Той, хто чекав від Президента «гри на публіку», нестандартного
кроку і нешаблонного мислення (мовляв, перед законом усі рівні, комісія
розбереться) — у черговий раз «пролетіли». Леонід Кучма, як звичайно, передбачуваний,
стандартний і діє за шаблоном. Як заявив він на прес-конференції в Запоріжжі,
повідомляє УНІАН, усім органам виконавчої влади дано доручення не співробітничати
з такими комісіями: «Для виконавчої влади вони не існують». І взагалі,
за думкою Президента, тимчасова слідча комісія має діяти згідно із законом,
але парламент умисно не приймає закон про слідчу комісію. Виходячи з цієї
логіки (немає закону — немає роботи) Президент повинен був би відіслати
в безстрокову відпустку свою адміністрацію. Або, у гіршому випадку, розпустити
ту ж координаційну раду з внутрішньої політики при Президенті, якою волею
Кучми співкерує Олександр Волков. Але не це головне.
Головне, що Президент явив усій країні: він не дасть парламенту
порпатися в справах Волкова зокрема, й у справах «сім'ї» — загалом. А унікальна
«справа Лазаренка» — це просто показова прочуханка відступникам: або гріши
в соратниках, або опонуй за гратами.
Таким чином, ще до того, як слідча комісія розпочала роботу,
Президент підтвердив своїми діями і заявами: вона могла б щось «накопати»,
тому єдина можливість не дати цього зробити — обрубати кінці, тобто ізолювати
виконавчу владу від контактів із уповноваженими ВР парламентаріями. У чому
Президент має рацію, то це у висновку про те, що слідча комісія використовується
«для політичної боротьби зі своїми політичними опонентами».
У деяких дуже демократичних і цивілізованих країнах з цією
метою порпаються у брудній білизні буквально і всією країною дивляться
на просвіт засохлу пляму чоловічої життєдіяльності свого президента...
Це, звичайно, занадто, але в нашому випадку головне запитання залишається
ніби в тіні президентського обурення депутатською комісією: то є незаконні
рахунки чи ні? Окопалися в оточенні Президента порушники закону (або, як
висловлювався Генпрокурор з приводу ще несудимого Лазаренко — «злочинці»)
чи це суцільно кристально чесні люди?
Леонід Кучма повідомив у Запоріжжі, що з великою повагою
ставиться до депутатів усіх рівнів, але зазначив: «Однак ми знаємо і велику
кількість депутатів-злочинців, які прикриваються депутатськими мандатами».
Так Президент відреагував на спробу ВР відновити депутатську недоторканність
на місцевому рівні. Ми їх теж знаємо, але є ще одна категорія: їх прикривають
«владні парасольки».
Характерний приклад з Кримом, який обійшов усі засоби масової
інформації, як доказ успішної боротьби зі злочинністю після скасування
імунітету, був центральним на міліцейській нараді з участю Президента,
і продовжує «гуляти» по ефіру. Якщо в Криму, особливо в Сімферополі і Керчі,
у міськрадах знайшли собі дах цілі «верхівки» і «бригади» злочинних угруповань,
то перше запитання: чому вони туди масово попали — всі «воронки», «вишні»,
«крюки», «дані» тощо? Їхні біографії знали всі, я сама про це писала. Але
якщо «Воронок» і до депутатства відкривав двері ногою в кабінет прем'єра
Франчука, якщо в домі у прем'єра начальники міліції і СБ змушені були сидіти
за одним святковим столом з «Воронком» і різними «воронятами» — то причому
тут недоторканність депутата? Якщо Керч була вотчиною Франчука, а Франчук
сидів у ранзі Президентового свата, а Керч «тримали» люди «Воронка» — то
про що мова? Мова про те, що, розпочавши «зачистку» Ялти під час парламентської
передвиборної боротьби, НДП і уряд Пустовойтенка перемогли там «волковські»
поверхи НЕПу, пов'язані з певним угрупованням. Цей же період співпав з
боротьбою Грача за Крим проти Франчука. І тільки після усунення кримського
прем'єра, обраного в український парламент, «посипалася» Керч, його Керч,
його «кузня кадрів». Це трапилося не взимку, коли було скасування недоторканності,
а через півроку. Пригадаємо, скільки гучних заяв про «кримінальну революцію»
зробив Грач, перш ніж пішли «гучні» доповіді про «кількісні» успіхи силовиків
у тій же Керчі... І тому дуже цікаво було б дізнатися, скільки подань на
злочинців місцевих рад направили наші органи в Сімферопольську і Керченську
міськради за часів Франчука з проханням звільнити їх від недоторканності?
Наш Президент дуже стурбований тим, що спроба в парламенті
«кандидатів у президенти заробити собі очки» обернеться втратою цих очок
«перед простими людьми, які прийдуть 31 жовтня голосувати». Леонід Данилович,
вочевидь, не враховує той факт, що так само, як і він, його опонент — спікер,
який ініціює питання про відновлення недоторканності, робить ставку не
на «простих людей, які прийдуть голосувати», а на тих, хто «організовує»
голосування. Бо країна така — «неважливо, як голосують, важливо, як рахують».
І тут вже найшла коса на камінь. Або на болт з гвинтом.
