Волкову, який зустрів вислів голосування радісним вигуком політичного лідера, ледь вдалося протиснутися до свого місця. Що цікаво, серед черги бажаючих привітати були й ті, хто щойно залишив кнопку «за» незайманою. Бо перипетії закулісних інтриг перед затвердженням прем’єра вже позаду, а попереду — формування нового Кабінету. Швидше за все, в цьому процесі ні з чим залишаться як комуністи, так і опозиціонери з протилежного табору. Їхні складні комбінації і розрахунки нахабно зруйнували нечисленні соціалісти. Тепер перед партією Мороза є вибір — або чекати від «режиму» відповіді на свій вагомий «жест доброї волі», або намагатися знову повернути на звільнені перші шпальти дещо підзабутий «касетний скандал». Потенціал останнього, як видається, практично вичерпується, роблячи безглуздою подальшу активність Форуму нацпорятунку, активісти якого наочно продемонстрували в парламенті, що в разі чого рятуватимуть спочатку себе.
Таким чином, політична «боротьба під килимом» на певний час відійде на другий план, поки для неї не підберуть новий формат замість «прем’єріади». Ймовірно, такий формат може бути створено навколо намагання спікера стати ексклюзивним ділером марки «Ющенко». Цей проект уже кілька днів анонсується Іваном Плющем і екс-прем’єром.
Але й може статися, що парламент заходиться приймати відкладені через навколопрем’єрську метушню закони. Тепер ніщо формально не заважає «ющенківцям» повернутися до більшості, із якої вони формально і не виходили. Тим більше, що після затвердження Кінаха без комуністів розповіді про «комуно-олігархічну більшість» виглядають дивно. Ліві ж після вчорашнього кульбіту соціалістів мають змогу зайнятися пошуком відповіді на своє улюблене запитання, хто є більш канонічним опозиціонером.
Затвердження прем’єра насправді є тільки першим кроком, другим і не менш цікавим за «прем’єріаду» обіцяє бути боротьба за міністерські портфелі.
