Мистецькі премії, ініційовані конкретною особою, яка не має ні захмарних статків, ні бізнесових структур, — не вельми поширене в Україні явище. А якщо ще й врахувати, що це письменник, далекий від усіляких піар- стратегій, то премію «Глодоський скарб», засновану Григорієм Гусейновим, можна вважати унікальною. Микола Жулинський, наприклад, назвав її «першою благодійною премією в Україні». А нам особливо приємно, що газета «День» теж має свою причетність до цієї події. За зізнанням Григорія Гусейнова, про майбутнього лауреата премії — талановитого й ідейного музиканта Тараса Компаниченка (який декілька років тому був відомий лише у вузьких колах інтелігенції) письменник дізнався саме зі сторінок нашої газети. У грудні 2004 року Тарас був гостем «Дня», окрім цього, він виступив як оформлювач книги «Українці-поляки: брати/вороги, сусіди», і, за словами головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, виявив себе як прекрасний знавець гравюри давніх часів. Привітати засновника і лауреата «Глодоського скарбу» в Національному музеї літератури позавчора зібралася мистецька еліта країни.
Григорій Гусейнов відомий в колах української інтелігенції як редактор літературного журналу «Кур'єр Кривбасу», а також володар Шевченківської премії 2006 року, яку йому було присуджено за художньо-документальний нарис у дев'яти книгах «Господні зерна». На частину від цієї нагороди (15 тисяч гривень) лауреат престижної державної відзнаки заснував власну премію — «Глодоський скарб». За словами самого Григорія Гусейнова, його добровільна ініціатива пов'язана із закінченням роботи над його фундаментальною працею — «Господніми зернами». Ця робота тривала протягом 25 років. «Це як віддати дочку заміж. Така пустка в житті з'являється», — зізнається засновник «Глодоського скарбу». Попри свою письменницьку працю, головний редактор знаменитого «Кур'єра Кривбасу» вирішив відзначати не тільки своїх безпосередніх колег, але й представників усієї української мистецької братії. Аби максимальна кількість тих, хто на це заслуговує, була відзначена. «Художник може протягом 10 чи 15 років працювати у майстерні, і його ніхто не побачить і не оцінить. А ця премія насамперед дає можливість митцям бути поміченим». Вирішуючи, хто ж стане першим лауреатом «Глодоського скарбу», Григорій Гусейнов довго не вагався. Лише декілька разів почувши молодого кобзаря Тараса Компаниченка, на чолі спеціально створеного журі, він вирішив віддати премію саме Тарасу. Музикант (між іншим, учень відомого українського мистецтвознавця і педагога Платона Білецького), а також заснований ним гурт «Хореа Козацька», добре відомий завсідникам українських етнічних фестивалів, а також поціновувачам старовинних дум, запорізьких, богомольних, козацьких пісень ХIII—ХVII століть. До репертуару Тараса входять також пісні на слова поетів ХVI—ХVIII століття — Дмитра Наливайка, Івана Величковського, Григорія Сковороди. Він є також учасником рок-фолькового гурту «Карпатiянs», грає на кобзі, бандурі, лірі, волинці. Окрім цього, по всій Україні він збирає і озвучує ще невідомі або забуті давні музичні твори. Свідки виступів Тараса Компаниченка погодяться з Григорієм Гусейновим, який під час вручення нагороди сказав про магнетичність музиканта, який як ніхто з сучасних фолькових і естрадних виконавців буквально причаровує величезні аудиторії за допомогою усього- навсього свого голосу і кобзи.
Треба сказати, що ця премія є подією не лише у мистецькому житті держави. Адже завдяки таким особистостям, як Тарас Компаниченко, ми можемо говорити про те, що в Україні все ж є еліта. Вона молода і повна сил. Усе, що їй потрібно, аби повністю розправити крила, — це, принаймні, мінімальна підтримка і визнання з боку небайдужих. Про це йшлося, зокрема, в привітальному слові головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, яка поміж іншим зазначила: «Україна зараз потребує високих аристократичних зразків людської поведінки. Українці нарешті бачать, чують і можуть організувати. Це зовсім не рядові речі. Сьогодні ми насправді переконалися, що немає сенсу сперечатися про те, чи є в Україні еліта. Вона, безумовно, є, їй просто потрібні центри кристалізації. Адже у суспільстві завжди є люди, які створюють українські «острови». Я переконана, що колись ці острови зіллються в материк. У нас є еліта, ми просто повинні вміти її бачити. Саме тому сьогоднішня подія — свято для багатьох думаючих людей».
