Слово «криза» перш за все асоціюється у нас з відсутністю
світла і тепла. Основна маса жителів України з явищем цим знайома не з
чуток — віяльне відключення електроенергії обходить стороною тільки столицю.
Однак ситуацію в українській енергетиці точніше характеризує слово «парадокс»
— наймогутніша галузь, яка стабільно виробляє найліквіднішу продукцію,
перебуває на межі некерованих і безповоротних процесів.
Перший парадокс полягає в тому, що на електроенергії «роблять
бізнес» зовсім не ті, хто її виробляє, передає й розподіляє. Гроші нагромаджуються
не в логічному ланцюжку «електростанції — «Національний диспетчерський
центр» — обленерго (розподіляючі компанії) — споживачі», а між її ланками,
там, де існує незліченна кількість посередників. Посередники заробляють
гроші кількома шляхами — торгівлею високоліквідною (і не дуже) продукцією,
отриманою за бартером як оплата за електроенергію, перепоступанням (за
винагороду) боргових зобов’язань підприємств-споживачів і розподільників
електроенергії за рахунок знижок, що надаються їм станціями — виробниками
енергії. Схем отримання прибутку на «енергоринку», мабуть, стільки ж, як
операторів. Бізнес цей залишається найдохіднішим у нашій країні — невеликі
товариства (акціонерні і з обмеженою відповідальністю) спокійно оперують
сотнями мільйонів. Приєднатися неможливо. «Допуск» жорстко охороняється
владою.
Парадокс, що є наслідком попереднього — прибуткова в усьому
світі галузь змушена звертатися до держави з простягнутою рукою. Під час
обговорення в парламенті минулого тижня постанови ВР «Про невідкладні заходи
зі стабілізації паливно-енергетичної галузі», про необхідність екстрених
бюджетних вливань говорили й міністр, й інші визнані фахівці. «Невиділення
грошей може призвести до катастрофи» — це реальна загроза. Адже знос техніки
на генеруючих і на передаючих потужностях становить 30—40%. Причому більшою
мірою це стосується теплових електростанцій, які в два-три рази старші
за атомні та й не так розпещені всенародною увагою.
Парадокс наступний. Батьківщина «Чорнобиля», парламент
якої свого часу більшістю голосів постановив прибрати в перспективі ядерну
енергетику з її землі, виявилася в повній залежності від вибухонебезпечної
атомної галузі. Чим є для України ядерні блоки — загрозою загибелі чи гарантами
того, що енергосистема буде стабільно наповнена? На це запитання поки що
немає відповіді. Зрозуміло одне — якщо теплові станції, що безпощадно експлуатуються,
можуть тихо сконати, то станції атомні гинутимуть із «музикою».
Парадоксів багато. Шляхів їх вирішення також чимало. Зрозуміло
одне — в енергетиці склалася революційна ситуація. Проти хижацької експлуатації
повстануть не люди, а техніка. Але революція ця може коштувати країні стільки
ж, скільки й Велика Жовтнева...
№245 21.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
