Минулої суботи вже вдруге було визначено, хто представлятиме Україну на конкурсі «Євробачення-2010». Цього разу, здається, остаточно. Після вигнання Василя Лазаровича його місце під сонцем посіла Олена Кучер (сценічне ім’я — Альоша) з піснею «To be free» (у перекладі «Бути вільним»), обрана не лише «компетентними людьми», а й всенародним голосуванням. Зазвичай не позбавлений шоу-бізнесових, а подеколи навіть політичних інтриг (згадаймо історію з «Гринджолами»), цього року національний відбір на «Євробачення» повністю в цих інтригах загруз. Інтереси шоу-бізнесових ділків та нового керівництва країни раптом (або цілком очікувано?) злилися. Якщо перші мають зацікавлення у просуванні своїх співочих протеже, то другим конче необхідно продемонструвати, що зі старими, далекими від демократії порядками покінчено, корупційні схеми викрито, а винних покарано. Настали нові часи, але — зі старими порядками. У тому числі на державному телебаченні. Під гаслом «причісування», «наведення ладу» в країні, з тавром «іменем демократії» на знаменах Кабмін підпорядкував собі НТКУ та призначив нового генерального директора — Євгена Бенкендорфа. Нове керівництво національної телекомпанії, в свою чергу, одразу ж постановило, що обрання Василя Лазаровича було «недемократичним» і заявило про проведення нового, цього разу «демократичного» відбору, де буде нарешті почуто та враховано глас «всія народу».
Нагадаємо, що формально кандидатура Василя Лазаровича була цілком легітимною. Він був обраний художньою радою НТКУ, що, з точки зору правил Європейської мовної спілки, є законним. Звісно, якість цього вибору залишається під великим питанням. І, очевидно, саме ця нечистоплотність попереднього керівництва НТКУ дала негласне право «новим» влаштовувати перевороти та колотнечу, приховуючи власні далекі від чистоплотності інтереси демократією. Але чи є потреба в черговий раз нагадувати, що демократія — це передусім процедура? І навіть якщо Альоша переможе на Євробаченні-2010, (утім, якщо проаналізувати хроніку останніх перемог на Конкурсі, це малоймовірно), то чи означатиме це нашу — внутрішньоукраїнську — перемогу? Адже в цьому випадку йтиметься про «добро» на подібне антизаконне порядкування.
Цікаво, що сама Альоша, на відміну від своїх попередників, в інтригах навколо Євробачення участі, здається, не бере. І це цілком закономірно. За великим рахунком, Альоша, як і багато хто з нових українських виконавців, в системі шоу-бізнесових відносин виступає в ролі не суб’єкта, а об’єкта — комерційних інтересів її продюсерів. Співачка Альоша є «продуктом» однієї з українських продюсерських компаній, яка випустила в шоу-бізнесове плавання такі проекти як «Пара Нормальных» та «Антитела».
Із 20-ки фіналістів ім’я Олени Кучер виявилося чи не найзагадковішим. Принаймні у порівнянні зі значною часткою всім відомих народних улюбленців — шансовиків та фабрикантів. Як повідомляє сайт Першого Національного, 23-річна Олена Кучер із Запоріжжя, навчалася в Київському національному університеті культури та мистецтв на факультет естрадного вокалу, а в 2009 році вона підписала контракт із «Catapult music». «Нове творіння» (так співачка означена на сайті цього продюсерського центру) має голос діапазоном у 4 октави, у неї вже є дебютний англомовний альбом, виданий в Америці, а зараз вона працює над другою платівкою.
Чи вдасться європейців привабити таким форматом, який «спродюсували» для Олени Кучер? Форматом, який по суті є доволі ординарним?
Особливо з огляду на те, що час на організацію серйозної промоції вже згаяно.
І хоча сьогодні з вибором виконавиці ми вже визначилися, залишається питання з вибором пісні (адже композиція «To be free» була визнана як така, що не відповідає вимогам конкурсу), а також безліч інших «світоглядних» питань. Наприклад, яким чином Ганна Герман, яка очолила журі національного відбору, причетна до творчості, шоу-бізнесу та «Євробачення»? Чи нова заступник голови нової президентської Адміністрації з’являтиметься всюди, де, на її думку, бракує демократії?