Григорія Гусейнова вже на самому заході Іван Драч і Михайло Слабошпицький встигли охрестити «Пен Гусейнов» за аналогією засновника відомої американської літературної премії Пена Фолкнера. Цей американець заснував власну премію у 1981 році коштом відсотків, які він отримав, поклавши в банк отриману ним Нобелівську премію. «Я Григорія Гусейнова запитав, чи знав він про Пена Фолкнера, він відповів, що ні. Так от, у нас тепер є Пен Гусейнов, — робить висновок письменник, виконавчий директор Ліги Українських Меценатів Михайло Слабошпицький, — це справді прекрасно, і в світі так роблять. У французів, наприклад, 2,5 тисячі літературних премій. Це страшенно потрібно. Наприклад, лауреатка Гонкурівської премії 96-го року за попередній рік продала менше, ніж тисячу примірників своєї книги. А після присудження їй премії, яка складає всього 10 євро, за наступний рік було продано 1,5 мільйона тиражу цієї ж книги. От це і є вплив премій.» До речі, про талант Тараса Компаниченка і Михайло Слабошпицький дізнався зі сторінок «Дня».
Дуже цікава історія назви премії «Глодоський скарб». Вона належить самому Григорію Гусейнову. Перебираючи різні варіанти типу «Степова премія», «Степовий скарб» (бо степи Кіровоградщини — то батьківщина письменника), Григорій Гусейнов все ж вирішив зупинитися на найбiльш промовистiй назві. Тим часом Глодоський скарб дійсно існує. Про це на церемонії вручення премії розказала Лариса Масенко, професор Києво-Могилянської академії. Він був віднайдений у червні 1961 року школярем Володимиром Чухрієм на березі ставка у селі Глодоси Кіровоградської області. Пізніше дослідники виявили, що це поховання дуже значної особи VII століття. Тіло було спалене, що свідчить про древність поховання. Скарб містить 2, 5 кілограма тільки золотих речей — близько 700 предметів і ще більше срібла. За словами науковців, віднайдені прикраси виконані дуже майстерно, що свідчить про високий розвиток українського етносу, який саме у той час вже формувався. Наразі скарб зберігається у Києво-Печерській лаврі. Очевидно, віднайдення і поцінування майже нікому не відомих в Україні мистецьких скарбів і поставив собі за завдання Григорій Гусейнов. Залишається сподіватися, що його ініціатива не пройде непоміченою і стане прецедентом. «Я думаю, це дуже добрий приклад для наслідування. Він не може не мати продовження. Я вірю в те, що люди не спідлені духом є і будуть в Україні, — висловлює сподівання лауреат «Глодоського скарбу» Тарас Компаниченко, — в Україні повинно бути багато способів, завдяки яким людина, що займається мистецтвом, могла б сказати: мене почули, мне побачили, мене помітили. І таких премій, можна сказати, моральних сатисфакцій, повинно бути більше. Я цю премію не шукав. А просто чесно займався своєю справою.»
Схоже, що «Глодоський скарб» слідом за Шевченківською премією вже має шанси на «відтворення». Сам Тарас Компаниченко стверджує, що має на меті заснування на основі цієї власної нагороди: «Я хотів би заснувати власну премію «Лицарі нашої землі». Ця відзнака мала би пошанувати людей, які стали на обороні української культури і на варті людськості».
Учора засновника і лауреата «Глодоської премії» вітали на Кіровоградщині, куди вони разом із Миколою Жулинським і Михайлом Слабошпицьким вирушили, аби вшанувати пам'ять народженого там поета Євгена Маланюка.
КОМЕНТАРІ
Володимир БАЗИЛЕВИЧ, поет:
— Гадаю, що після вручення премії Гусейнова багато хто задумається. Є в нас люди мислячі, і ті, які вболівають за українську культуру. Справа в недостатності інформації і загальному хаосі у країні, що не дає їм виявити те найкраще, що в них є. Ця премія аналогів не має, вона дивовижна. Я сподіваюся, що вона переросте в мистецько-літературну. Було б добре, аби нагороджувалися молоді літератори.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, літературознавець, критик:
— Ця подія є знаковою, бо у ній ми бачимо дуже значиму тенденцію, яка повинна, на мою думку, викликати відповідну реакцію з боку держави. Передусім у зміні законодавства стосовно благодійності, де треба було б нарешті мати таку норму неоподаткування благодійних коштів, яку має світ. Це повинно бути 10—12%, які не оподатковуються у випадку, коли ці кошти йдуть на благодійні цілі. Ми бачимо, що держава не може і не зможе підтримати всі подібні ініціативи у мистецтві, літературі, культурі. Тому дуже важливо, щоб приклад Григорія Гусейнова мав широкий розголос. Премія породила премію, відбувається процес своєрідного проростання ініціативи. Я думаю, що з часом з'явиться багато інших людей, які поводитимуться так само благородно. Григорій Гусейнов робить усе не задля публіки, а задля справи. Дуже вдало він обрав лауреата — Тараса Компаниченка. Його манера виконання неповторна і унікальна.