Яким чином до «Євробачення» причетний «Новий канал», адже тільки НТКУ є учасником Європейської мовної Спілки? Тільки тим, що його керівництво найбільше обурювалося особистістю Василя Лазаровича? Чи тим, що в своєму ефірі він продукує та просуває співаків-«фабрикантів»? І чому в такому випадку до складу журі входила генеральний директор «Нового» Ірина Лисенко? По суті, в цьому випадку вона була зацікавленою особою, адже серед 20 фіналістів були «фабриканти» (Олексій Матіас, дует «Stereo», Макс Барських).
Далі. Чи не заповзе на НТКУ разом із новим керівництвом комерція? Чи не перетвориться під маркою «модернізації» Перший Національний на утримуваний за державний кошт «Інтер». Хоча, безумовно, державне телебачення потребує докорінних змін, але в бік Бі-Бі-Сі, а не «ОРТ».
І найголовніше. Чи не пошириться практика «демократичного примусу» на всю українську гуманітарну сферу? Чи не девальвується остаточно без того замацане нечистими руками політиків поняття демократії? А якщо так, чи готові ми цьому протистояти?
КОМЕНТАРI
Олександр ЄВТУШЕНКО, музичний критик:
— Враження дуже суперечливі.
Я побачив не фахове журі, а гламурного Арфуша, який мало розуміється на сучасних трендах європейської поп-музики. Загалом судді — суцільна самодіяльність, і результати відбору відповідні.
Варто зважати на кон’юктуру Євробачення як пісенного конкурсу. Йому притаманні схильності до виконавців із «родзинками», щороку смаки та формати, що перемагають, — різні.
Такі виконавці як Альоша не цікавлять Європу. Альоша не відображає креативні тенденції, а є черговою гранню звичної для всіх попси. Ані в творчому, ані в інших планах вона не є цікавою, особливо для європейського глядача. В неї немає жодних шансів зайняти достойне місце на конкурсі.
В значенні нової музики, просування нових тенденцій в розвитку популярної музики Україна, Росія та Білорусь — це глибока провінція для Європи. «Фабрика зірок» не може подарувати нових «зірок» бо там, перш за все, неправильні установки на гламур, гламур і ще раз гламур.
Насправді, Європа живе зовсім іншими музикальними трендами та фестивалями. Тому значення «Євробачення» в нашій країні явно перебільшено. Правильно говорять, що це «фестиваль домогосподарок», адже голоси набираються саме за рахунок таких людей. Справжніх рейтингів «Євробачення» ніколи не мало, і серед його слухачів немає думаючої публіки. А долю мистецтва і поп-музики вирішує все ж таки думаючий слухач.
За рахунок Лазаровича Україна могла продемонструвати хоч якусь культуру вокалу. Хоча і його пісня не найвдаліша, але в ньому відчувається внутрішня культура, якої не мають інші претенденти. У випадку з Альошою, на європейському рівні це буде самодіяльність хуторянського типу.
Новообрана влада узурпує важелі влади на місцях, в тому числі в мас-медіа. Така собі ейфорія від успіху. Саме цим можна пояснити перебування Анни Герман в складі журі Національного відбору.
Юрій РИБЧИНСЬКИЙ, композитор:
— Позитивний момент в тому, що добір на конкурсній основі все ж відбувся. І на «Євробачення» їде людина, обрана шляхом голосування, а не така, яка комусь подобається чи має «мохнату лапу». Я вважаю, що правила завжди і для всіх мають бути однаковими.
Проте я не можу назвати це журі професійним. Аби це було дійсно фахове журі, потрібно, щоб до його складу входили люди шоу-бізнесу, які створюють сам продукт — композитори, поети, продюсери.
Коли я дивився перший відбірковий тур, то вже визначився із симпатіями. На перше місце для себе я поставив групу «Закльопки», на друге — співачку Альоша. В цілому, з моїми смаками вибір глядача та журі співпав. У цієї дівчини дивовижний голос за своїми «електричними» ознаками. Я був приємно здивований, коли під час кастингу побачив багато молодих, талановитих виконавців, не відомих для мене.
«Євробачення» — це рулетка. Що припаде до вподоби європейцям цього року ніхто передбачити не може. Я думаю, що в Альоши є всі шанси посісти достойне місце.
